Про індіанців-кечуа, про їхню мандрівну музику, як і про італійців, греків, хорватів і турків, згаданих лише побіжно, про їхні страви І напої, про впливи географії, біології та місячних циклів (у сенсі астрономічному) на розташування ресторанів і таверн, про дивовижні слова, що не піддаються аналізові й означають рожеві, білі й червоні вина всіх часів і народів...
Про міста, від яких мені лишилися тільки плани, схеми і умовні знаки, що за ними досить легко зорієнтуватись у маршруті, однак маршруту як такого вже не передбачено, у зв'язку з чим тішуся просто назвами: Равенна...
Про закапелки музеїв, про все золото світу, зібране в них, про чудернацькі експозиції: ляльок, гральних автоматів, нічних горщиків, посмертних масок, воскових фігур, екіпажів, карет і ярмаркових атракціонів, з чого випливало безліч висновків щодо людини й цивілізації, однак я не встигав їх запам'ятовувати...
Про це безконечне і бездоганне піклування духовного матеріальним, про це постійне меценатство незліченних театрів, бібліотек і галерей, про цю культуру, увесь цей пишний баласт, про знаки, послані нам колись зі стін і стель палаців та храмів, що їх ми вже не встигаємо навіть побачити, а не те що зрозуміти...
Про римського імператора Августа і про Мартіна Лютера, що ховався в його місті від інквізиції, або про Байрона, що вибрав для квартирування саме той будинок, з вікон якого видно могилу Данте...
Про графіті, про обмальовані вагони і мури, про череп і кості і напис на старих венеціанських каменях: "Чому цей СНІД засраний?"
Про безліч інших загроз, навислих над цими містами, про незліченні кризи та депресії, жодна з яких нам і не снилася...
Адже справа в тому, що ми по-своєму щасливі. І в цьому нам слід віддати належне — ми щасливі тим, що нічого про світ не знаємо. Ми ще тільки готуємося здійснити свій перехід через Альпи.
І якщо протистояння систем направду скінчилося, а міф про Європу не є черговою штучкою наших коханих ідеологів...
Але не забігаймо вперед. Географію слід починати з азів. Для нас вона ще не починалась.