Незабаром до двору в'їхали ще одні залужні — дідуньо Уліян з тіткою Марією. Знов горіхи, знов копійки... Але найважніше, що дістав Володько? Чобітки! Від дідуня. Справжні, малі, шиті зі старої халяви, чоботи. Радість неописана, щастя незмірне. Несподіванка для Володька величезна.
Мати була ото "у своїх" та візьми і поскаржись: сидять, нидіють, ні в що взути, щоб бодай провітрилось. А дід, нічого не кажучи, і на... Знайшов десь там на горищі "ще зовсім, добру" стару халяву, сам знає шевство, викроїв передочки, халявки і сточив чоботята.
— Отой шмаркач! — радіє мати чи не більше від Володька.— Іди поцілуй хоч дідуня в руку...
— Ось тільки чоботи взую! — викрикує Володько. Він з місця взявся до чобіт і в одну мить вони були вже у нього на ногах. Добрі! Дуже добрі! І ніде не тиснуть, і такі гарні! Ні. Таких гарних чобіт він ще, мабуть, і не бачив. Поцілував гарно дідуня в руку, дідуньо сказали: "Носи на здоров'я" — і проходжується гордо, що до нього тепер не підходь. Хведотові аж сльози стоять від заздрощів, йому також треба було б, але той ще мусить почекати.
— А вони витяжки,— хвалиться Володько і всі сміються з Володькової помилки. Володько знає, що найкращі чоботи "витяжки", але його якраз були далеко не витяжки, а пришитки. Але це не така велика біда.
Почався "сніданок", хоча пора обідня, забряжчали чарки, голоси зісилились, чоловіки обговорюють політику, тітка Зінька пошепки, щоб не чула Катерина, оповідає Насті, що не можна від "ходанів" до Катерини відбитися, а "воно ж іще дитина". Тітка Зінька і Настя сестри, але кажуть собі "ви", бо ж вони куми. Катерина Настина хрещениця. Зінька оповідає, що тих хлопців тьма-тьменна — а де вона? А що вона? А приносять гостинці, могоричі...
Катерина ж дійсно на диво хороша видалась. Як панночка. "Тендитне таке", як казала Зінька, а струнка, а росла, "як тополя", а личко завжди свіже, рожеве, а коси ясні та кучеряві, а очі сині, як небо. Володькові вона завжди нагадувала тих херувимів з шістьма крилами, що в дерманській приходській церкві на хорах намальовані...
І любить Володько ту свою Катерину, що Господи. Ось він підсумовує свої гостинці — і копійки, і горіхи, і яблука, і цукорки від тітки Марії з папірцями, що на них олені намальовані і червоними буквами написано: "Чем табак курить, лучше конфект купить", що Володько сам вголос читає, щоб усі почули. Але ті там за своєю політикою нічого не чують, і тільки одна Катерина, що так само, як і він нею, найбільше цікавиться Володьком, одразу почула, як її пестун читає, схопила його і посадила собі на коліна. Який сором! Сидіти на колінах! Володько такого не очікував, і хоч як він любить Катерину, але швидко замолов ногами в чоботях, щоб вирватись з її рук.
— Та посидь же, Володьку, та почитай мені щось. Слухайте! — звернулась вона до всіх.— Володько наш уже незабаром апостола в церкві читатиме!
— Та невже? Ооо! — дивуються всі.
— О, так,— каже Матвій.— Він дуже малий понятливий! Батькова похвала ніби жаром його посипала. Такого він ще направду ніколи не чув. Ніколи не знав він, що про нього батько думає. І він загорівся, почервонів геть з вухами і почав ще дужче рватися з рук Катерини, ніби піймане дике звіря.
А Катерина не пускає, горне його до себе, виціловує.
— Я, мамо,— звертається вона до Насті,— заберу його з собою. Я хочу такого братчика мати. Він буде мені книжки читати.
Але Володько не слухає більше, вже вирвався і, як було, пошумів геть на піч разом зі своїми чобітьми.
— Як підросте — на школи подам,— вирвалось у батька. і Володько це також учув, і це кажуть тато, самі тато, і отак перед усіма. О, Боже! Він цього не пережиє! Який особливий день сьогодні, він зовсім не знає як поводитися, що робити — і радісно, і соромно, і разом так десь, там всередині, приємно, що ніякими словами такого не вискажеш.
Увечері друга радість: прийшли колядники і то зо звіздою. Володько,Як тільки почув за вікном дзвінок, в одну мить був у вікні на лаві. Хведот негайно також поспішив за ним.
— Будьте здорові з Різдвом Христовим, а чи дозволите заколядувати?! — чути з-за вікна глухий, хриплий голос.
— Спасибі, спасибі! А просимо, просимо! — відповідають майже хором з хати.
Колядники колядують, голоси їх хрипкі, вони вже обійшли чимало простору, треба дякувати їм, що вони і за такий далекий, закинутий хутір не забули, тому їх кличуть до хати, частують чаркою горілки, дають закуску, книша, десять копійок грошей і відправляють...
День минув якнайкраще. Усі вдоволені. Гості роз'їхалися геть за смерку, а Катерина мусіла залишитись ночувати, хоча їй дуже не хотілося, бо там же її "ухажори", її залицяльники, її приятельки, але Настя настояла, і як його не послухати хрещеної матері. Володько також був дуже з цього вдоволений.
Третього дня батьки ідуть доДерманя "в гості", Катерина їде додому, Володька беруть також із собою. Василь мало не плакав, так не хотілося йому лишатися самому з Хведотом, але батько проговорив: "Ти-но мені не коверзуй, бо як візьму запругу..." — і цього було досить, щоб Василь замовк.
Але і Володько не мав великої радості з цієї поїздки, хоча були на Запоріжжі у дядька Єлисея, де Володько найбільше любить бувати. Але тепер узимі зовсім не те саме, що влітку. Улітку, як побіг зрання з. хлопчиськами, то до самого вечора гасає десь там по гаях, що й не зглянеться, коли той день пройде. Тепер же весь день сиди у хаті, довкруги самі дорослі, хлопці десь також сидять дома, або десь, хтозна-де, пропадають, Архип та Мефод вже ходять до школи, дуже виросли і їм тепер не до Володька.
І так, досить марудно, минув день, а ввечері, коли верталися на санях додому, Володько так змерз у своїх нових чобітках, що мало ноги йому не поодмерзали. Але він мовчав про це, боявся, що іншим разом його не візьмуть більше, бо їхати все-таки дуже приємно. Дорога рівна, в'їжджена, небо ясне та зоряне, світить круглий, аж, здається, прозорий місяць, мороз пришкварує і полоззя саней поскрипує, їдуть тепер не тією ж дорогою, що й улітку, а навпростець, здовж лугу, а то і через луг, біля обох млинів — монастирського і чеського. Колеса млинів зовсім замерзли і вкрилися дуже гарними, що блищать під місяцем, льодяними френдлями. Володькові дуже кортить відломити шматок такого френдля і посмоктати його.