Розпрощалися з почуттям взаємоповаги та приязні.
Сцену прощання зіпсував Артошко, який вирвався з рук Тіма, коли той заґавився.
У НОВІЙ В'ЯЗНИЦІ
ісля зникнення королеви польових мишей Енні вирішила випробувати телевізор. Вона побоювалася, що скринька зіпсувалась, коли Тім гепнув нею об голову Урфіна Джюса Поставивши телевізор на кривоногого столика, дівчинка хвилюючись промовила чарівні слова:
— Бірелья-турелья, буридакль-фуридакль, край неба налає, трава достигає. Скринько, скринько, будь любенька, покажи мені Страшила і Залізного Дроворуба!
І матове скло відразу засвітилось, у ньому з'явилась дорога, а по дорозі йшли Дроворуб і Страшило в оточенні варти.
— А й справді! — вигукнула Енні. — Їх переводять до іншої в'язниці.
Підтримуваний Дроворубом, Страшило ледь плентав, ноги його підгиналися, голова хилилась на груди. Видно було що він геть знесилів.
Не набагато краще почувався і Дроворуб. На віть у телевізорі було чутно, як порипують його давно не змащені суглоби.
Енні бачила Страшила вперше, але вона так добре знала його з розповідей сестри, що тепер дівчинці здавалося: вона багато-багато разів сиділа поряд з ним, торкалась його неслухняних м'яких рук, голубила розумну, напхану висівками голову…
— Бідний, бідний, — прошепотіла Енні крізь сльози, — що вони з тобою зробили?!
Компанія чула, як Дроворуб підбадьорював друга. Користі з того не було ніякої. Тоді залізний чоловік підняв Страшила на руки й поніс, ніби турботлива мати дитину.
Ах, Дроворубе, Дроворубе! Твоє ніжне серце ніколи не зраджувало тебе, навіть у найтяжчі хвилини життя… І нехай би всі люди з плоті й крові поводились так само, як і ти, яким би гарним було життя на землі!
Правителька Смарагдового острова, найменш чутлива з усіх глядачів, байдуже спостерігала, куди Маррани ведуть полонених. Час од часу вона бурмотіла:
— Перехрестя Двох дубів… Ферма "Суничний пагорб"… Куди ж тепер? Ага, ясно, Місток закоханих… Знаю, знаю! — раптом заверещала вона. — Їх ведуть до маєтку Олла Бірна.
— Чого ви радієте? — з докором запитала Енні.
— Ну як же, мені знайомий там кожен камінь, — відповіла гава. — І якщо їх посадять до овочесховища… Ой-ой-ой, туди й повели!
Кагги-Карр зайшлася сміхом. На німе запитання друзів пояснила:
— Там у даху є дірка. І через ту дірку я частенько тягала у Бірна яблука й груші, ха-ха-ха!
Енні й Тім розвеселились: у них з'явилась можливість спілкуватися з Дроворубом та Страшилом. Та ще більше зраділи вони, коли екран показав їм сарай ізсередини і там вони побачили Діна Гіора й Фараманта. Діти впізнали їх — першого за довжелезною бородою, другого — за зеленими окулярами, яких він ніколи не знімав.
— Ура, ура, ура! — пританцьовував Тім. — Тепер ми звільнимо всіх чотирьох відразу!
І справді, завдання Енні й Тіма набагато полегшилось. Доля Довгобородого Солдата і Вартового Брами Фараманта непокоїла дітей, та вони знали, де їх розшукувати. Нове відкриття давало можливість кінчити все за одним махом.
Заспокоївшись з цього приводу, можна було перейти до інших спостережень. Дітям забаглося побачити Урфіна Джюса. Диктатор сидів на троні дуже похмурий. В нього на голові Тім з великим задоволенням розгледів величезну ґулю, ледь прикриту бинтом.
Перед Урфіном стояв начальник поліції, опецькуватий рудоволосий Енкін Флед. І володар віддавав йому накази. Мацаючи гулю він заговорив:
— Я відчуваю, що поблизу Смарагдового острова з'явилися якісь невідомі Страшилові друзі. Якби це трапилося вісім років тому, я дав би відітнути собі руку, що це робота цієї феї, дівчинки Еллі.
Енні пирхнула й одразу затисла рот рукою, ніби злякавшись, що її почує Урфін. А той вів далі:
— Підніми всю поліцію, усіх радників, усіх моїх прихильників! Оголоси: хто виявить ворогів, отримає десять… ні, п'ять найбільших смарагдів з моєї скарбниці!
На прохання гави Енні перемкнула екран на Фіолетову країну. Кагги Kapp хотілося побачити Лестара. З розповідей Еллі дівчинка добре знала цього маленького діяльного дідуся, найкращого майстра поміж Мигунів.
Глядачі побачили Лестара на величезній купі землі. Обабіч тягнувся глибокий рів, а вздовж нього ізсередини громадились кам'яні вежі з бійницями.
— Вони будують укріплення! — вигукнув Тім. — Реллем сказав нам правду.
— Хіба це могло бути брехнею? — з гідністю заперечила Кагги-Карр. — Адже це він від мене отримав інформацію.
Гава від Страшила набралася чимало вчених слів і полюбляла час од часу тулити їх у свою мову.
Серце Енні закалатало від хвилювання з-за купи глини велично вийшов Лев. Він сказав інженерові:
— Друже Лестар, наші роботи просуваються добре, але чи ти певен, що Урфін не нападе на нас, перш ніж ми їх закінчимо?
— А я вжив заходів, — відповів Лестар — Уздовж усієї дороги до Смарагдового міста у мене розставлені сторожові пости: подалі — птахи, ближче сюди дерев'яні кур'єри. Якщо тільки Урфінова армія вирушить у похід, нам буде відомо про це за кілька годин. Але поки що все гаразд.
— Та тут відчувається школа фельдмаршала Діна Гіора, — з повагою промовила правителька Смарагдового острова. — Мабуть, я не помилюся, якщо призначу Лестара тимчасовим правителем Фіолетової країни. Гадаю, він цілком достойний такої високої посади. Сьогодні ж відішлю наказ із пташиною поштою. І виявляється, Лев теж з'явився до країни Мигунів. Це просто чудово! Ану, що там робиться у Жуванів? Які там успіхи у полковника Харта, що він устиг завоювати?
Глядачам знову довелося дивуватися. Екран показав їм веселе блакитне село. На вулиці біля блакитних ґанків гралися діти в блакитних сорочках і штанцях.
Дві жінки у блакитних сукнях з дзбанами на головах про щось жваво розмовляли. Одна з них продовжувала почату фразу:
— … досі не спам'ятаюся від радості, що ми вибралися з нетрищ. Моя маленька Рін так кашляла…
— А це все хоробрі рудокопи! — підхопила друга. — Як вони розтрощили нахабних завойовників!..
— Еге ж, велике щастя для нас, що вони залишили Печеру й поселилися у верхньому світі, — закінчила розмову перша й пішла геть, притримуючи дзбана з водою на голові.
Очі Енні й Тіма заблищали радістю.
— Невже й там Маррани розбиті? Але ні, цього не може бути…