Натомість Беверлі вибухнула:
— Ну й пішов на хер!
Вона рвучко повернулася обличчям до інших, але хлопці тільки сіпнулися від її спопеляючого, мало не радіоактивного погляду.
— Пішли ви всі на хер, якщо вважаєте, що він правий! — заявила вона, потім знову повернулася до Білла та зашвидила, осипаючи його градом слів: — Це не якась там срана дитяча забавка, на кшталт перетягування каната чи хованок, ти сам знаєш, Білле! Ми мусимо це зробити. Такі правила. І ти не викреслиш мене зі списку тільки через те, що я дівчина, второпав? Якщо не пустиш мене до курильні, я піду геть. Піду й ніколи не повернуся. Назавжди піду, зрозумів?
Вона замовкла. Білл дивився на неї. Здавалося, він знову опанував себе, але Річі все одно було не по собі. Він відчував, що всі шанси на перемогу, на те, що вони дістануться істоти, яка вбила Джорджі Денбро та інших дітлахів, що вони знайдуть та знищать Його, усі ті шанси могли бути втрачені. "Сім, — подумав Річі. — Магічне число. Нас має бути семеро. Так має бути".
Десь заспівала пташка, потім замовкла, потім знову заспівала.
— Г-гаразд, — сказав Білл, і Річі зітхнув з полегшенням. — Але х-х-хтось має з-з-залишитися на ч-ч-чергуванні. Х-х-хто хоче?
Річі подумав, що Едді та Стен неодмінно мають зголоситися на це завдання, але Едді не вимовив ані слова. Стен був блідий, задумливий, мовчазний. Майк заткнув великі пальці за пояс, наче Стів МакКвін з "Піймати живого чи мертвого", і не рухався, переводячи погляд з одного товариша на іншого.
— Д-д-давайте, — сказав Білл, і Річі збагнув, що тепер уже не до жартів. Він відчув це за натхненною промовою Бев, побачив у серйозному, постарілому обличчі Білла. Такі правила, і їхня затія була такою ж небезпечною, як і експедиція, яку вони з Біллом здійснили до будинку під номером "29" по Нейболт-стрит. Усі це знали… і не збиралися відступати. Раптом Річі пройнявся гордістю за своїх друзів і за себе, бо він був разом з ними. Усі ці роки він був ізгоєм, а тепер знайшов своє місце. Нарешті знайшов своє місце. Він не знав, чи їх досі можна вважати невдахами, але вони були разом. Вони були друзями. Збіса гарними друзями. Річі зняв окуляри та заходився протирати їх об сорочку.
— Я знаю, що треба робити, — сказала Бев та дістала з кишені коробку сірників. На етикетці були фотографії цьогорічних кандидаток на титул Міс Рейнголд — такі малесенькі, що роздивитися їх можна було тільки крізь збільшувальне скло. Беверлі запалила сірника, а потім задула вогонь. Вона дістала з коробки ще шість сірників та доклала до обгорілого. Потім Бев повернулася спиною до хлопців, а коли знову стала обличчям до них, то тримала в кулаку сім сірників так, що було видно лиш білі кінці дерев'яних паличок.
— Вибирай, — сказала вона і простягнула руку Біллові. — Той, хто витягне обгорілий сірник, залишиться тут і витягатиме решту з ями, якщо ми там учадіємо.
Білл розважливо глянув на неї.
— Т-ти т-так в-вирішила?
Вона посміхнулася до нього, і та посмішка осяяла її обличчя. — Так, дурбелику, я так вирішила. А ти?
— Я л-л-люблю тебе, Б-б-бев, — сказав він, і щоки Беверлі спалахнули, наче від вогню.
Здавалося, Білл цього не помітив. Він замислено вивчав кінчики сірників, які стирчали з її кулака, і нарешті вибрав один.
Головка була синьою, необпаленою. Бев обернулася до Бена та простягнула решту сірників.
— Я тебе теж люблю, — хрипко вимовив Бен. Його обличчя побагровіло, складалося враження, що в нього з хвилини на хвилину станеться інфаркт. Десь у глибині Пустовища знову заспівала пташка. "Стен би міг сказати її назву", — безладно подумав Річі.
— Дякую, — посміхнулася Бев, і Бен витягнув сірника. Необпалений.
Далі вибір перейшов до Едді. Він посміхнувся своєю сором'язливою, неймовірно милою посмішкою. Він виглядав таким вразливим, що серце краялося.
— Гадаю, я тебе теж люблю, Бев, — вимовив він і наосліп витягнув сірника. Із синьою голівкою.
Тепер Беверлі запропонувала Річі вибрати з чотирьох кінчиків, що стирчали з її кулака.
— Ой, як я ваша любити, міс Скавлеть! — щосили закричав Річі та послав їй гротескний поцілунок. Беверлі просто поглянула на нього, посміхнулася, і Річі раптом стало соромно.
— Я тебе дійсно люблю, Бев, — сказав він і торкнувся її волосся. — Ти класна.
— Дякую, — відповіла вона.
Він витягнув сірника, подивився на нього, впевнений, що йому дістався обгорілий. Але ні.
Настала черга Стена.
— Я тебе люблю, — сказав Стен і вирвав одного сірника з-поміж стиснутих пальців. Цілий.
— Лишилися ти і я, Майку, — сказала Беверлі, пропонуючи йому один із двох сірників.
Майк зробив крок уперед і сказав:
— Я тільки нещодавно з тобою познайомився, але все одно тебе люблю. Гадаю, ти ще мою маму перекричиш.
Усі засміялися, і Майк витягнув сірника. Також необпаленого.
— У-у-усе ж таки, це т-т-ти, Б-Бев, — підсумував Білл.
Беверлі обурено (оскільки вона марно закатала сцену) розтиснула кулак.
Головка одинокого сірника також була синьою та неушкодженою.
— Т-ти п-п-підтасувала їх, — звинуватив її Білл.
— Та ні.
У голосі Беверлі не чулося й натяку на злість (що можна було від неї очікувати), самий лише щирий подив.
— Присягаюся, я не махлювала.
І вона показала їм долоню. Усі побачили легкий слід від сажі, який лишив на шкірі обпалений сірник.
— Білле, мамою клянуся!
Білл подивився на неї, а потім кивнув. Як з команди, усі передали свої сірники Біллові. Усі сім — із неушкодженими синіми головками. Стен та Едді почали повзати по землі в пошуках обгорілого сірника, але так нічого й не знайшли.
— Я не махлювала, — повторила Бев, ніби говорила сама до себе.
— То що ж нам робити? — спитав Річі.
— С-с-спускаймося в-в-всі разом, — відповів Білл. — Бо м-ми так м-м-мусимо зробити.
— А якщо ми всі знепритомніємо? — застеріг Едді.
Білл знову глянув на Беверлі.
— Я-якщо Б-бев к-каже п-п-правду, а т-так і є, т-то все б-буде д-д-добре.
— Звідки ти знаєш? — запитав Стен.
— П-п-п-просто з-з-знаю.
Десь знову заспівала пташка.
4
Першими спустилися Бен і Річі, а решта почали передавати їм каміння. Річі подавав їх Бенові, а той викладав із нього маленьке коло в землі посередині хатки-клубу.