Врачена честь Катаріни Блум

Генріх Белль

АБО

ЯК ВИНИКАЄ НАСИЛЬСТВО

І ДО ЧОГО ВОНО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ

Персонажі і сюжети цієї повісті вигадані. Якщо ж в описах певних журналістських засобів і виявиться схожість із засобами газети Більд", то ця схожість ні навмисна, ані випадкова — вона просто неминуча.

1

Складаючи нижченаведений звіт, ми послуговувались кількома другорядними й трьома головними джерелами, які буде названо тільки налочатку, і ніде більше далі. Головні джерела: протоколи поліційних допитів, адвокат д-р Губерт Блорна і товариш його шкільних та студентських років, прокурор Петер Гах, який — певна річ, конфіденційно — доповнив протоколи допиту, розтлумачив певні заходи слідчого відділу та повідомив результати розслідувань, не зазначені в протоколах; зробив він це, як треба конче додати, не для офіційного, а лише для приватного вжитку, бо ж узяв дуже близько до серця прикрий клопіт свого друга Блорни, який не міг до ладу пояснити собі усього цього й однак вважав, що "коли добре подумати, то тут нічого нез'ясовного й немає, ба навіть є якась логіка". Оскільки справа Катаріни Блум, з огляду на поведінку обвинуваченої та дуже скрутне становище її оборонця д-ра Блорни, однаково залишиться до певної міри домисленою, то, либонь, деякі дрібні, дуже людські похибки, що їх припустився Гах, не тільки зрозумілі, а й вибачні. Другорядні джерела — як більш, так і менш важливі — немає потреби й згадувати, бо їх заплутаність, пере-плутаність, причетність, упередженість, сумнівність і переконливість випливають із самого звіту.

2

Якщо звіт — адже в ньому так багато мовиться про джерела — час від часу ніби "розтікається", то тут уже даруйте: не було іншої ради. А що до слів "джерела" та "розтікання" не пасує слово "композиція", то, мабуть, потрібно замінити його поняттям "зведення" (натомість пропонується іншомовне слово "кондукція"), і це поняття повинне бути зрозумілим кожному, хто в дитинстві (а то й у дорослому віці) грався по калюжах або коло них, з'єднував їх різними рукавами та каналами, випорожнював, відвертав, завертав, аж поки врешті зводив весь наявний водний запас калюж в один великий збірний канал, щоб врешті скерувати його на нижчий рівень, можливо, як і слід було або як сам вважав за найдоцільніше, просто в спеціально передбачений стічний жолоб або рів. Отже, робиться не що інше, як такий собі дренаж або осушення. Звичайнісінький процес наведення порядку! Отож якщо подекуди наша розповідь починає розтікатися — через перепади рівнів,— то прохання до читача бути вибачливим, бо ж, зрештою, трапляються застої, перепони, намули, невдалі зведення рукавів та джерел, що їх "неможливо звести докупи", а крім того, підземні течії і т. д. і т. ін.

3

Факти, що їх слід, мабуть, подати насамперед, страшні: в середу 20.02.1974 р., напередодні карнавалу перед великим постом, в одному місті молода жінка двадцяти семи років виходить десь о 18.45 з квартири й вирушає на приватну танцювальну вечірку.

За чотири дні, після — треба висловитись саме так (указуючи цим на необхідні для течії перепади рівнів) — драматичного розвитку подій, увечері в неділю майже о тій самій годині — а точніше, о 19.04 — вона дзвонить у двері помешкання старшого комісара кримінальної поліції Вальтера Медінга, який саме, зі службових, а не з приватних міркувань, перебирається за шейха, і просить приголомшеного Медінга запротоколювати таке: опівдні, десь о 12.15 вона у своїй квартирі застрелила журналіста Вернера Тетгеса, тож хай він дасть розпорядження зламати двері її квартири й забрати звідти тіло; сама ж вона, мовляв, між 12.15 і 19.00 никала по місту, щоб відчути каяття, але не відчула; до того ж вона просить заарештувати її, бо хоче бути там, де тепер перебуває її "любий Людвіг".

Медінг, який уже знає молоду особу після різних допитів і почуває до неї певну прихильність, анітрохи не сумнівається в її свідченнях; він привозить її своєю власною машиною до поліційного управління, доповідає своєму начальникові, головному комісарові кримінальної поліції Байцменне, наказує відвести молоду жінку до камери, за чверть години зустрічається з Байцменне перед дверима її квартири, де спеціально навчена група зламує двері й переконується в правдивості свідчень молодої жінки.

Ми не станемо надто розводитись про кров, бо потрібні тільки мінімальні перепади між рівнями, тим-то охочих до таких речей можна відіслати до телевізорів та кінотеатрів, хай там смакують стрічки жахів та відповідну музику; якщо ж тут щось і тектиме, то тільки не кров. Треба було б, мабуть, тільки вказати на певні ефекти кольорів: застрелений Тетгес був убраний в імпровізований костюм шейха, зшитий із старенького простирадла, а кожен знає, як ефектно виглядає червона кров на білому тлі; отак у разі необхідності пістолет може стати майже пульверизатором, а що за матеріал на костюм править полотно, то тут доречніший сучасний живопис та декорація, аніж дренаж. Отакі факти.

4

Чи не став жертвою Катаріни Блум і фотокореспондент Адольф Шеннер, якого лише в середу першого тижня великого посту знайдено так само застреленого у гайку на захід від веселого містечка? Ця версія вважалась якийсь час досить імовірною, однак згодом, коли все проаналізували в хронологічній послідовності, було "доведено, що вона не відповідає дійсності". Один таксист сказав пізніше, що він відвіз також перебраного за шейха Шеннера з молодою особою, перебраною за андалуску, саме до того гайка. Проте Тетгеса застрелено опівдні в неділю, а Шеннера аж опівдні у вівторок. Хоча невдовзі й було встановлено, що зброя, знайдена біля Тетгеса, аж ніяк не могла бути зброєю, якою вбито Шеннера, проте кілька годин підозра падала на Блум — і саме через мотиви вбивства. Якщо в неї були підстави відомстити Тетгесові, то вона мала не менші підстави відплатити й Шеннерові. Однак те, що Блум могла мати аж два пістолети, видавалося слідчим дуже неправдоподібним. Блум пішла на свій кривавий злочин з холодною головою. Коли її згодом спитали, чи вона, бува, не застрелила й Шеннера, то вона дала ухильну відповідь у формі запитання: "Атож, а чому б і не його?" Але невдовзі її перестали запідозрювати у вбивстві Шеннера, тим паче що наявні докази її алібі майже беззаперечно знімали з неї таке звинувачення. Жоден, хто знав Катаріну Блум або вивчив її вдачу в перебігу слідства, не сумнівався в тому, що вона дала б недвозначну ствердну відповідь, якби була вбила Шеннера. А таксист, що відвозив парочку до гайка ("Я б назвав цю місцину швидше дикими чагарями",— зауважив він), не впізнав Блум на жодній фотографії. "Боже мій,— мовив він,— таж оці гарненькі стрункі жіночки з каштановим волоссям, метр шістдесят три — шістдесят вісім на зріст від двадцяти чотирьох до двадцяти семи літ, сновигають тут під час карнавалу сотнями тисяч".