І тоді вона заплакала. Не змогла втриматися.
Том Роган подзвонив близько півдня того ж дня, коли вона зі спокійною душею проводила Беверлі. Він спитав, чи Кей не виходила на зв'язок із його дружиною. Голосу нього був спокійний, поміркований, і аж ніяк не засмучений. Кей відповіла, що майже два тижні не бачила Беверлі. Том подякував і повісив слухавку.
О першій, коли вона працювала в своєму кабінеті, пролунав дзвінок у двері. Кей пішла відчиняти.
— Хто там?
— Доставка квітів, фірма "Крагін", мем, — відповів високий голос.
Невже вона була такою дурепою, що не пізнала неприродній фальцет Тома, що повірила, ніби він може так легко здатися, що зняла ланцюжок перед тим, як відчинила двері?
Він увійшов, і вона встигла вимовити лиш: "Забирайся зв…", коли нізвідки прилетів кулак Тома й обрушився на її праве око, від чого повіки зімкнулися, а в голові спалахнув неймовірний біль. Вона стрімголов покотилася по коридору, намагаючись встояти на ногах і хапаючись за все, що попадало під руку: витончена, крихка ваза розбилася об кахлю, перекинулася вішалка для одягу. Кей упала. Том зачинив за собою двері та пішов до неї.
— Забирайся звідси! — закричала вона на нього.
— Щойно ти скажеш, де вона, — сказав Том, ідучи до неї по коридору. Кей вдалося розгледіти, що він і сам має кепський вигляд, а точніше сказати, жахливий вигляд, і вона відчула, як серце сповнила неясна, проте люта втіха. Що б Том не зробив із Бев, скидалося на те, що вона відплатила йому сповна. У будь-якому разі, достатньо, аби він цілий день не виходив із дому, та й зараз Том краще б виглядав на лікарняному ліжку.
А ще він був дуже сердитим і озлобленим.
Кей ледве звелася на ноги та позадкувала, не зводячи очей з Рогана, наче з дикого звіра, що вирвався з клітки.
— Я вже сказала, що не бачила її, і це правда, — вимовила вона. — А тепер забирайся, поки я не подзвонила в поліцію.
— Ти її бачила, — відповів Том, намагаючись розтягнути набряклі губи у вишкірі. Кей помітила, що його зуби стали на диво нерівними, а передні були взагалі зламані. Він продовжував: — Я дзвоню тобі й кажу, що не знаю, де Бев. Ти кажеш, що два тижні її не бачила. І жодного запитання. Жодного непривітного слова, хоч я в курсі, чорт забирай, що ти мене ненавидиш. То де ж вона, пизда ти тупа? Розкажи мені.
Тоді Кей повернулася та побігла далі по коридору. Вона хотіла дістатися до вітальні, захлопнути розсувні двері з червоного дерева та провернути засувку. Вона випередила Тома (він шкутильгав), але не встигла зачинити двері, як він протиснувся між стулками. Роган зробив один судомний ривок та опинився у вітальні. Кей знову обернулася, намагаючись утекти, але він схопив її за сукню та смикнув із такою силою, що матерія на спині розірвалася від коміра до пояса. "Ах ти лайно, цю сукню пошила твоя дружина", — незв'язно подумала вона, і Том розвернув її обличчям до себе.
— Де вона?
Кей занесла руку й відвісила йому такого потужного ляпаса, що в нього аж голова закинулася, а поріз на лівій щоці знову почав кровоточити. Том ухопив її за волосся та направив обличчям у свій кулак. На мить Кей здалося, що її ніс вибухнув. Вона закричала, набрала повітря, щоб закричати знову, але закашлялася від власної крові. Тепер її охопив жах. Вона ніколи не думала, що у світі може існувати стільки жаху. Цей божевільний сучий син збирався її вбити.
Вона кричала і кричала, поки кулак Тома не заїхав їй в живіт, вибивши з неї все повітря, і вона захекалася. Кей стала хекати й кашляти одночасно і на якусь моторошну мить вирішила, що задихнеться.
— Де вона?
Кей захитала головою:
— Не… бачила її, — вимовила вона, хапаючи повітря ротом. — Поліція… ти сядеш у тюрму… придурок…
Він ривком поставив її на ноги, і Кей відчула, як у плечі щось хруснуло. Спалахнув новий біль, такий сильний, що їй стало млосно. Том розвернув її, тримаючи за руку, а потім викрутив цю руку їй за спину. Кей закусила нижню губу та пообіцяла собі, що більше не кричатиме.
— Де вона?
Кей похитала головою.
Том знову смикнув її за руку, так сильно, що аж крекнув. Його гаряче дихання потрапляло прямо їй у вухо. Кей відчула, як її стиснутий правий кулак б'є по її ж лівій лопатці, і вона закричала, коли там знову щось хруснуло, на цей раз сильніше.
— Де вона?
— …знаю…
— Що?
— Я не ЗНАЮ!
Він пустив та відштовхнув її. Схлипуючи, Кей повалилася на підлогу, з носа струменіла кривава юшка. Потім пролунав мелодійний звук, ніби щось розбилося, і коли Кей озирнулася, Том уже схилився над нею. Він відбив вершечок іншої вази, цього разу з вотерфордського кришталю.[607] Він тримав вазу за денце, зупинивши зазубрену горловину в кількох дюймах від її обличчя. Вона витріщилася на гостре скло, мов зачарована.
— Дай-но я тобі дещо поясню, — промовив він, випльовуючи слова вперемішку з гарячим повітрям, — ти скажеш мені, куди вона поїхала, або збиратимеш обличчя з підлоги. У тебе три секунди, може, менше. Коли я злюся, час біжить швидше.
"Моє обличчя", — подумала вона й здалася… чи прогнулася, як вам більше до вподоби. Вирішальною стала думка про те, що це чудовисько поріже їй обличчя битою горловиною вотерфордської вази.
— Вона поїхала додому, — схлипнула Кей, — до рідного міста. Деррі. Є таке місце, Деррі, в штаті Мейн.
— На чому вона поїхала?
— Сіла на а-а-а-автобус до Мілуокі. Звідти хотіла добиратися літаком.
— От пизда драна! — скрикнув Том, підводячись. Він бездумно описав велике півколо по кімнаті, скуйовджуючи своє волосся, так що воно тепер стирчало в різні боки.
— Ах ти пизда, ах ти дірка тупа, ах ти манда відполірована!
Він підхопив витончену дерев'яну статуетку (яка була в Кей, відколи їй виповнилося двадцять два) у формі чоловіка й жінки, що займалися коханням, і пожбурив у камін, де вона розлетілася на шматки. Том помітив своє відображення в дзеркалі над каміном і на мить застиг із виряченими очима, наче побачив привида. А потім знову накинувся на Кей. Він дістав щось із кишені своєї спортивної куртки, і з тупим здивуванням жінка побачила перед собою книжку в м'якій палітурці. Обкладинка була майже чорна, окрім назви, написаної червоними блискучими літерами та малюнка, на якому кілька молодих людей стояли на кручі понад річкою. "Чорні пороги".