— Прочитайте мені статтю, — попросив Доріа. — Я лишаюся книготорговцем, навіть коли вечеряю.
Мерлен прочитав похвальну статтю Люсьєна, яку все товариство зустріло оплесками.
— Ну хіба могла з’явитися ця стаття без першої? — вапитав Лусто.
Тоді Доріа дістав із кишені відбиток третьої статті Люсьєпа й почав читати. Фіно уважно слухав: стаття призначалася в другий номер його журналу, і як головний редактор він перебільшував свій захват.
— Якби Боссюе жив у нашому столітті, панове, віп написав би достоту так, — заявив він.
— Охоче вірю, — сказав Мерлен. — Якби Боссюе жив сьогодні, він став би газетярем.
— За Боссюе Другого! — вигукнув Клод Віньйон, підіймаючи келих і насмішкувато вклоняючись Люсьєпові.
— За мого Христофора Колумба! — відповів Люсьен, підіймаючи тост за Доріа.
— Бравої — вигукнув Натан.
— Це в нього таке прізвисько? — лукаво запитав Мерлен, переводячи погляд з Фіно на Люсьєпа.
— Якщо ви провадитимете в такому ж дусі, — втрутився Доріа, — ми зовсім загубимо нитку розмови, а добродії комерсанти,— провадив він, кивнувши на Матіфа й Камюзо, — взагалі нічого не зрозуміють. "Жарт — це нитка, — сказав Бонапарт. — Де тонко, там і рветься".
— Панове, ми з вами свідки просто-таки надзвичайного випадку — незбагненного, нечуваного, дивовижного. Всі ми захоплені, що наш друг так швидко перетворився з провінціала на журналіста.
— Він народився журналістом, — сказав Доріа.
— Діти мої, — почав Фіно, підводячись із пляшкою шампанського в руці, — ми підтримували перші спроби нашого гостинного хазяїна, ми підбадьорювали його на шляху до успіху, й він перевершив найсміливіші наші надії. Він витримав випробування, написавши за якихось два місяці кілька блискучих, нам усім відомих статей. Я пропоную посвятити його в журналісти.
— Трояндовий вінок на відзнаку його подвійної перемоги! — вигукнув Біксіу, дивлячись на Коралі.
Коралі подала знак Береніці, й та пішла пошукати в картонних коробках актриси старі штучні квіти. Тільки-но гладка покоївка принесла ті квіти, зразу ж було сплетено великий вінок; кілька уже захмелілих гостей теж досить безглуздо прикрасили себе квітами. Фіно, виступивши в ролі верховного жерця, пролив на прегарні біляві кучері Люсьєна кілька крапель шампанського, вимовивши з кумедною урочистістю такі слова: "Ім’ям Гербового вбору, Поруки й Штрафу висвячую тебе в журналісти. Хай твої статті пишуться тобі легко!"
— Й будуть оплачені без відрахувань за пробіли! — докинув Мерлен.
У цю мить Люсьєн помітив засмучені обличчя Мішеля Кретьєна, Жозефа Брідо і Фюльжанса Рідаля; взявши капелюхи, вони вийшли під обурені вигуки інших гостей.
— Святенники й лицеміри! — сказав Мерлен.
— Фюльжанс був добрим хлопцем, — мовив Лусто, — але вони розбестили його своєю мораллю.
— Хто вони? — запитав Клод Віньйон.
— Похмурі молодики, які збираються в релігійно-філософському шинку на вулиці Чотирьох Вітрів, де вони трудяться з метою розкрити, в чому сенс існування людства... — відповів Блонде.
— О! О! О!
— Вони намагаються збагнути, чи людство обертається навколо власної осі, чи просто рухається вперед,— провадив Блонде. — Вони довго сперечались, обираючи між прямою лінією та кривою, біблійний трикутник здався їм позбавленим сенсу, і тоді з’явився невідомий пророк, який висловився за спіраль.
— Коли люди збираються докупи, вони можуть доміркуватись і до небезпечніших дурниць! — вигукнув Люсьєн, якому хотілося захистити Братство.
— Ти вважаєш ці теорії пустопорожнім базіканням? — запитав Фелісьєн Верну. — Настане час — і вони перетворяться на рушничні постріли або на гільйотину.
— Поки що ті хлопці тільки шукають найвищих істин па дні келихів із шампанським, прагнуть з’ясувати гу— мапітарну суть панталон і знайти пружинку, яка рухає всесвіт, — сказав Біксіу. — Вони підбирають скинутих з трону ідолів, таких, як Віко, Сен-Сімон, Фур’е. Я боюся, вони заморочать голову моєму сердешному Жозефу Брі— до.
— Це через них охолонув до мене Б’яншон, мій земляк і шкільний товариш, — сказав Лусто.
— Чи не навчають вони розумової гімнастики і не вправляють мізки? — спитав Мерлен.
— Не виключено, — відповів Фіно. — У всякому разі, я чув, ніби Б’яншон віддається таким фантазіям.
— Справді? — перепитав Лусто. — Але Б’яншон однаково стане славетним лікарем.
— То їхній вождь — д’Артез? — озвався Натан. — Той самий молодик, який збирається нас усіх проковтнути?
— Справжній геній — ось хто д’Артез! — вигукнув Люсьєн.
— Волію справжній шартрез! — сказав Клод Віньйон усміхнувшись.
Настала мить, коли кожен намагався розкрити душу сусідові за столом. Якщо розумних людей пориває на відвертість і вони готові віддати ключ до свого серця, можна не сумніватися, що хміль уже забив їм паморо— ки. За якусь годину всі Люсьєнові гості почували себе щирими приятелями; вони величали один одного знаменитостями, могутніми талантами, людьми, яким належить майбутнє. Люсьєн як хазяїн дому зберіг певну ясність думки; він вислуховував неймовірні софізми, що довершували його духовне розтління.
— Діти мої, — сказав Фіно, — ліберальній партії край треба пожвавити свою полеміку, але нині їй зовсім нема за що паплюжити уряд, і ви самі розумієте, в якій скруті опинилася опозиція. Хто з вас хоче написати брошуру з вимогою поновити право первородства? А ми б тоді підняли бучу проти таємних підступів двору. За роботу добре заплатять.
— Я, — сказав Гектор Мерлен. — Це збігається з моїми переконаннями.
— Твоя партія звинуватить тебе, що ти вводиш її в неславу,— заперечив Фіно.— Фелісьєне, займись-но ліпше
ти цією брошурою. Доріа її видасть, а таємницю ми збережемо.
— І скільки за неї дадуть? — запитав Верну.
— Шістсот франків. Ти підпишешся "граф К."
— Згода І — сказав Верну.
— То ви хочете підсадити "крячку" в політику? — знову втрутився до розмови Лусто.
— Це справа Шабо, перенесена в царину боротьби ідей,— сказав Фіно.— Урядові приписують пайчорніші задуми, й нацьковують на нього громадську думку.
— Мепе завжди глибоко дивуватиме уряд, який довіряє керівництво громадською думкою таким пройдам, як ми, — сказав Клод Віньйон.
— Якщо уряд з дурного розуму вступить у відкритий бій, — провадив Фіно, — проти нього почнуть шалені атаки; якщо він тільки викаже свою образу, це вже дасть нам привід загострити полеміку, викликати невдоволення в народі. Газета ніколи нічим не ризикує, тоді як влада ризикує всім.