Він ухопив її рукою за обличчя, глибоко вдавлюючи великий палець в одну щоку, а в іншу — решту пальців, з підборіддям у пастці його долоні.
— Ти розкажеш Тому, — мовив він. — Ти чуєш мене, Бев? Кажи таткові.
— Три, — відповіла вона неохоче.
— Добре, — сказав він. — Можеш викурити сигарету.
Вона недовірливо поглянула на нього, руде волосся розкидане по подушці, сама вся така, без нічого на ній, окрім мереживних високих трусиків. Один лише цей її вигляд підбурював його мотор до нового заведення. Він кивнув:
— Можеш. Усе гаразд.
Вони офіційно побралися в цивільній церемонії за три місяці після того. Прийшло двоє його друзів; з її боку була присутня єдина подруга Кей МакКолл, котру Том називав "та цицяста сучка-феміністка".
Усі ці спогади, наче уривок прискорено прокрученої кіноплівки, промайнули в голові Тома в проміжку якихось кількох секунд, поки він стояв в одвірку, спостерігаючи за нею. Вона вже перейшла до нижньої шухляди комода, який сама іноді називала "своїм вікендовим бюро", і тепер закидала до валізи спідню білизну — не ті речі, що подобалися йому, ковзкі атласи та гладенькі шовки; летіли бавовняні речі, зовсім дівчачі трусики, більшість із них вилинялі й із ґульками розтягнутих гумових стрічок у поясах. Якась бавовняна нічна сорочка, на вигляд немов з "Маленького будиночка серед прерії".[164] Беверлі полізла рукою до задньої частини цієї, нижньої, шухляди — намацати щось іще там заховане.
Тим часом Том Роган вирушив по ворсистому килиму до своєї шафи. Ноги мав босі, тож пересування його було беззвучним, як легкий повів бризу. Там виявилися сигарети. Оце-то його вже насправді збісило. Довгий уже час минув відтоді, як вона забула той свій перший урок. Були й інші повчальні уроки відтоді, вельми багацько їх було, траплялися спекотні дні, коли вона була змушена носити блузи з довгими рукавами, а подеколи навіть застебнуті аж під горло в'язані кардигани. Похмурі дні, коли вона ходила в темних окулярах. Але саме той перший урок був таким негаданим і фундаментальним…
Том уже геть забув про той телефонний дзвінок, що був збудив його з занурення у глибокий сон. Ця сигарета. Якщо вона зараз курить, отже, забула про Тома Рогана. Тимчасово, звісно, лише тимчасово, але тимчасово це збіса довго. Що могло спричинитися до цієї її забудькуватості, не мало значення. Такі речі не мусили траплятися в його домі з жодних причин.
На внутрішньому боці дверей шафи висів широкий чорний шкіряний пасок. Пряжки на ньому не було; він її зняв давно. На одному кінці, де колись була та знята пряжка, пасок загинався назад, цей подвоєний його відтинок утворював петлю, в яку й просковзнув зараз рукою Том Роган.
"Томе, ти погано поводився", — інколи примовляла його мати — ну, "інколи", мабуть, тут не зовсім вдале слово; мабуть, доречнішим було б "часто". "Ходи-но сюди, Томмі! Я завдам тобі хльости". Його дитяче життя було позначено пунктиром від хльости до хльости. Врешті-решт він утік до штатного коледжу у Вічіті[165], але, очевидно, не існує такої речі, як остаточна втеча, бо він не перестав чути її голос у снах: "Ходи-но сюди, Томмі! Я мушу завдати тобі хльости. Хльости…"
Він був із чотирьох дітей найстаршим. Через три місяці після того як народилася найменша, помер Ралф Роган — ну, "помер", мабуть, тут не зовсім вдале слово; мабуть, краще було б сказати "скоїв самогубство", оскільки той налив собі добрячу порцію хлорки у склянку з джином і цю диявольську суміш випив, сидячи у ванній кімнаті на товчку. Місіс Роган знайшла собі роботу на заводі компанії "Форд". Том, хоча йому тоді було лише одинадцять, став мужчиною в їхній сім'ї. І якщо він десь хибив — якщо мала обсирала пелюшки, після того як нянька пішла додому, а лайно все ще залишалося там, коли додому приходила матуся… якщо він забував вчасно зустріти Меган на розі Брод-стрит, після того як вона вийшла з дитячого садочка, і це бачила прискіплива місіс Ґант… якщо йому траплялося дивитися "Амерікен Бендстенд"[166], а Джої тим часом учиняв безлад у кухні… якщо траплялися такі речі чи ще тисяча різних інших… тоді, після того як малечу було покладено до їхніх ліжок, з'являлася палиця-хльосталка[167] і мати оголошувала вердикт: "Ходи-но сюди, Томмі! Я мушу завдати тобі хльости".
Краще бути хльостальником, аніж відхльостуваним.
Якщо він і не вивчив чогось іншого на великому платному шляху життя, то це завчив сповна.
Він раз ворухнув вільним кінцем ременя і щільніше затягнув петлю. Потім зімкнув на ньому пальці. Гарне відчуття. З ременем він почувався немов дорослим. Той звисав з його стиснутого кулака, немов мертва чорна змія. Біль з голови пропав.
Вона нарешті знайшла ту останню річ вглибині шухляди — старий білий бавовняний бюстгальтер з чашечками типу "гарматний снаряд". Думка, що цей нічний дзвінок міг бути від якогось коханця, спливла на мить йому до голови, та знову втонула. Це ж смішно. Жодна жінка, збираючись зустрітися зі старим коханцем, не пакуватиме свої старі блузи "Шип'н'Шор" і куплені колись у "Кей-Марті"[168] бавовняні трусики з перекрученими й ґулястими гумками. А ця взагалі не наважилась би.
— Беверлі, — мовив він ласкаво, і вона одразу ж обернулась, з розширеними очима, волосся її вихнулось.
Ремінь завис… опустився трішки. Він вдивлявся у неї, знову вбачаючи той ореол неспокою. Так, вона набувала такого вигляду перед великими показами, і тоді він не заступав їй шляху, розуміючи, що наразі вона так переповнена сумішшю страху й змагальної агресії, що голова її, наче колба, повна світильного газу; єдина іскра — і вона вибухне. Вона ставилася до показів не як до шансів порвати з "Делія фешенз", щоб заробляти гроші — чи навіть розбагатіти — самій. Якби тільки це, все з нею було б гаразд. Але якби тільки це, вона також не була б такою божественно талановитою. Вона ставилася до тих показів як до чогось на кшталт суперіспитів, де її оцінюватимуть безжальні вчителі. Те, що вона там бачила в ті моменти, було якоюсь істотою без лиця. У неї не було лиця, але було ім'я — Всевладдя.
Уся та нервозність із розширеними очима зараз була присутня в неї на обличчі. Утім, не тільки там; вона майоріла довкола неї ледве не ввіч видимою аурою, високовольтною напругою, яка зненацька зробила її набагато привабливішою і водночас небезпечнішою, аніж вона здавалася йому впродовж останніх років. Йому стало боязно, бо вона була тут, уся тут, абсолютна вона, за винятком тієї неї, яку Том Роган хотів би мати, тієї, яку він був створив.