— Пане Ярославе! — казав, ледь не плачучи, Лесів. — Але ви мені наказали перегнати фургон з Лас-Вегаса до Нью-Йорка, той фургон я перегнав, але за що мене перегнали сюди?.. Підняли, коли я видів перший солодкий сон…
— Бодю, будемо вірити, що той сон у руку… Чи не так, пане Аркадію?
— А так, — мовив Аркадій Свінцер з Одеси, який згадав раптом, що він на дверях у вивішеному списку написав: "У нашому магазині окрім англійської говорять італійською, російською, українською мовами"… Саме зараз у нього випала нагода переконатися, що він ще не забув її, хоча в Одесі вона йому була ніби й ні до чого…
Шикарний "Кадилак", навантажений ледь не доверху українськими писанками з спецпозначкою косівського майстра вуйка Василя і його милої пані Марії, стояв осторонь, виблискуючи начищеними до блиску боками… Ейб і Сем, які на Майямі звикли до золотих браслетів, цього разу натягли, не без допомоги цілої групи поліцейських, сталеві.
Вибуху чекали з хвилини на хвилину… Усі хвилювалися. Алекс і Френк думали про щасливий кінець, гадаючи, чи сподобається він глядачам. Кульгавий і Циган також, потай сподіваючись, що буде по-їхньому, запевняли присутніх у формі, що це непорозуміння, і час від часу нагадували американським поліцейським, що вони громадяни вільної і незалежної України, що вони будуть скаржитися в посольство і навіть Міністерство закордонних справ. Незабаром у супроводі Дем’яна Демчука прибув і сам заступник міністра закордонних справ. Відповідно до свого високого рангу він піднявся у своїх погрозах аж до Організації Об’єднаних націй, вимагаючи негайно звільнити з-під варти громадян України Артура Марченка і Альберта Бордоніса.
Френк Фебер, взявши ще одного поліцейського, підійшов до пана заступника міністра і сказав:
— Сер, там прикутий до ліжка ось такими наручниками, купленими в "Жаблоті", також громадянин вільної і незалежної України. Його прикували ваші ж громадяни Марченко і Бор… — він поглянув у папірець, на якому латинськими літерами було написано прізвища, і повторив: — Марченко Артур і Бордоніс Альберт… Чому ви не турбуєтесь про того громадянина, — Френк ще раз глянув на папірець, — Дмитра Палагнюка?.. Зараз він разом з павільйоном злетить у повітря як єдиний свідок операції "Український сувенір".
— Ми такого громадянина не знаємо…
— Якщо він воскресне з мертвих, сер, — мовив Френк Фебер, — я матиму честь познайомити вас особисто…
— Не воскресне! — відповів пан заступник, не спускаючи маленьких стривожених очиць з павільйону. А про себе подумав: "Утретє не воскресають!" Втішений такою оптимістичною перспективою і водночас явною безпорадністю прославлених американських поліцейських, він запитав:
— А чому ж ви не врятуєте його, якщо він там справді до чогось прикутий?
— Сер, ви знаєте, що таке український сувенір?
— Ні, вперше чую…
— Тоді я вам скажу, — відповів Френк, не спускаючи очей з трейлера-павільйону. — Це таке велике яйце, гарно розфарбоване і бозна-чим начинене. Воно має властивість вибухати… У нас, сер, в управлінні нещодавно пройшло скорочення штатів, і я дуже не хотів би, щоб штат мого управління скоротився ще на кілька чоловік за рахунок українського сувеніра… Ви мене зрозуміли, сер? Чи я не зовсім точно висловлююсь?
— Точно, але не дипломатично…
— Сер, у мене за плечима не дипломатична, а поліцейська академія і диплом.
Заступнику міністра хотілося сказати: "Воно й видно", але він не встиг. Вибух струснув навколишній світ. Вікна в сусідніх будинках хоч і не повилітали, але феєрверк вийшов таки справжній. Дим і попіл ще довго не розвіювалися над тим, що ще вчора називалося павільйоном для продажу сувенірів. Залишився тільки поміст і чотири гумові шини, на яких той поміст стояв… Френк Фебер узяв у Джеймса Коллінза мегафон і сказав:
— Увага! Прошу нікого не наближатися до місця вибуху, окрім медперсоналу. За попередніми даними, всередині павільйону знаходилась людина, прикута наручниками. Я просив би медиків підійти до мене… — Френк Фебер опустив мегафон. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і "Цигана". Очі їхні світилися тихою радістю. "Після такого вибуху ви могли б знайти хіба тільки золотий медальйон з портретом його милої мами, якби ми завбачливо не зірвали ту цяцьку у нього з шиї". Кульгавий навіть ледь помітно підморгнув Циганові, ніби кажучи: "Все о’кей, старий. Не дрейф. Ми ще з тобою поїдемо на Канарські острови…"
І раптом, під перелякані крики й лемент юрб, що вискакували із найближчих будинків і розважальних закладів Бродвею на вибух, заворушились чорні від попелу і диму уламки вчорашнього павільйону. На помості на увесь зріст, із розірваними наручниками і у формі солдата афганської війни звівся юнак. Він виріс серед попелу і диму!
— Господи! — прокотилося по натовпу вічно довірливих і вічно наївних американців. — Воскрес із мертвих!
Фло, плачучи, кинулась в обійми до Дори, обняла і розцілувала її. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і Цигана. Першому сказав:
— Се ля ві, майоре Марченко!
Підійшов Френк Фебер, згріб капітана Дубля в свої могутні ручища і, ледь не задушивши, сказав:
— Все о’кей, Алексе! Ти чудовий режисер. Перша п’єса і вперше на Бродвеї… О’кей!
— Сенк’ю, Френку… Сенк’ю!..
РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ
Могутній "Боїнг", розтинаючи повітря, ніс їх на своїх мирних крилах до вільної і мирної країни. Микола Мазур у супроводі капітана Дубля і члена дипкорпусу Дем’яна Демчука тепер назавжди повертався додому.
— Воскреслий із мертвих! — тихо мовив Дем’ян Демчук. — Я все, капітане, здається, зрозумів, але останнє для мене так і залишилося загадкою. Розкажіть, як усе це трапилося… Як ви врятували життя Миколі?
— Бачите, Дем’яне. Якщо чесно сказати, ця ідея належала не мені.
— А кому ж?
— Сержанту Фло Перкінсон. Ця мила жіночка все життя мріяла зіграти свою роль на Бродвеї. Просилась кілька разів у Голлівуд і, розчарувавшись, пішла в поліцію вивчати життя, щоб потім стати драматургом… Це її перша п’єса, Дем’яне. Вона дала мені слово, якщо вистава вдасться, поставити в Голлівуді фільм про Дмитра Палагнюка — солдата афганської війни. Я розповів їй про те, як Дмитра за його язик працівник кадебе, перебуваючи в "секреті", вирішив ліквідувати. Врятували хлопця моджахеди, випадково помітивши розстріл. Потім після госпіталю, вже під дівочим прізвищем матері — з метою конспірації — він виступив перед штаб-квартирою ООН. Тоді його вдруге спробували ліквідувати у Рівердейлі. Власне, ви все це знаєте…