Бий свиню! Горло – ріж! Кров – пусти!
Та тільки-но стало чути слова, хід підійшов до найбільшої крутовини, і пісня на якусь хвилину завмерла. Роха пхикнув, і Саймон засичав на нього, так ніби той щось заголосно сказав у церкві.
Джек з розмальованим лицем з'явився на вершині перший і радісно привітав Ральфа піднятим списом.
– Глянь! Ми вбили свиню… підкралися до табуна… оточили…
Тут мисливці заторохтіли:
– Оточили…
– Підповзли…
– Свиня як заверещить…
Близнюки зупинились; між ними погойдувалася свиня, з неї падали на скелю чорні краплі. На їхніх обличчях сяяла, здавалось, одна широка несамовита усмішка. Надто багато Джек хотів розповісти Ральфові воднораз. Натомість він спочатку кинувся в танок, та згадав про самоповагу, зупинився, вишкірив зуби. Помітив кров на руках, скривився з відразою, пошукав, де б їх почистити, тоді витер об шорти й засміявся.
Тепер озвався Ральф:
– Ви покинули вогонь.
Джек затнувся, трохи роздратований таким недоречним зауваженням, та був надто щасливий, щоб непокоїтись.
– Вогонь можна запалити знову. Жаль, Ральфе, що тебе не було з нами. Це фантастично. Вона збила з ніг близнюків…
– Ми свиню як ударимо…
– Я впав зверху…
– Я перерізав їй горло, – гордовито промовив Джек, а все ж на цих словах сіпнувся. – Позич мені свого ножа, Ральфе, зроблю собі карб на колодочці.
Хлопці джерготіли й пританцьовували. Близнюки все скалили зуби.
– Кров так і цебеніла, – сказав Джек, засміявся і знову здригнувся. – Якби ти тільки бачив!
– Ми полюватимемо щодня…
Ральф не рухався. Він повторив захриплим голосом:
– Ви покинули вогонь.
Від цього повторення Джек стривожився. Він глянув на близнюків і знову на Ральфа.
– Ми забрали їх на полювання, – сказав він, – інакше нам би її не оточити.
Він почервонів, збагнувши свою провину.
– Вогню не було якусь годину чи дві. Можна його знову запалити…
Він помітив дряпаки на голому Ральфовому тілі, похмуру мовчанку всіх чотирьох. Щедрий у своїй радості, він захотів з усіма розділити відчуття того, що сталося. В голові його роїлися спогади, спогади про те, що вони відчували, коли оточена свиня рвалась на волю, як перехитрували живу істоту, приборкали її і віднімали в неї життя так довго й жадібно, як тільки спраглі п'ють у спеку.
Він широко розвів руки.
– Жаль, що ти не бачив крові!
Мисливці були замовкли, але при цих словах знову загаласували. Ральф відкинув назад волосся. Простяг руку до порожнього обрію. Сильним, несамовитим голосом примусив їх замовкнути.
– Там був корабель.
Джек одразу збагнув свій страшний злочин, відвів погляд. Поклав руку на свинячу тушу, витяг ножа. Ральф опустив зціплені кулаки, голос його тремтів.
– Там був корабель. Он там. Ти пообіцяв пильнувати вогню і дав йому погаснути!
Він ступив крок до Джека, який обернувся і вже дивився йому в очі.
– Вони б нас помітили. Ми б поїхали додому…
І стільки було гіркоти в цих словах, що Роха в нестямі від страшної втрати забув про страх. Він пронизливо заверещав:
– Ти і твоя кров, Джек Мерідью! Ти і твоє полювання! Ми могли б поїхати додому…
Ральф відштовхнув Роху вбік.
– Тут я ватажок, і ти маєш робити те, що я наказую. Ти тільки просторікуєш. Ти навіть не вмієш ставити куренів… тобі б тільки полювати, а вогонь загасає…
Він відвернувся і на хвилину замовк. І знову голос йому трохи не зірвався від надміру горя.
– Там був корабель…
Один з найменших мисливців заплакав. Гнітюча правда поступово доходила до всіх. Джек, який колупав ножем свиню, був червоний як рак.
– Робота дуже велика. Ми потребували всіх.
Ральф обернувся.
– Закінчили б курені, і ти б мав усіх. Але ти хотів полювати…
– Нам треба м'яса.
Джек підводився із закривавленим ножем у руці. Два хлопці стояли віч-на-віч. Блискучий світ полювання, пошуку, непогамовних веселощів, спритності і світ туги й загнаного у безвихідь здорового глузду. Джек переклав ніж у ліву руку і розмазав на лобі кров, відкидаючи прилипле до нього пасмо.
Роха завів знову:
– Ти не мав права покидати вогонь. Ти обіцяв пильнувати за димом…
Вигук Рохи і схвальний крик деяких мисливців довели Джека до сказу. З його голубих очей сипонули блискавки. Він ступив крок уперед, нарешті маючи нагоду на комусь відігратися, і кулаком стусонув Роху в живіт. Роха аж охнув і сів. Джек стояв над ним. Голос його виказував лють від пережитого приниження.
Ральф теж ступив уперед, а Джек зацідив Росі по голові. З Рохи злетіли окуляри й дзенькнули об камінь. Від жаху Роха заверещав:
– Мої окуляри!
Він плазував по землі, обмацуючи каміння, та Саймон випередив його і подав окуляри. Пристрасті, що били страхітливими крилами на вершині гори, розривали Саймона.
– Одне скельце розбите.
Роха схопив окуляри і начепив їх. Люто подивився на Джека.
– Я не можу без окулярів. Тепер я одноокий. Ну, стривай…
Джек рушив на Роху, а той видерся на великий камінь і сховався за ним. Виткнув звідти голову і глянув на Джека, зблиснувши одним скельцем.
– Тепер я одноокий. Ну, стривай…
Джек перекривив його плаксивий голос і те, як він перелазив через камінь.
– Ну стривай!..
І Роха, і вся ця пародія були до того смішні, що мисливці розреготалися. Джек відчув заохоту. Він знову перекривив Роху, знялася буря істеричного сміху. Навіть Ральф із прикрістю відчув, що вуста його скривилися; він розізлився на себе за свою слабість.
– Це підлий жарт, – прошепотів.
Джек перестав викаблучуватися і повернувся до Ральфа. Майже прокричав у відповідь:
– Добре, добре!
Обвів поглядом Роху, мисливців, Ральфа.
– Мені прикро. За вогонь. Ну от. Я…
Він виструнчився.
– Пробачте мені.
Мисливці загули, захоплені його шляхетністю. Певна річ, вони вважали, що Джек учинив правильно, що він переміг своїм великодушним вибаченням, а Ральф, як не дивно, програв. Вони ждали гідної відповіді.
Одначе така відповідь у Ральфа не виходила. Його обурив цей Джеків словесний трюк на додачу до його провини. Вогонь погас, корабель проплив. Невже вони не розуміють? Замість гідної відповіді він видавив з горла люті слова:
– Це підлий жарт.
Всі на вершині гори мовчали, лише морок заслав Джекові погляд і відразу зник.
На закінчення Ральф роздратовано буркнув: