Втрачені ілюзії

Сторінка 144 з 193

Оноре де Бальзак

і химерним, і непостійним. Отож, попри всі свої помилки, Люсьєн ще може досягти успіху, якщо тільки йому випаде щаслива нагода або він потрапить у достойне товариство; але якщо йому зустрінеться лихий геній, він упаде на саме дно пекла. Люсьєн — блискуче поєднання чудових якостей, вигаптуваних на надто легкій основі; з плином часу квіти злиняють і лишиться одна матерія; і якщо матерія благенька, вона швидко перетвориться на лахміття. Поки Люсьєн молодий, він подобатиметься; але що з ним буде, коли йому стукне тридцять? Ось запитання, яке повинен ставити перед собою кожен, хто щиро любить його. Якби я сам-один був такої думки про Люсьєна, я, певне, не став би засмучувати Вас своєю відвертістю; та оскільки всі мої друзі, що знали Люсьєна, одностайно поділяють мій погляд на нього, то обмежитися пустими фразами у відповідь на запитання, поставлене Вами з такою тривогою, мені видалося негідним ні самого мене, до кого Ви виявили занадто велику довіру й пошану, ні Вас, чий лист — це крик розпачу. Тому я визнав за свій обов’язок сказати Вам правду, хоч би якою гіркою вона була. Від Люсьєна можна всього сподіватися — як доброго, так і поганого. Така наша спільна думка про нього — викладена в кількох словах. Вважайте це коротким висновком із мого листа. Якщо мінливості його життя, пині вкрай жалю— гідпого, вкрай нестійкого, приведуть Люсьена у ваше місто, використайте весь свій вплив, щоб утримати його біля себе, бо, поки не зміцнів його характер, Париж завжди буде для нього місцем погибелі. Він називав Вас і Вашого чоловіка своїми ангелами-охоронцями. Згодом, звичайно, він забув про вас. Але Люсьєн згадав вас у ту хвилину, коли, зламаний бурею, шукатиме притулку в своїй родині. Отоді відкрийте йому своє серце, він цього потребуватиме. .

Прийміть, пані, запевнення в найщирішій повазі від того, хто знає про Ваші рідкісні чесноти, хто глибоко шанує Вашу материнську тривогу і просить Вас завжди вважати його

своїм відданим слугою.

Д'Артез"

Одержавши цього листа, Єва уже через два дні була змушена взяти годувальницю: у неї пропало молоко. Колись вона вважала свого брата за бога; і ось тепер він зганьбив себе, зловживши своїми найпрекраснішими талантами. Одне слово, в її очах він упав у багно. Це шляхетне створіння не могло подарувати братові такої зневаги до правил добропристойності, делікатності, до всіх домашніх святинь, виплеканих біля родинного вогнища, досі такого непорочного, такого осяйного у провінційній глушині. Так, Давід усе передбачив правильно. Коли скорбота, що наклала свинцеві тіні на її білосніжне чоло, спонукала Єву звіритись чоловікові в одну з тих світлих хвилин, коли закохані не мають таємниць одне від одного, Давід знайшов для неї слова розради. Хоч сльози навертались йому на очі, коли він* бачив висушені горем прекрасні груди коханої жінки, бачив розпач матері, що не могла виконати свого материнського обов’язку, він усе ж таки зумів пом’якшити біль Єви, подавши їй бодай слабку надію.

— Заспокойся, дитино, твій брат грішив від надміру уяви. Так природно, що поет прагне одіння з пурпуру й блакиті, що його ваблять розкішні учти. Це пташеня так довірливо летить па блиск пишноти, що бог простить його, нехай навіть суспільство й осудить!

— Але ж він губить нас!—скрикнула нещаслива жінка.

— Сьогодні губить, а кілька місяців тому він таки врятував нас, пославши нам гроші зі свого першого заробітку! — відповів добрпії Давід, у якого вистачило глузду зрозуміти, що це розпач довів дружипу до крайнощів і що її любов до Люсьєна скоро повернеться.— Мерсьє у своїх "Картинах Парижа", десь років п’ятдесят тому, писав, що література, поезія, мистецтво й наука, ці діти людського мозку, ніколи не могли прогодувати людину; ну а Люсьєн, будучи поетом, не повірив досвідові п’яти століть. Засів, политий чорнилом, дає вруна (якщо взагалі дає!) не раніш як через десять-дванадцять років, отож Лгасьєп при— ііпяп пирій за пшеницю. Зате він краще пізнав життя. Обманувшись у жінці, він обманувся ще й у світському товаристві, в облудних друзях. Але досвід дався йому дорогою ціною — ото й усе. Наші предки казали: "Аби тільки наш син зберіг вуха і честь..."

— Честь!..— вигукнула бідолашна Єва.—Яка там честь! Скільки безчесного уже встиг натворити Люсьєн!.. Писати всупереч своїй совісті!.. Обмовляти найближчого друга!.. Жити на гроші актриси!.. Відкрито з’являтися з нею на люди!.. Пустити нас по світу з торбами!..

— О! Це ще дрібниці! — сказав Давід і замовк.

Він мало не прохопився про сфальшовані векселі. На лихо, Єва помітила, що чоловік щось приховує, і невиразна тривога опанувала її.

— Дрібниці? —повторила вона.—А де ми візьмемо три тисячі франків, щоб оплатити векселі?

— По-перше, Серізе поновить угоду на оренду друкарні,— сказав Давід.—Адже п’ятнадцять відсотків, які дають йому Куенте зі своїх замовлень, принесли йому за півроку шістсот франків та ще п’ятсот він заробив на міських замовленнях.

— Коли Куенте довідаються про це, вони, мабуть, і побояться поновити угоду,— сказала Єва.— Адже Серізе хлопець небезпечний.

— Ет, мені до того байдужісінько! —вигукнув Сешар.— Ще кілька днів, і ми забагатіємо. А коли Люсьєн матиме вдосталь грошей, він стане втіленням самих чеснот...

— Ох, Давіде! Мій любий, які слова вихопились у тебе! Отже, в лещатах злиднів Люсьєн безпорадний проти зла? Ти думаєш про нього так само, як і д’Артез! Велика людина має бути сильною, а Люсьєн слабкий!.. Ангел, який піддається першій-ліпшій спокусі,— що ж то за ангел?..

— Зрозумій же, це натура прекрасна лише в своєму середовищі, у своєму оточенні, на своєму небі. Люсьєн не створений для-боротьби, і я визволю його від необхідності боротись. Бачиш, я вже так близько підійшов до мети, що можу розповісти тобі про суть своїх дослідів. Ось поглянь! — Давід дістав із кишені кілька аркушів білого паперу розміром у одну восьму, переможно помахав ними й поклав їх на коліна дружини.— Стопа такого паперу, формату "великий виноград", коштуватиме не дорожче як п’ять франків,— сказав він.

Єва роздивлялась і обмацувала зразки паперу з виразом дитячого подизу.