Та вона вибухнула. Наче блювотиння, з Патріка ринув фонтан крові зі шматочками чужорідної плоті. Він полетів на землю, вкриту щебенем та пилюкою, і почав качатися, ні на хвильку не замовкаючи. Поступово звук власного крику почав здаватися йому слабким, далеким.
Перш ніж утратити свідомість, він побачив, як з-за найближчої автівки хтось вийшов. Спочатку Патрік подумав, що це якийсь чоловік, — певне, Менді Фаціо — і зараз його врятують. Та коли ця постать наблизилася, він угледів її обличчя — воно пливло, як віск. Інколи воно загусало, і там можна було щось (або когось) роздивитися, та наступної миті знову розтікалося, немов не могло вирішити, ким же воно хоче стати.
— Привіт і бувай, — пробулькало з текучого місива, і Патрік спробував закричати. Він не хотів помирати. Як єдина справжня особа, він не мав померти. Бо якщо його не стане, не стане й усіх на світі.
Антропоморфна істота взяла його за обліплені паразитами руки й потягнула до Пустовища. Патрікова торбина з підручниками й досі висіла в нього на шиї, і тепер вона волочилася разом із ним, підскакуючи на горбиках. Патрік верещав з останніх сил, а тоді втратив свідомість.
Прийшов він до тями лише один раз — тоді, коли в темному, смердючому, вологому пеклі без жодного світла, Воно почало їсти.
6
Спершу Беверлі не розуміла, що до чого… вона лише бачила, що Патрік Гокстеттер задригався, затанцював, почулися його крики. Вона обережно підвелася, тримаючи в одній руці рогачку і кульки — в другій. Беверлі чула, як Патрік наосліп мчав стежкою. При цьому він так верещав, що було дивно, як у нього голова не тріскає.
Тієї миті вона виглядала точнісінько як чарівна жінка, на яку згодом перетвориться, і якби поряд був Бен Генском, його серце могло б не витримати цього видовища.
Вона стояла на повний зріст, схиливши голову набік — очі розширені, волосся заплетене в коси, підв'язані двома червоними шовковими стрічками, які вона придбала за дайм у "Даліз". Її постава промовляла про повну зосередженість і цілковиту пильність — постава кішки, рисі. Дівчина перемістила вагу тіла вперед, на ліву ногу, наполовину розвернувшись у бік Патріка, і її короткі світлі шорти задерлися достатньо, аби виднілася смужка жовтих трусиків. Ноги в неї вже були гладенькими й м'язистими — красивими, попри подряпини, синці та бруд.
"Це хитрощі. Він тебе помітив і знає, що не наздожене, тож намагається влаштувати тобі засідку. Не ходи за ним, Бевві".
Та, з іншого боку, у тих криках було забагато болю й жаху. Було б краще, якби вона роздивилася, що трапилося з Патріком. Якщо з ним узагалі щось сталося. Та більш за все Беверлі воліла піти до Пустовища іншим шляхом і проґавити всю цю дурнувату катавасію.
Патрікові крики вщухли. Наступної миті Беверлі почула, як хтось заговорив, та вона знала, що це вже точно витівки уяви. Вона почула голос власного батька: "Привіт і бувай". Того дня його навіть у місті не було, адже о восьмій він поїхав до Бранзвика. Вони з Джо Теммерлі мали забрати там вантажівку "шеві". Вона струснула головою, аби прочистити мізки. Голосу більше не було чути. Гра уяви, це ж очевидно.
Вона вийшла з кущів, готова будь-якої миті кинутись навтьоки, якщо раптом вискочить Патрік. Її рефлекси тріпотіли, наче котячі вуса. Дівчинка поглянула на стежку, і очі її розширилися. Там була кров. Багато крові.
"Штучна кров, — не здавався її розум. — У "Даліз" за дев'яносто дев'ять центів можна купити цілу пляшку. Стережись, Бевві!"
Вона опустилася на коліно й замастила палець червоною рідиною. Придивилася. Ні, не штучна.
Її ліву руку одразу під ліктем проштрикнуло болем. Бев глипнула туди й побачила на шульзі щось, що на перший погляд здалось їй колючкою. Та ж ні. Колючки не сіпаються, не тріпочуть.
Ця штукенція була живою. За хвильку вона усвідомила, що воно кусає її. Вона ляпнула правою долонею, і воно чвиркнуло кров'ю. Дівчинка відсахнулася на крок, наготувавшись закричати… а тоді побачила, що це далеко не кінець. Безлика голова тварюки й досі висіла на її руці, зарившись писком у плоть.
Пронизливо скрикнувши від страху й відрази, Беверлі висмикнула її, і з руки вийшов хоботок, схожий на мініатюрний закривавлений кинджал. Тепер вона зрозуміла, звідки взялася кров на стежці, о так, і її очі звернулися до холодильника.
Двері були знову закриті, та декілька паразитів лишилися назовні і мляво повзали по іржаво-білій емалі. Просто в неї на очах один розкрив прозорі, як у мухи, крильця й подзижчав.
Бев діяла, не роздумуючи: зарядила "Вишеньку" металевою кулькою й натягнула рогачку. М'язи шульги напружилися, і вона побачила, як з отвору, що лишився від п'явки, бризнула кров. Дівчинка автоматично прицілилась у летючу гидоту й розтиснула пальці.
Ляснула гумка, і кулька від підшипника полетіла, наче сонячний зайчик. "Трясця! Промазала!" — подумала вона тієї ж миті. Доросла Беверлі розповідатиме Невдахам, що тоді вона знала, що схибила — так само, як гравець у боулінг розуміє, що страйку не буде, ще коли шар висковзує з пальців. Та тоді вона побачила, як кулька вильнула. Це трапилося в мікросекунду, та помилитися було неможливо — снаряд вильнув. Кулька влучила в летючого паразита й розірвала його на шматки. На стежку посипалося жовтаве дрантя.
Спершу Беверлі позадкувала — очі вибалушилися, губи тремтіли, обличчя побіліло, посіріло від шоку. Погляд її прикипів до дверей холодильника. Беверлі чекала, коли її почують інші п'явки. Та паразити лише повільно повзали туди-сюди, наче осінні мухи, притрушені холодом.
Нарешті вона розвернулася й побігла.
Паніка моторошно гупала в її свідомість, та вона не здавалася. У лівиці дівчинка тримала "Вишеньку" і періодично озиралася назад. На стежці й досі виднілися краплі яскравої крові, що поплямували листя кущів навколо доріжки — здавалося, Патрік біг, вихляючи зі сторони в сторону.
Беверлі знову вискочила до ділянки, на якій стояли списані автівки. Попереду вона побачила велику калюжу крові, що вже почала всотуватися в кам'янистий ґрунт. Світла, запилюжена поверхня землі була поорана темнішими лініями — так, наче тут хтось бився. Від того місця, у двох з половиною футах одна від одної, вели дві борозни.