— І все & повідомте про наш прихід,—— сказав Куенте— великий.
Святеттппка-фабриканта прийняли, тільки-но було названо його ім’я. Адвоката відрекомендували манірній Зе— фіріпі, яка снідала у вузькому колі — з Франсісом дю Отуа та мадмуазель де Ляе. Де Сенонша, як і завжди, не було вдома — цього разу його запросили на відкриття мисливського сезону до папа де Пімантеля.
— Дозвольте, ласкава пані, відрекомендувати молодого адвоката, про якого я вам уже казав. Він потурбується про те, щоб увести в права вашу чарівну вихованку.
Колишній дипломат роздивлявся Пті-Кло, а той і собі нишком поглядав на чарівну вихованку. Щодо Зефіріни, якій пі Куенте, ні Франсіс досі й словом пе прохопилися про ймовірного жениха, то її здивування було таке велике, аж виделка випала в неї з рук. Мадмуазель де Ляе, похмуру дівицю сварливої вдачі, досить незграбпу, худу, з бляклим волоссям, було дуже важко видати заміж, незважаючи па її аристократичні претензії. Проставлені в метричному свідоцтві слова "батьки невідомі", по суті, заступали їй дорогу до вищого світу, куди люблячі хрещена мати та Франсіс так хотіли її ввести. Папна де Ляо не здогадувалася про своє справжнє становище і була вельми вибаглива: вона відкинула б домагання і пайба— гатшого комерсанта з Умо. Та сама виразна гримаса, що скривила губи дівчини, коли вона побачила миршавого адвоката, пересмикнула, як помітив Куенте, й обличчя Пті-Кло. Пані де Сенопш і Франсіс, здавалося, запитували одне в одного, як би їм скоріше вирядити геть Куепте та його підопічного. Фабрикант, від чиєї уваги ніщо пе сховалося, попросив пана дю Отуа вділити йому хвилинку для бесіди і пройшов разом з колишнім дипломатом до вітальні.
— Пане, батьківське почуття вас засліплює,— сказав він йому навпростець.— Вам було б дуже нелегко видати свою дочку заміж, і у ваших же інтересах я поставив вас у безвихідь, бо я люблю Франсуазу, як люблять дитину, що виросла па твоїх очах. Так от, відступати вам немає куди — Пті-Кло знає все!.. Він шанолюбний аж надміру, і це запорука того, що ваша люба крихітка буде щаслива. Крім усього, Франсуаза крутитиме своїм чоловіком, як захоче. А ви, з допомогою префектової дружини,— адже вона ось-ось приїде,— виклопочіть для зятя посаду прокурора королівського суду. Пан Міло, як кажуть, має дістати призначення в Невер. Пті-Кло продасть свою контору, ви легко влаштуєте його попервах другим товаришем прокурора, а там і незчуєтесь, як він стане прокурором, головою суду, депутатом...
Вернувшись до їдальні, Франсіс повівся надзвичайно люб’язно із претендентом на руку своєї дочки. Віп подивився на пані де Сенонш промовистим поглядом і закінчив сцену оглядин, запросивши Пті-Кло прийти до них завтра на обід, па яким вони, до речі, поговорять і про справи. Потім увічливо провів фабриканта й адвоката аж до виходу, сказавши Пті-Кло, що він, а заодно і пані де Сенонш, довіряють похвальному слову Куенте і схильні прпстати па будь-яку пропозицію опікуна панни де Ляе, якщо це принесе щастя їхньому любому ангелові.
— Яка ж вона бридка! — вигукнув Пті-Кло.— Я вклепався!..
— У неї аристократичні манери,— відповів Куенте.— Ну, а якби вона була гарна, невже б її за вас видали?.. Ніколи, мій друже, бо знайшовся б не один підупалиіі дво— ряпин-поміщик, котрому б ой як згодилися тридцять тисяч посагу, прихильність пані де Сенонш та ще п високе заступництво графині дю Шатле; а тим більше, коли взяти до уваги, що пан Франсіс дю Отуа, звісно, вже не одружиться, і ця дівчина — його спадкоємиця... Але вам пощастило — Франсуаза, вважайте, ваша...
— Ви певні?
— Певен. Я зробив ось що...— І Куенте-великий розповів адвокатові про свій сміливий маневр.— Так от, друже, ходять чутки, ніби пана Міло призначають у Невер прокурором. Продавайте контору, й років через десять вп вже будете міністром юстиції. А чого б і ні? Ви хлопець відчайдушний і не завагаєтеся, хай там яких послуг зажадав би від вас королівський двір...
— Ну, то будьте завтра о пів па п’яту на майдані Мюр’є,— сказав стряпчий, схвильований надією на таке блискуче майбутнє.— Я переговорю із старим Се шаром, і ми склепаємо товариство, в якому батько й син потраплять до рук святого духа Куенте.
У той час як старий кюре з Марсака підіймався на ангу— лемський пагорб, щоб сповістити Єву, в якому стані він знайшов її брата, Давід уже одинадцять днів переховувався па два кроки від того дому, звідки щойпо вийшов статечний священнослужитель.
Коли абат Маррон з’явився на майдані Мюр’в, він побачив там трьох чоловіків; кожен з них був по-своєму особою визначного, і кожен міг занапастити майбутнє і теперішнє бідолашного винахідника, що прирік себе на добровільне ув’язнення. То були Сешар-батько, Куенте— великий і миршавий адвокатик. Троє людей — три втілення жадібності. Але жадібності настільки ж неоднакової, наскільки неоднаковими були ті люди. Один надумався продати власного сина, другий — свого клієнта, а третій — Куенте-великий — виступав у ролі покупця, тішачи себе надією, що обшахрує обох своїх спільників. Було близько п’ятої години пополудні, й більшість ангу— лемців, котрі йшли додому обідати, зупинялись і якусь мить дивилися на тих трьох. "Що за чортівня? Про що можуть розмовляти між собою старий Сегпар і Куенте-великий?.." — дивувалися найцікавіші. "Звичайно ж, ідеться про того бідака-невдаху, якпй залишив свою жінку, тещу й дитину без шматка хліба",— відповідали інші. "От і посилай дітей навчатися ремесла в Париж!" — глибокодумно зауважив якийсь провінційний мудрець.
— Ба! Яким вітром занесло вас сюди, пане кюре? — вигукнув виноградар, помітивши абата Марропа, тільки-но той вийшов на майдан.
— Я прийшов сюди заради вашої рідні,—відповів старий священик.
— Знову якісь витівки мого синочка?..— запитав татусь Сешар.
— Вам недорого обійшлося б їх усіх ощасливити,— мовив кюре, показуючи на вікна, де за фіранками видні— лася прегарна голівка пані Сешар.
У цю мить Єва заколисувала на руках заплакане дитинча, наспівуючи йому пісеньку.
— Чи не принесли ви мені, бува, звістку від сина? — запитав батько.— А може, й того краще — принесли гроші?