Майк сильніше стиснув його руку, і Річі зрозумів, що тиша урвалася. Почулося безперервне низьке гудіння, і він скоріше відчував його, ніж чув, воно відбивалося від барабанних перетинок, вібрувало між тендітними кісточками, що передають звук. Гудіння наростало. У нього не було жодної тональності, воно просто було
(словом спочатку було слово принесло звістку)
безбарвним, бездушним звуком. Річі вхопився за дерево, біля якого вони стояли, і щойно він торкнувся рукою його стовбура, то відчув, як воно теж вібрує. У ту ж мить він зрозумів, що вібрація проходить його ногами, що йому стає лоскотно у кісточках та литках, а сухожилля напинаються, наче камертони.
Гудіння наростало. І наростало.
Воно йшло з неба. Сам того не бажаючи, Річі підняв обличчя вгору. Сонце скидалося на розплавлену монету і проглядало крізь низькі хмари, оточене магічним колом вологого туману. Під ним, унизу, у долині, що колись буде називатися Пустовищем, розкинулася зелена буйна рослинність. Усе повністю завмерло. Річі здалося, що він зрозумів, про що буде видіння: вони мали побачити Його пришестя.
Тепер гудіння набуло звучання, гучного рокотання, що переростало у вибухове крещендо. Річі затулив руками вуха та закричав, але не почув звуку власного голосу. Майк, який стояв поруч, зробив те саме, і Річі помітив, як у того з носа побігла тоненька цівочка крові.
Хмари на заході спалахнули червоним вогнем, який тепер нісся на них, розростаючись від вузької артерії, до струмочка, до ріки погрозливого кольору. А потім здійнявся вітер,і крізь хмари прорвався палаючий об'єкт. Він був розпеченим, розжареним, він падав, лишаючи по собі димовий слід. Та річ у небі була величезною, наче гігантська головка сірника, надто яскрава, аби дивитися на неї. Навколо неї вибухали електричні розряди, розходилися на всі боки батогами, що лишали по собі громові розкати.
— Космічний корабель! — закричав Річі, упав на коліна та закрив лице руками. — Господи Боже, це космічний корабель! — Але він вірив (а потім переповість це іншим), що то був не космічний корабель, хоча, можливо, та штука дійсно прилетіла з космосу. Що б не впало з неба того давнього дня, воно прибуло з місця, яке знаходиться далі від будь-якої зірки чи галактики, і якщо йому на думку спало назвати його космічним кораблем, то лише тому, що його розум не зміг дібрати кращого слова, аби усвідомити побачене.
Пролунав вибух — ревіння, яке переросло у гуркотливе рокотання, що збило обох хлопців з ніг. Цього разу Майк перший ухопив Річі за руку. Ще один вибух. Річі розплющив очі й побачив вогняну заграву та стовп диму, що здіймався в небо.
— Воно! — закричав Майк, мало не втрачаючи свідомість від страху, і більше ніколи в житті він не відчує такої глибинної, всеохопної емоції. — Воно! Воно! Воно!
Майк допоміг йому підвестися, і вони побігли берегом юної Кендаскіґ, навіть не помітивши, як близько вони перебували від місця падіння. Одного разу Майк оступився та впав на коліна. Потім настала черга Річі покотитися по землі, обдираючи гомілки та розриваючи штани. Налетів вітер і приніс за собою запах палаючого лісу. Дим ставав густішим, і Річі напівсвідомо помітив, що вони з Майком уже були не єдиними втікачами. Поруч із ними бігли тварини, які зачули дим, вогонь і смерть. Можливо, вони бігли від Нього. Від нового прибульця, чужого в цьому світі.
Річі почав кашляти. Він чув, що біля нього Майк теж закашлявся. Дим густішав, затуляючи від них зелені, сірі та червоні кольори того давнього дня. Майк знову впав, і Річі випустив його руку. Він намагався знову її вхопити, але не міг знайти.
— Майку! — Він кричав, панікував, кашляв. — Майку, де ти? Майку! МАЙКУ!
Але Майк зник. Майка ніде не було видно.
річі! річі! річі!
(!!ХРЯСЬ!!)
річі! річі! річі, ти
6
в порядку?
Його повіки затріпотіли та розчахнулися. Він побачив над собою Беверлі — вона схилилася над ним і витирала його рот хустинкою. Решта — Білл, Едді, Стен та Бен — стояли поряд із нею. Обличчя в них були серйозними та наляканими. Половина його обличчя пекельно боліла. Річі спробував заговорити до Беверлі, та спромігся лише слабо крекнути. Він намагався прочистити горло й мало не зблював. У нього було таке відчуття, наче його горло та всенькі легені були встелені димом.
— Беверлі, ти дала мені ляпаса? — нарешті видушив він із себе.
— Це все, що спало мені на думку, — сказала вона.
— Хрясь, — промимрив Річі.
— Мені здалося, що справи геть кепські, от і все, — мовила вона й розридалася.
Річі незграбно поплескав її по спині, а Білл поклав їй руку на потилицю. Вона одразу ж потяглася до його долоні, взяла її, стиснула.
Річі спромігся сісти. Світ захитався перед його очима. Коли хитавиця припинилася, він побачив, що Майк зіперся об дерево, що росло неподалік. Обличчя в нього було зачмеленим, а шкіра — попільно-сірою.
— Мене знудило? — запитав Річі в Бев.
Заплакана дівчинка кивнула.
— Тебе не забройзкало, кройхітко? — хрипко поцікавився він голосом ірландського копа.
Бев засміялася крізь сльози й похитала головою.
— Я перевернула тебе на бік. Злякалася… з-з-злякалас-ся, ш-ш-чо ти за-за-захлин-нешс-ся.
Вона знову розревілася.
— Не ч-ч-чесно, — сказав Білл, не відпускаючи її руку. — 3-з-заїкання — т-то м-моя ф-ф-фішка.
— Непогано, Великий Білле, — мовив Річі.
Він спробував підвестися, та впав на зад. Світ і досі гойдався. Він закашлявся й відвернувся, здогадавшись, що знову зблює, лише за мить до того, як це сталося. Він виригав місивом із зеленої піни та густої, тягучої слини. Він замружився та проквакав:
— Може, хтось хоче перекусити?
— От лайно! — зойкнув зогиджений Бен і зареготав.
— Як на мене, більше схоже на ригаки, — сказав Річі, хоча, насправді, очей він так і не розплющив. — Лайно зазвичай вилізає з іншого боку. Принаймні, в мене. За тебе, Скирте, я не ручаюся.
Коли він нарешті розкрив очі, то за двадцять ярдів побачив хатку-клуб. Вікно та люк були розчинені. З обох пройм і досі йшов дим, хоча й не такий густий.
Цього разу Річі таки зіп'явся на ноги. На мить йому здалося, що він або зомліє, або зблює, або зробить і те, й інше.
— От шиза, — пробурмотів він, спостерігаючи за тим, як гойдається й вигинається світ перед його очима. Коли це минулося, він пошкандибав до Майка. Очі в Майка й досі були червоними, як у кроля, і побачивши, що знизу його штани теж потемніли від вологи, Річі подумав, що, певне, Майк теж простругався.