— Звісно, ніколи не виходить струсити все, — гнув своєї Річі. — Знаєш, що мені сказав один мудрець, Едзе?
— Ні, — відповів Едді, — і я не хочу, щоб ти називав мене Едзом. Я серйозно. Я ж не називаю тебе Діком[646], не дражнюся: "Діку-як-ти-сів-на-жуйку", тож я не розумію…
— Той мудрець сказав мені: "Хоч танцюй, а хоч стрибай — дві краплі попадуть у штани, і край". Тому у світі так багато хворих на рак, мій любий Едді.
— У світі багато хворих на рак, бо такі придурки, як ви з Беверлі Марш, курять сигарети, — відказав Едді.
— Беверлі не придурок, — заперечив Бен. — Слідкуй за тим, що кажеш, Базікало.
— Біп-біп, х-хлопці, — апатично мовив Білл. — А щодо Б-б-беверлі, то вона с-с-сильна дівчина. Д-д-допоможе нам нести д-д-двері.
Бен поцікавився, що то за двері.
— 3-здається, з ч-ч-червоного дерева.
— Та хто ж викидає двері з червоного дерева? — здивувався Бен, розуміючи, однак, що й таке трапляється.
— Люди викидають неймовірні речі, — вставив Майк. — Звалище, кажете? Та я ледь не помираю кожного разу, як туди прихожу. Реально, ледь не помираю.
— Ага, — погодився Бен, — багато того брухту можна легко полагодити. А в Китаї та Південній Америці живуть бідні люди, в яких узагалі нічого немає. Так мені сказала моя мама.
— Такі самі бідні люди живуть прямо тут, у Мейні, сонечко, — похмуро додав Річі.
— Щ-щ-що ц-ц-це? — спитав Білл, помітивши альбом Майка. Хенлон саме почав пояснювати, що хотів показати фотографії того клоуна, коли прийшли Стен і Беверлі з завісами.
Білл і Річі обмінялися поглядами.
— У чому річ? — запитав Майк. — Це через те, що сталося в кімнаті твого брата, Білле?
— Т-т-так, — відповів Білл і замовк.
Друзі по черзі працювали в ямі, поки не повернулися Стен і Беверлі з коричневими маслянистими пакунками. Поки Майк говорив із Біллом, Бен сидів, схрестивши ноги, наче кравчик, і прилаштовував у двох довгих дошках вікна без шибок, які мали відкриватися та закриватися на даху будиночка. І тільки Білл звертав увагу на те, як швидко та легко рухались його пальці, якими вони були вправними та досвідченими, наче в хірурга. Білл із захопленням спостерігав за Беном.
— Мій тато каже, що деяким фотографіям уже більше ста років, — розповідав їм Майк, тримаючи альбом на колінах. — Він знаходить їх на розпродажах, що люди влаштовують на своїх подвір'ях, або в магазинах ужитих речей. Інколи він купує чи вимінює їх у колекціонерів. Навіть є стереоскопічні картинки: це коли два однакових малюнки приклеєні поруч на довгій пластині, а потім ти дивишся у спеціальний прилад, схожий на бінокль, і вони зливаються в одне тривимірне зображення. Як ті фільми, "Дім воскових фігур" чи "Чудовисько з чорної лагуни".
— Чому йому так подобаються ці фотографії? — спитала Беверлі. Сьогодні на ній були джинси "Лівайс", на яких вона сама зробила модні закоти, обшивши кілька нижніх дюймів штанин яскравою тканиною з індійськими огірками, тож тепер джинси виглядали так, наче належали франтуватому морякові.
— Еге ж, — погодився Едді. — Загалом у Деррі немає нічого цікавого.
— Ну, я точно не знаю, але мені здається, що він цікавиться історією Деррі тому, що народився в іншому місці, — невпевнено пояснив Майк. — Це, типу… не знаю, йому все здається новим і свіжим… от уявіть, що ви прийшли до кінотеатру, а фільм уже почався…
— 3-з-звісно, тобі захочеться п-побачити п-п-початок, — сказав Білл.
— Так, — відповів Майк. — Деррі має багату історію. І вона мені навіть подобається. Гадаю, багато подій з минулого пов'язані з цією істотою… з Ним, якщо хочете.
Майк подивився на Білла, і той задумливо кивнув.
— Я зазирнув до альбому після параду Четвертого липня, бо знав, що десь уже бачив того клоуна. Просто знав. Дивіться.
Він відкрив альбом, погортав його, а потім передав Бену, який сидів по праву руку.
— Н-н-н-не т-т-торкайтеся с-с-сторінок! — скрикнув Білл, і в його проханні прозвучала така засторога, що всі підстрибнули. Річі помітив, як Білл міцно стиснув у кулак руку, яку порізав сторінками альбому Джорджі, наче хотів захиститися від чогось.
— Білл правий, — зауважив Річі глухим, низьким голосом, який був геть не сходим на звичайну говірку Річі, тому справив на друзів неабияке враження. — Будьте обережними. Як сказав Стен, тепер ви можете побачити те саме, що бачили ми.
— Або відчути, — похмуро додав Білл.
Альбом переходив із рук у руки, і Невдахи несміливо тримали його за краєчок, ніби передавали старий динаміт, що стікав великими слізьми нітрогліцерину.
Альбом повернувся до Майка, і він відкрив його на першій сторінці.
— Тато каже, що важко визначити точну дату, коли було зроблено цей малюнок, але, скоріш за все, він належить до середини вісімнадцятого століття, — сказав Майк. — Він полагодив одному чоловікові ручну пилку за скриню старих книжок і фотографій. Це одна з них. Тато вважає, що вона коштує баксів сорок, як не більше.
Малюнок було вирізьблено на тонкій дерев'яній дощечці розміром із велику поштову листівку. Коли черга дійшла до Білла, він із задоволенням зауважив, що батько Майка придбав собі один із тих якісних фотоальбомів, де сторінки обгорталися захисним пластиком. Він зачаровано поглянув на гравюру та подумав: "Ось. Я бачу його. Ось Воно. Справді бачу. Ось як виглядає наш ворог".
На малюнку був зображений клоун, який стояв посеред брудної дороги та жонглював величезними кеглями для боулінгу. По обидва боки вулиці розташовувалися лише кілька будиночків та хатинок, які, здогадався Білл, були магазинами, торговими точками, чи як їх тоді називали люди. На Деррі було зовсім не схоже, і тільки Канал протікав по своєму старому руслу. Він знаходився на належному місці, а набережна була охайно викладена бруківкою. На другому плані вгорі малюнку Білл побачив упряжку мулів, які тягнули баржу вздовж берега.
Навколо клоуна зібралося з півдюжини дітлахів. На одному хлопчику був старовинний селянський бриль. Інший тримав у руках обруч і паличку. Зараз таких не купиш навіть у "Вулворті". Замість пластикової палички хлопчик дістав собі гілку з дерева. Білл бачив на ній вузли, що лишилися після того, як хтось позрізав менші гілочки ножем або топірцем. "Цю крихітку виготовили не в Тайвані чи Кореї", — розмірковував Білл, із зачудуванням споглядаючи того хлопчика. Білл міг би виглядати так само, якби народився чотири чи п'ять поколінь тому.