– А що, як там звір?
Джек замахнувся списом.
– Ми його вб'ємо.
Спека ніби трохи спала. Джек протнув списом повітря.
– На що ми чекаємо?
– Я думаю, – відказав Ральф. – Якщо податися цією дорогою понад мором, доберемося до спаленого лісу, а там можна зійти на гору.
І знову Джек повів їх повз зітхання й хлюпіт сліпучого моря.
І знову Ральф марив, дозволивши своїм справним ногам самим давати собі раду на тяжкій дорозі. Але тут його ноги виявилися не такими спритними, як раніше. Більшу частину шляху мусили ступати по голому камінню над самою водою або протискатися між скелями й темною пишнотою лісу. На цій дорозі доводилося долати невеликі уступи, її перегороджували довгі брили, тоді мусили рачкувати. Раз у раз вони видряпувалися на обмиті хвилями скелі, перестрибували чисті затоки, полишені припливом. Дійшли до яруги, що перетнула вузький берег, мов шанець. Вона, здавалося, не мала дна; перейняті жахом діти зазирнули в похмуру розколину, де клекотіла вода. Раптом бухнула хвиля, вода внизу закипіла й вистрілила бризками аж до самих хащів, намочила хлопців, і ті з галасом відсахнулися. Спробували йти лісом, та він сплівся густо, наче пташине гніздо. Нарешті, виждавши, коли спаде вода, один по одному стали перестрибувати на той бік, та дехто все одно скупався ще раз. Далі скелі видалися зовсім непролазними, і якийсь час вони посиділи, обсушуючи лахміття та стежачи за зубчастими обрисами морських бурунів, які сповільна котилися повз острів. Вони знайшли плоди, навколо яких роїлися яскраві дрібнесенькі пташки й обсідали їх, наче комахи. Ральф зауважив, що вони повзуть, як черепахи. Він сам зліз на дерево, розсунув листяну завісу і побачив, що квадратова верхівка гори ще ген далеко. Потім Вони заквапилися поміж скелями, і Роберт немилосердно розпанахав коліно; довелося визнати, що такою дорогою треба йти поволі, якщо хочеш цілим добратися до мети. Тож далі йшли так, наче долали небезпечну крутовину, аж доки скелі привели до стрімкого бескиду, на який згори нависали неприступні хащі, а нижня частина потопала в морі.
Ральф із сумнівом глянув на сонце.
– Незабаром вечір. У кожному разі вже по п'ятій!
– Я не пам'ятаю цього уступу, – заявив Джек. Він занепав духом. – Мабуть, я пропустив цю частину берега.
Ральф кивнув головою.
– Дайте мені подумати.
Тепер Ральф уже не соромився думати при них, він виробляв свої рішення, ніби грав у шахи. Одне лихо – з нього ніколи б не вийшов добрий шахіст. Він згадав малюків та Роху. Чітко уявив собі, як Роха один-однісінький скулився в курені, а навколо тиша, яку розривають лише сонні крики.
– Не можна залишати малюків тільки з Рохою. На цілу ніч.
Інші хлопчики мовчали, стояли собі навколо і видивлялися на нього.
– Якщо повернути назад, доведеться йти кілька годин.
Джек відкашлявся і сказав якимось дивним, здушеним голосом:
– Головне, щоб з Рохою нічого не скоїлося, правда?
Ральф постукав себе по зубах брудним кінцем Ерікового списа.
– Якщо ми перетнемо…
Він роззирнувся довкола.
– Комусь треба перетнути острів і попередити Роху, що ми повернемося після смерку.
Біл прошепотів, ніби не вірячи:
– Самому через ліс? Зараз?
– Ми можемо відпустити тільки одного.
Саймон протисся до Ральфового плеча.
– Якщо хочеш, я піду. Чесно, я можу.
Ральф іще не встиг відповісти, а той уже швидко всміхнувся, повернувсь і подерся нагору в ліс.
Ральф люто блимнув на Джека, ніби побачив його вперше.
– Джеку, того разу ти обійшов цілий острів, аж до самого замку?
Джек розсердився.
– А що?
– Ти йшов понад берегом… і під горою, і отам далі?
– Так.
– А потім?
– Я знайшов свинячу стежку. Вона тяглася на цілі милі.
Ральф кивнув. Показав на ліс.
– Виходить, стежка має бути десь отут.
Всі поважно закивали головами.
– Ну гаразд. Будемо продиратися нетрями, доки не знайдемо стежки.
Ступив крок уперед і затримався.
– Ану лиш постривай! Куди, кажеш, веде стежка?
– На гору, – відказав Джек, – я ж казав тобі. – Він посміхнувся глузливо. – Не хочеться йти на гору?
Ральф зітхнув, відчувши, як знову між ними зростає ворожнеча. Він розумів – Джек знову злоститься, що він не ватажок.
– Я думав про світло. Поночі ми будемо спотикатися.
– Ми збиралися шукати звіра…
– Мало світла.
– Я за те, щоб іти, – з запалом вигукнув Джек. – Я піду. А ти? Побіжиш до куренів радитися з Рохою?
Тепер уже Ральф почервонів і сказав розпачливо, з новим розумінням життя, якому навчив його Роха:
– І чому ти мене так ненавидиш?
Хлопці занепокоєно похнюпилися, наче почули щось непристойне.
Ральф, усе ще роздратований і ображений, повернувся перший.
– Ходімо.
Пішов на чолі, залишаючи собі право прорубувати гущавину. Витіснений, незадоволений, Джек плентався у хвості.
Стежка, яку вторували свині, скидалася на темний тунель, сонце швидко скочувалося до небокраю, а в лісі й так сутінків не довго чекати. Стежка була втоптана й широка, вони бігли по ній підтюпцем. Потім листяна покрівля розірвалась, засапані, вони зупинились і побачили сяйво перших зірок навколо вершини гори.
– От і прийшли.
Хлопці непевно перезирнулися, Ральф вирішив:
– Тепер – навпростець до ґранітової плити, а на гору – завтра.
Бурмотінням висловили свою згоду; та раптом за його плечем став Джек.
– Звичайно, якщо ти боїшся…
Ральф повернувся до нього.
– Хто перший зіп'явся на скелястий замок?
– Я так само пішов. І це було вдень.
– Гаразд. Хто хоче лізти на гору зараз?
Єдина відповідь – мовчанка.
– Ерікісем? Ви як?
– Краще підемо та скажемо Росі…
– …атож, скажемо Росі, що ми…
– Але ж Саймон уже пішов!
– Треба сказати Росі, а то…
– Роберт? Біл?
Вони теж пропонували рушати прямо до плити. Звичайно, не задля страху, просто з утоми. Ральф знову повернувся до Джека.
– Бачиш?
– Я йду на гору.
Ці слова вирвалися люто, наче прокльон. Його худе тіло напнулося, він глянув на Ральфа, звів списа, наче погрожуючи.
– Я йду на гору шукати звіра… зараз же…
І далі, як болюче жало, недбале різке слово:
– Підеш?
При цьому слові інші хлопці забули, як їм кортіло повернутися на нічліг, і наготувалися стати свідками нової сутички двох сил у темряві. Слово було надто сильне, надто їдке, надто грізне, щоб його повторювати. Захопило Ральфа зненацька, коли він зовсім розслабився, думаючи про повернення до куренів, до тихого, мирного плеса лаґуни.