— їх описано, — сказала Коралі.
— Щиро співчуваю і далі розповідаю, — провадив Лусто. — Видавці повірять у існування всіх твоїх рукописів, якщо побачать бодай один. Вони завжди вимагають рукописи на перегляд, а потім удають, ніби прочитали їх. То й нехай собі , вдають, будьмо до них поблажливі: ясно, що видавці книжок не читають, інакше вони не друкували б їх стільки. Гектор і я дали зрозуміти їм, що за п’ять тисяч франків ти ладен відступити три тисячі примірників у двох виданнях. Дай-но мені рукопис "Лучника". Післязавтра ми снідаємо у видавців, і ми їх укоськаємо!
— А хто вони такі? — запитав Люсьєн.
— Два компаньйони, хлопці славні й досить-таки чесні у справах, а звати їх Фандан і Кавальє. Один — ко— лишиш головний прикажчик торгового дому "Відаль і ІІоршон", другий — найспритніший агент на набережній Августннців. їхня фірма існує вже близько року. Зазнавши деяких збитків на виданні перекладних англійських романів, хлопці захотіли тепер повернути втрачене, перекинувшись на романи вітчизняні. Ходять чутки, ніби ті двоє торговців друкованим мотлохом ризикують чужими капіталами, але тобі, гадаю, байдуже, кому раніш належали гроші, які ти покладеш собі до к пшеиі.
Через день обох журналістів запросили на сніданок па вулицю Серпант у той самий квартал, де Люсьєн колись жив. А Лусто й досі зберігав там за собою кімнату па вулиці Лагарп, і поет, зайшовши по свого приятеля, побачив його квартиру в тому самому жалюгідному етапі, в якому вона була ще тоді, коли він тільки увійшов до літературного світу. Але Люсьєна вже ніщо не дивувало; адже відтоді він пройшов добру школу, яка відкрила йому всю зрадливість долі газетяра. Провінційний геній отримав, поставив на карту й програв не один гонорар за статті, водночас утративши охоту писати їх; віп настрочив не одну шпальту за дотепними рецептами, що їх колись повідомив йому Лусто, як вони йшли з вулиці Лагарп у Пале-Рояль. Потрапивши в залежність від Барбе й Бролара, він збував книжки і торгував театральними квитками; він не відступав ні перед огудою, пі перед улесливою хвалою. І в цю мить він тільки радів на думку, що використає Лусто для своєї вигоди, перш ніж обернутися спиною до лібералів, яких він сподівався надалі паплюжити тим дошкульніше, що аж надто добре їх вивчив. У свою чергу й Лусто поживився коштом Люсьєна; він отримав від Фандана та Кавальє готівкою п’ятсот франків комісійних за те, що знайшов цього майбутнього Вальтера Скотта для видавців, котрі прагнули роздобути для себе Скотта французького.
Фірма "Фандан і Кавальє" була одним із видавництв, заснованих без наявного капіталу, яких тоді виникало безліч і які виникатимуть і далі, поки паперові фабрики та друкарні надають книготорговцям кредит на термін, достатній для того, щоб зробити сім-вісім картярських ходів, які звуться "виданнями нової книжки". Тоді, як і тепер, авторам платили за їхні твори векселями на термін у шість, дев’ять або дванадцять місяців. Така система оплати пояснювалася характером оборудок у книготоргівлі, де розрахунки велися векселями, виписа* ними ще на довший термін. Тією ж таки монетою видавці розплачувалися з виробниками паперу та з друкарями, а ще в тих набиралися протягом року цілі склади дармових книжок, де було з десяток, а то й два десятки назв. Якщо бодай дві або три книжки мали успіх, зиск від вигідних операцій покривав збитки від невигідних, і видавці рятувалися тим, що добра слава якоїсь книжки допомагала їм збути частину тиражу і книжки наступної, інакше приреченої б на цілковиту невдачу. Якщо ж усі оборудки були сумнівні; або якщо, на їхню біду, видавцям траплялися по-справжньому вартісні твори, які можна було продати не зразу, а тільки тоді, коли їх уже прочитають і оцінять