Генрі не помітив вугілля, бо бачив лише ніґґера, який потрапив у глухий кут. Тож він нісся до нього й верещав.
— Ось тобі за мого собаку, виродку! — закричав Майк, навіть не помітивши, що з його очей полилися сльози. Він заніс руку над головою та жбурнув у Генрі уламок вугілля. Клінкер полетів по прямій, невідворотній лінії, попав Генрі прямо в лоба — хлоп! — і зрикошетив у повітрі. Генрі впав на коліна та обхопив голову руками. Між пальців одразу, немов хто махнув чарівною паличкою, побігла кров.
Інші хлопці забуксували, на їхніх обличчях застиг однаковий вираз крайньої недовіри. Генрі загорлав від болю та знову став На ноги, тримаючись за голову. Майк кинув ще один клінкер. Генрі увихнувся й попрямував до Майка. Коли Хенлон кинув третій камінець, Генрі прибрав одну руку від розбитого чола та без зайвих зусиль відбив клінкер. Тепер він посміхався.
— Зараз ти в мене так здивуєшся, — вимовив він, — зараз… ГОСПОДИ БУУУЖЕ!
Генрі хотів сказати щось іще, але з рота вирвався лише нерозбірливий гортанний звук. Майк жбурнув ще одну вуглину та цього разу влучив Генрі прямо в шию. Баверз знову опустився на коліна. Пітер Гордон ловив витрішки. Лось Седлер нахмурив брови, ніби намагався розв'язати складну математичну задачу.
— Хлопці, та чого ж ви чекаєте? — спромігся вимовити Генрі. Між пальців струменіла кров. Голос звучав хрипко та чужорідно. — Хапайте його! Хапайте цього малого членосмока!
Майк не став чекати, поки вони дослухаються до Баверза. Він кинув сорочку, стрибнув на паркан і почав дертися вгору, коли відчув, що його ногу стиснули чиїсь грубі пальці. Він поглянув униз та побачив обличчя Генрі Баверза, покривлене від болю й вимазане кров'ю та сажею. Майк смикнув ногою. У руках Баверза лишився його кросівок. Він стусонув голою ступнею Генрі в обличчя й почув хруст. Генрі знову закричав та відступив назад, хитаючись і хапаючись за розквашений ніс.
Інша рука, цього разу Ригайла Хаґґінса, ковзнула по штанині Майкових джинсів, але він зміг вирватися. Хенлон уже перекинув ногу через загорожу, коли щось ляснуло його по щоці з такою силою, що він на мить осліп. По обличчю потекла тепла цівочка. Щось ударило його в ногу, в передпліччя, в стегно. Вони кидалися в Майка його власними снарядами.
Він повис на руках, а потім зістрибнув на землю, двічі перекотившись через голову. За парканом починався порослий чагарником схил, і, може, саме він урятував Майкові зір чи навіть життя. Генрі знов наблизився до загорожі та кинув через неї один зі снарядів "М-80". Пролунав неймовірний вибух, залишивши по собі голу смугу землі серед трави.
У Майка задзвеніло у вухах. Він покотився дзиґою та спробував стати на ноги. Тепер він опинився серед високих заростів на краю Пустовища. Він провів рукою по правій щоці — пальці почервоніли від крові. Але він не сильно цим переймався, бо й не сподівався вийти з бійки неушкодженим.
Генрі кинув вишневу бомбу, але Майк вчасно її помітив та завиграшки увернувся.
— Хапайте його! — заревів Генрі й почав лізти на паркан.
— Господи, Генрі, та я не знаю…
То було занадто для Пітера Гордона, який ніколи не потрапляв у ситуацію, що так легко виходила з-під контролю та перетворювалася на дике місиво. Кров не повинна була пролитися, принаймні, не в його команді, коли все свідчило про те, що удача знаходилася на їхньому боці.
— То дізнайся, — відказав Генрі, озираючись на Пітера з паркану. Він повис на загорожі, наче роздутий отруйний павук у людській подобі. Він змірив Гордона ненависницьким поглядом, його очі налилися кров'ю. Копняк Майка розбив йому носа, хоча Генрі зрозумів це набагато пізніше.
— Краще дізнайся сам, або я прийду по тебе, йобаний придурку.
Хлопці полізли на паркан: Пітер і Віктор — трохи неохоче, а Ригайло та Лось — так само радо, як і раніше.
Майк не став їх виглядати. Він розвернувся та побіг у кущі. Генрі волав йому навздогін:
— Я тебе знайду, ніґґере! Я тебе знайду!
8
Невдахи дісталися дальнього кінця гравійного кар'єру, який тепер нагадував величезну віспину на порослій травою землі. Останній раз тут добували гравій три роки тому. Друзі оточили Стена та схвально позирали на пачку "Чорних кішок", коли пролунав перший вибух. Едді підстрибнув, бо досі переймався через піраній, яких нібито побачив у річці. Він гадки не мав, як виглядають справжні піраньї, проте був цілком упевнений, що вони були зовсім не схожі на велетенських золотих рибок із зубами-пилками.
— Засьпокойтесь, Едді-сан, — сказав Річі голосом Китайського Кулі. — То пльосто інсі дітлахи підливають петальди.
— Р-р-річі, ти н-наче за щ-щоку взяв, — зауважив Білл, і всі зареготали.
— Я стараюся, Великий Білле, — відповів Річі. — Може, одного прекрасного дня в мене все вийде, і я заслужу твою любов.
Річі послав йому ніжний поцілунок. Білл показав йому середнього пальця. Бен і Едді стояли по обидва боки від них і шкірилися.
— Я малий, а ти старенька, — раптом завів Стен Юріс, на диво вдало імітуючи голос Пола Енки[638], — так уже сталося, рідненька…
— То він співа! Госсоди-поми-нас, то він-таки співа! — завищав Річі Голосом Негритосика, а потім переключився на Диктора Муві-Тону. — Розпишися туточки, хлопче, прямо по пунктирній лінії…
Він закинув руку Стенові на плечі та подарував йому велетенську сяючу посмішку.
— Відростимо тобі хаєр, хлопче. Дамо тобі гіт-тару. Дамо тобі…
Білл легенько й швидко поляскав Річі по руці. Усім кортіло попускати феєрверки.
— Відкривай пачку, Стене, — сказала Беверлі. — У мене є сірники.
Вони знову згуртувалися навколо Стена, і він обережно відкрив упаковку з петардами. На чорній етикетці стояли незрозумілі китайські ієрогліфи, а під ними містилося застереження англійською мовою, від якого Річі знову загиготів: "Не тримайте в руках після того, як запалите ґніт".
— Добре, що попередили, — сказав Річі, — бо я завжди затискаю їх у руці після того, як підпалю. Гадав, що це єдиний спосіб позбутися тих довбаних задирок на нігтях.
Неквапливо, майже благоговійно, Стен зняв червону пластикову обгортку та виклав на долоню пачку картонних трубочок — синіх, червоних і зелених. Ґноти були заплетені в косичку.