книжку письмешшка-початківця. Мартенвіль, єдпиий вірний друг Люсьена, написав до виходу книжки чудову схвальну статтю; але й ліберали, і прихильники уряду були так настроєні проти головного редактора "Арістар— ха", "Оріфлами" та "Драно блап", що зусилля цього мужнього войовника, який завжди сторицею віддячував лібералам за образи та кривди, тільки завдали шкоди Люсьєпові. Жодна газета не підняла рукавичку й не розпочала полеміки, знехтувавши завзяті наскоки того роялістського відчайдуха. Коралі, Береніка і Б’яншон зачиняли двері перед усіма вдаваними друзями Люсьє— па, які страшенно з цього обурювались, але вони не могли зачинити їх перед судовими виконавцями. Крах Фан— дана і Кавальє давав право на негайне стягнення по їхніх векселях, а на підставі однієї зі статей торгового кодексу, яка обмежувала права третіх осіб, ці треті особи позбавлялися всяких пільг щодо термінів сплати. Камюзо подав на Люсьєна позов. Почувши від судових виконавців це прізвище, актриса зрозуміла, на який при— пизливий і страшний вчинок зважився поет, що оберігав її, наче добрий ангел; вона покохала його за це вдесятеро сильніше й не захотіла просити Камюзо про пощаду. Прийшовши заарештувати Люсьєна, агенти комерційного суду застали його в постелі й не зважилися забрати хворого; перш ніж звернутися до голови суду, щоб той розпорядився, в яку лікарню помістити боржника, вони пішли до Камюзо. Камюзо негайно подався на Місячну вулицю. Коралі вийшла до нього й поверпулася з виконавчим листом, який, на підставі передаточного напису на векселях, оголошував Люсьєна комерсантом— боржником. Як пощастило їй видерти цей документ із рук Камюзо? Яку обіцянку вона йому дала? Коралі зберігала похмуру мовчанку, але повернулася вона після тієї розмови з торговцем майже пежива. Коралі грала в п’єсі Каміля Мопена і чимало сприяла успіху славетної літературпої гермафродитки. Створення цієї ролі було останнім спалахом прекрасної лампади. Йшла двадцята вистава п’єси, Люсьєн уже потроху прогулювався, в нього з’явився апетит, він думав братися до роботи, коли раптом Коралі захворіла; таємна печаль сушила її. Береніка здогадувалася, що заради Люсьєнового порятунку Коралі обіцяла Камюзо повернутися до нього. Актрисі ще довелося пережити тяжке приниження — побачити, як її роль передають Флоріпі. Натан погрожував
оголосити війну Жімназ, якщо театр не замінить Коралі на Флоріну. Коралі, не бажаючи віддавати суперниці роль, грала до останньої хвилини й зовсім надірвала здоров’я. Під час Люсьенової хвороби Жімназ видав їй кілька авансів, і тепер вона пічого не могла взяти з каси театру. Попри все своє бажання, Люсьєн ще був не спроможний працювати, до того ж він допомагав Берені— ці глядіти хвору Коралі. Отож нещасливі коханці скотилися до крайньої вбогості; правда, в особі Б’яншона вони мали вмілого й відданого лікаря, який ще ії улаштував їм. кредит у аптеці. Про становище Коралі та Люсьєна незабаром довідались їхні постачальпикп та домовласник. Меблі було описано. Модистка ії кравець, більше не боячись журналіста, подали в суд на цих бідолашних дітей богеми. Настав час, коли тільки аптекар та ковбасник ще погоджувались давати їм у борг. Ліось— СІІ, Береніка і хвора Коралі цілий тиждень змушені були годуватися самою свининою у всіх химерних різновидах, яких надають їй хитромудрі майстри ковбасних виробів. Ковбаси — не вельми корисна їжа для хворої, і стан бідолашної Коралі погіршився. Злидні примусили Люсьєна піти до Лусто — до свого колишнього друга, до зрадника — й зажадати, щоб той повернув заборговані тисячу франків. Цей крок був для Люсьєна найтяжчим. Лусто не смів більше з’являтися вдома, на вулиці Лагари, він ночував у приятелів; його переслідували, цькували, мов зайця. Тільки у Флікото Люсьєнові пощастило зустріти того, хто зіграв у його житті таку фатальну роль, ставши йому за провідника у йтературнпй світ. Лусто обідав, сидячи за тим самим столом, де він сидів і того дня, коли Люсьєн, на своє лихо, заприятелював із ним, відвернувшись від д’Артеза. Лусто запросив колишнього товариша пообідати з ним, і Люсьєн погодився! У Флікото також обідали Клод Віньйон і знаменитий художник, що заставив свій одяг у Саманона; та коли вони усі вчотирьох вийшли на вулицю й захотіли піти у "Кафе Вольтер" випити кави, то в них не набралося й тридцяти су, хоч вони й витрусили весь дріб’язок, що бряжчав у їхніх кишенях. Вони прогулювалися в Люксембурзькому саду, сподіваючись зустріти якого-небудь знайомого видавця, і справді спіткали одного з найславетнішпх друкарів того часу; Лусто попросив у нього в позичку сорок франків, і той їх дав. Етьєн розділив цю суму па чотири рівні частки, і кожен з них отримав свої десять франків.
Злидні вбили в Люсьєиі всю його гордість, усі почуття; розповідаючи супутникам про свов становище, він плакав, але ті троє теж могли розказати йому не менш трагічні історії, і коли кожен розповів свою, поетові здалося, що з чотирьох він найменш нещасливий. Отож усі прагнули забути про своє лихо і погасити свідомість, яка лише роз’ятрювала біль. Лусто побіг у Пале-Рояль — поставити на карту дев’ять франків із десяти, що припали на його долю. Знаменитий художник, хоч у нього и була божественно прекрасна коханка, подався до бридкого кишла, щоб пірнути в трясовину небезпечних утіх. Віпьйоп пішов у "Пті Роше де Канкаль" з наміром ви— ппти пляшки дві бордоського і втопити у виці розум та нам’ять. Люсьєн розлучився з Клодом Віньйоном па порозі ресторану, відмовившись розділити з ним вечерю. Серце у провінційного генія болісно калатало, коли па прощання він міцно потис руку єдиному з журналістів ліберального табору, який не був до нього вороже настроєний.
— Що робити? — запптав Люсьєн.
— На війні як на війні, — відповів йому великий кри— тпк.— Ваша книжка чудова, але вона розбудила заздрість. Боротись вам доведеться довго, і боротьба будо важка. Талант — жахлива хвороба. Кожен письмеппик носить у своєму серці страховисько, схоже на солітера в кишечппку; воно пожирає всі почуття, як тільки вони народжуються. Хто кого здолає? Хвороба людину чи людина хворобу? Мабуть, треба народитися генієм, щоб уміти втримувати рівновагу між талантом і своєю вдачею. Коли розквітає талант, серце черствіє. Треба бути титаном, їреба мати міць Геркулеса, бо інакше ти втратиш або серце, або талант. Ви створіпня кволе й тендітне, ви загинете, — Додав Клод Віньйон, уже заходячи в ресторан.