— Що таке? — поцікавився Бен.
— Ч-ч-чому вони не на-на-нападають? — спитав Білл. — В-вони д-д-десь тут. Е-е-едді с-слушно каже. Я в-в-відчуваю їх.
— Ага, — сказав Бен. — Гадаю, вони такі тупі, що думають, наче ми поліземо до хатки-клубу. Тоді ми зловимося в їхню пастку.
— Мо-мо-може бути, — кивнув Білл.
Зненацька він відчув безпорадну лють — він злився на свою заїкуватість, яка не давала йому говорити швидше. Та, мабуть, він все одно не зміг би передати свої почуття, не зміг би пояснити, що йому здавалося, наче він дивиться на світ очима Генрі Баверза; як зблизилися вони з Генрі попри те, що перебували по різні боки барикад, наперекір тому, що були пішаками в руках ворогуючих сил.
Генрі хотів, щоб вони билися.
Воно хотіло, щоб вони билися.
І загинули.
Його мозок спалахнув од холодного, білого вогню. Вони можуть стати здобиччю вбивці, який владарював у Деррі відтоді, як загинув Джордж. Сім нових жертв. Потім їхні тіла знайдуть або ж ні. Усе залежало від того, чи зможе, захоче Воно захистити Генрі. І трохи менше — від того, чи вбереже воно Віктора з Ригайлом. "Так. Для решти міста ми будемо просто жертвами маніяка. І це правда. Кумедно, але правда. Воно жадає нашої смерті. Генрі — його знаряддя, Воно не хоче битися віч-на-віч. Гадаю, я буду першим. Можливо, Беверлі з Річі затримають решту, вони або Майк, та Стен наляканий так само, як і Бен, хоча він сильніший од Стена. А в Едді поламана рука. Навіщо я привів їх сюди? Господи, навіщо?"
— Білле? — занепокоївся Бен.
До них підтягнулися інші Невдахи. Знову ляснув грім, і кущі тривожно зашелестіли. У тьмяному грозовому світлі торохкотів бамбук.
— Білле… — цього разу вже Річі.
— Цс-с-с!
Усі зніяковіло замовкли під його палаючим, одержимим поглядом.
Він вдивлявся в хащі та стежку, що петляла крізь них до Канзас-стрит, і раптом відчув, як його свідомість наче підскочила на вищий рівень. Слова в його думках не потворило заїкання, і Білл відчув, як вони скаженим потоком погналися за інтуїцією, і все почало ставати на свої місця.
"Джордж на одному кінці, а я зі своїми друзями — на іншому. А тоді все скінчиться
(знову)
знову, так, знову, бо це вже траплялося раніше, і наприкінці завжди було якесь жертвоприношення, якась жахлива річ, що ставила крапку, і хтозна, звідки мені це відомо — знаю, та й по всьому. А вони… вони…"
— Вони за-за-закривають на це очі, — пробурмотів Білл, витріщаючись на закручену, мов свинячий хвостик, стежку. — Ат-ат-атож, з-з-звісно.
— Білле? — заскімлила Бев.
Стен стояв поряд із нею — такий тендітний та охайний у своїй синій тенісці й штанах-чинос[755]. З іншого боку стояв Майк і дивився на Білла так, наче читав його думки.
"Вони закривають на це очі, завжди закривають, і все вщухає, життя йде далі, а Воно… Воно…"
(засинає)
засинає… або впадає в сплячку, як ведмідь… а тоді все починається знову, і.вони все знають… люди знають… вони знають, що так треба, аби Воно продовжувало існувати.
— Я п-п-прив-в…
"Господи будь ласочка будь ласочка Господи стовпи пхає будь ласочка Господи та штовхає дай мені всіх запевняє о Господи о Ісусе БУДЬ ЛАСОЧКА ДАЙ МЕНІ СКАЗАТИ!"
— Я п-п-привів в-вас сю-сю-сюди, бо н-н-небезпека в-всюди, — вимовив Білл. Губи в нього заслинилися, і він витер їх тильної стороною долоні. — Воно — це Д-д-деррі. Р-р-розу-зумієте? — він глянув на них вогненним поглядом, і вони навіть трохи відсахнулися, мало не побожно дивлячись на нього переляканими, блискучими очима. — В-в-воно — це Д-деррі! К-к-куди б м-ми н-не пі-пішли… к-к-коли В-в-воно с-с-схопить н-нас, в-вони н-ніч-чого не п-п-побачать, ніч-ч-чого не п-п-почують, ніч-ч-чого не в-в-взнають, — він благально дивився на них. — Х-х-хіба ви не б-б-бачите? Найк-к-краще, що ми мож-жемо з-зробити, — ц-це за-за-закінчити те, що розпочали.
Беверлі бачила, як підвівся містер Росс, як він глянув на неї, згорнув газету й просто зайшов до хати. "Нічого не бачать, нічого не чують, нічого не знають. А мій батько…"
(зніми штани, маленька повіє)
хотів її вбити.
Майк згадав, як вони обідали в Білла. Здавалося, наче мати його друга перебувала у власному примарному світі — читала собі роман Генрі Джеймса[756] й не помітила, як вони зробили сандвічі та з'їли їх прямо за кухонним столом. Річі подумав про охайний та порожній будинок Стена. Стен тоді трохи здивувався — під час ланчу його мати завжди була вдома. А коли вона кудись ішла, завжди залишала йому записку, в якій зазначала, де її знайти. Записки теж не було. Гараж був порожній, ото й усе. "Мабуть, пішла по магазинах з подругою Деббі", — сказав тоді Стен, трохи насупившись, і заходився робити сандвічі з яєчним салатом. Річі забув про це. А зараз знову згадав. Едді думав про матір. Коли він виходив з дошкою для гри в "Парчизі", не почулося жодних звичних застережень: "Обережно, Едді, сховайся, коли дощитиме, Едді, не грайся в брутальні ігри, Едді". Вона не спитала, чи взяв він інгалятор, не сказала, о котрій годині він має бути вдома, не згадала про "тих грубіянів, з якими ти граєшся". Просто сиділа й дивилася по телевізору мильну оперу, наче його не існувало.
Наче його не існувало.
Подібні думки сяйнули в головах і решти хлопців: якоїсь миті між світанком та обідом вони перетворилися на привидів.
Привиди.
— Білле, — хрипко мовив Стен, — а що, коли побігти навпростець до Старого Відрога?
— М-м-марна справа, — похитав головою Білл. — З-з-загрузнемо в зарость-тях ба-ба-бамбуку… у в'язк-к-кій б-б-багнюці… або ж у К-к-кендаскіґ на нас на-на-накинуться сп-сп-справжні пі-пі-піраньї… чи ще щось.
У кожного з них була своя, інша версія одного й того самого кінця. Бен побачив кущі, що перетворюються на людожерних рослин. Беверлі подумала про летючих п'явок, подібних до тих, що повилітали зі старого холодильника. Стен побачив, як імлиста земля в бамбукових заростях вибльовує живі трупи дітей, які попалися в казкове грузьке болото. Майк Хенлон уявив маленьких рептилій з юрського періоду, що зненацька вистрибують із розколеного старого дерева й нападають на них, розриваючи на шматки міленькими гострими зубками. Річі побачив Повзуче Око, що хапає їх вологими мацаками, коли вони намагаються пробігти під залізничними коліями. А Едді привиділося, як вони деруться насипом до Старого Відрога, а зверху на них уже чекає прокажений, і його обвислою шкірою повзають жуки та черви.