серйозні знавці; або якщо втрати на дисконті векселів були надто великі; тобто в усіх випадках, коли з тих або тих причин видавці зазнавали банкрутства, вони спокійнісінько оголошували себе неспроможними, анітрохи не бентежачись, заздалегідь готові до такого кінця. Отож усі шанси на успіх належали їм — адже воші кидали на зелене сукно спекулятивних операцій чужі гроші, а не свої. Ось у такому становищі й були Фандан та Кавальє. Кавальє добре тямив у своєму ремеслі, а з Фандана був природжений комерсант — меткий на розум і вельми хитрий. Ту фірму з повним правом можна було називати товариством на паях, бо основний капітал компаньйонів складався з кількох тисяч франків, які з великими труднощами заощадили зі своїх прибутків їхні коханки; Фандан і Кавальє домоглися також від них пристойного утримання, досить розважливо витрачаючи ті гроші на звані обіди для газетярів та авторів або на квитки в театр, де, як вони казали, люди облагоджують свої справи. Обидва папівпройди мали славу великих спритників, але Фандан був хитріший за Кавальє.' Виправдовуючи своє кавалерійське прізвище, Кавальє їздив по провінції, Фандан керував справами в Парижі. Компаньйони часто не мирилися, як то буває завжди, коли об’єднуються двоє видавців. Вони мали контору на вулиці Серпант, у нижньому поверсі старого будинку; їхній кабінет містився в самому кінці анфілади просторих зал, перетворених на склади. Фандан і Кавальє уже надрукували чимало романів, таких, як "Північна вежа", "Крамар із Бенареса", "Фонтан біля гробниці", "Текелі", романи Голта, англійського письменника, що у Франції не мав успіху. Слава Валь— тера Скотта надовго прикувала увагу видавців до англійської друкованої продукції і, як справдешні нащадки ворманнів, усі французи-книготорговці мріяли завоювати Англію; вони шукали там другого Вальтера Скотта з тією самою затятою впертістю, з якою промисловці стали згодом шукати твердий асфальт у крем’янистих грунтах і рідкий — у болотяних, а потім кинулися полювати на прибутки, що їх обіцяли запроектовані до будівництва залізниці. Одним з найбільших прорахунків французької торгівлі є те, що вона шукає ринків збуту за схожістю, у тон час як їх слід шукати за протилежністю. Чужа слава вбиває — а надто в Парижі. Отож Фандан і Ка— вальє, мабуть, учинили нерозважливо, коли, видавши роман під назвою "Стрільці, або Росія сто років тому", вони сміливо надрукували великим шрифтом на титульному аркуші: "В дусі Вальтера Скотта". Фандан і Ка— вальє прагнули успіху: хороша книжка допомогла б їм розпродати мотлох, що залежався в них на складі, до того ж їх приваблювала можливість забезпечити книжці добру рекламу 8а допомогою газетних статей — у ті часи головної запоруки надійного збуту; зрештою, видавець дуже рідко купував книжку заради її літературних переваг, майже завжди вона виходила у світ із міркувань, незалежних від її змісту. Фандан і Кавальє бачили в Люсьєні тільки газетяра, а в його книжці товар, розпродавши який, вони змогли б підправити баланс за останній місяць. Журналісти застали компаньйонів у їхній конторі, угода була готова, векселі підписані. Така поквапливість неабияк здивувала Люсьєна. Фандан був худий, миршавий чоловічок 8 похмурим виразом обличчя. Він скидався на калмика: низький і звужений лоб, плескатий ніс, стиснуті губи, жваві й чорні очі-щілинки, вугласті риси, жовтава шкіра, голос, схожий на дзенькіт тріснутого дзвоника — одне слово, зовнішність лукавого шахрая. Але він загладжував ці свої вади медоточивістю мови, він досягав мети, вправно орудуючи язиком. Кавальє, круглий, як гарбуз, був схожий не так на видавця, як на кучера. Рудоволосий, з червоним обличчям, із жирним карком, він і розмовляв на властивому для комівояжера жаргоні.