2
Баверз лежав без сну.
Місяць зайшов, і за це Генрі почувався неймовірно вдячним. Нічний місяць не так сильно нагадував привида, він був справжнім, окрім того, Генрі помер би від переляку, якби знову побачив моторошне обличчя клоуна, що пливе над горами, полями і лісами.
Він лежав на боку та напружено вдивлявся в нічник. Дональд Дак давно перегорів, його замінили Мікі та Міні Мауси[600], які витанцьовували польку. Далі було зелене обличчя Оскара Грауча з "Сезам-стрит", але в кінці минулого року його змінило Ведмежа Фоззі[601]. Генрі відмічав роки ув'язнення не кавовими ложечками, а перегорілими світильниками.
Вночі тридцятого травня, рівно за чотири хвилини по другій, нічник Баверза згас. Генрі ледь чутно застогнав… але не прокинувся. Тої ночі в Синьому крилі чергував Кунц. Він був найгіршим з усіх. Навіть гірший за Фоґерті, який увечері так зарядив Генрі, що той ледве рухав головою.
Довкола спали інші пацієнти Синього крила. Бенні Больйо лежав, оперезаний еластичними ременями. Коли всі повернулися з прополки, йому дозволили подивитися повтор "Швидкої"[602] у залі для дозвілля, а десь по шостій він став дрочити без упину й передишки, викрикуючи: "Запалимо ніч! Запалимо ніч! Запалимо ніч!" Йому вкололи заспокійливе, і все було добре години чотири, але близько одинадцятої, коли закінчилася дія "Елавілу"[603], він знову взявся за старе. Бенні драв свого прутня так нещадно, що крізь пальці полилася кров, а він усе кричав: "Запалимо ніч!". Тож йому вдруге вкололи заспокійливе та надійно пов'язали. Тепер він спав, і в тьмяному світлі його маленьке мишаче обличчя нагадувало посмертну маску Арістотеля.
Генрі Баверз лежав у своєму ліжку і слухав хропіння, голосне й тихе, кректання й, час від часу, пердіння. Він чув дихання Джиммі Донліна, яке важко було з чимось сплутати, хоча Джиммі спав за п'ять ліжок від нього. Донлін дихав швидко, з присвистом, який неодмінно нагадував Генрі звук швейної машинки. Крізь причинені двері він чув тихий гул телевізора в комірці Кунца. Він знав, що Кунц дивився нічне кіно на "Каналі 38", попивав "Тексас Драйвер" та наминав вечерю. Кунц полюбляв сандвічі з арахісовим маслом та солодкою цибулькою. Коли Генрі про це дізнався, то здригнувся й подумав: "А кажуть, що всіх придурків позакривали".
Цього разу голос ішов не з місяця.
Цього разу голос лунав з-під ліжка.
Генрі одразу пізнав той голос. Це був Віктор Кріс, якому двадцять сім років тому відірвало голову десь під Деррі. А відірвало її чудовисько Франкенштейна. Генрі бачив, як це сталося, і коли потвора відірвалася від здобичі, Генрі на собі відчув погляд її жовтих водянистих очей. Так, чудовисько Франкенштейна вбило Віктора, а потім Ригайла, але Вік повернувся, немов примарний повторний показ чорно-білої передачі з тих часів, коли тільки починали укладати список "Ніфті Фіфтіз", президент був лисий, а на "б'юїках" замість вікон ставили ілюмінатори[604].
І зараз, коли цей голос нарешті прийшов, Генрі помітив, що почувається дуже спокійним і нічого не боїться. Він навіть відчував деяке полегшення.
— Генрі, — промовив Віктор.
— Вік! — відгукнувся Генрі. — Що ти робиш там під ліжком?
Бенні Больйо кректав та бурмотів уві сні. Ритмічне носове дихання Джиммі, яке нагадувало швейну машинку, на мить спинилося. Кунц прикрутив звук на маленькому телевізорі "Соні", і Генрі Баверз майже відчував, як той схилив голову набік, поклавши одну руку на регулятор гучності, поки пальці іншої торкалися випуклості, яка напинала праву кишеню його медичної уніформи — тубуси з четвертаками.
— Не треба говорити вголос, Генрі, — сказав Вік. — Я можу читати твої думки. А інші люди мене не чують.
— Що ти хочеш, Вік? — спитав Генрі.
Довгий час відповіді не було. Генрі вирішив, що Вік уже пішов. Звук телевізора Кунца знову став гучніший. Знизу почувся скрегіт, тихо зарипіли пружини, і з-під ліжка виповзла чорна тінь. Вік дивився на нього та посміхався. Генрі невпевнено посміхнувся у відповідь. Старий добрий Вік і сам трохи скидався на чудовисько Франкенштейна. Шию оперезав шрам, схожий на посмертне татуювання шибеника. Генрі подумав, що він пролягає по лінії, де голову приладнали назад до тулуба. Очі Віка були дивного сіро-зеленого кольору, а рогівка наче плавала у в'язкій юшці.
Віктору досі було дванадцять років.
— Я хочу те саме, що й ти, — сказав Вік, — я хочу помститися їм.
— Помститися, — замріяно повторив Генрі Баверз.
— Але для цього тобі потрібно звідси вибратися, — продовжував Вік. — Ти маєш повернутися в Деррі. Ти мені потрібен, Генрі. Ти всім нам потрібен.
— Вам вони не зашкодять, — сказав Генрі, розуміючи, що звертається не лише до Віка.
— Вони не зашкодять Мені, бо не вірять від щирого серця, — сказав Вік. — Але не все так гладко, Генрі. Ми й тоді не думали, що дітлахи нас переможуть. Але того дня в Пустовищі товстун від тебе втік. І товстун, і базікало, і діваха — вони всі втекли від нас того дня після кіно. А кам'яне побоїще, коли вони врятували ніґґера…
— Не треба про це! — закричав Генрі до Віка, і на мить в його голосі знову зазвучала тиранічна сила волі, яка колись зробила з нього лідера. Потім він замружився, чекаючи стусана від Віка (звісно, Вік міг робити, що заманеться, оскільки він був привидом), але Вік лиш вишкірився.
— Я й сам можу про них подбати, якщо їм забракне віри, — сказав він, — але ти живий, Генрі. Ти розправишся з ними незалежно від того, вірять вони чи ні. Ти можеш убивати їх поодинці чи одразу розправитися з усіма. Ти можеш їм помститися.
— Помститися, — повторив Генрі, а потім із сумнівом поглянув на Віка. — Але я не можу звідси вибратися, Вік. На вікнах ґрати, до того ж, сьогодні чергує Кунц. Кунц найгірший. Може, завтра вночі…
— Не хвилюйся за Кунца, — сказав Вік та підвівся. Генрі помітив, що Кріс досі носив джинси, які вдягнув у день смерті, а штанини були поплямовані брудом з каналізації. — Я подбаю про Кунца.
Вік простягнув руку.
Трохи повагавшись, Генрі взяв її. Вони попрямували до вхідних дверей у Синє крило, звідки лунав звук телевізору. Вони майже дійшли до виходу, коли прокинувся Джиммі Донлін, який з'їв свою матір. Він вибалушив очі на пізнього відвідувача Генрі. То була його мати. Як завжди, з-під верхнього одягу на чверть дюйма визирала комбінація. Верхня частина голови була відсутня. Жахливі, червоні очі подивилися на нього, а потім мати вишкірилася, і Джиммі побачив, як помада розмазується по жовтих кінських зубах — як завжди. Джиммі заверещав: