Тим часом старійшини розпалили велетенське багаття, що горіло шість днів і ночей. Коли його розгорнули, каміння було розпечене до білого кольору. Самі можете зрозуміти, яка це температура. Звичайні люди неспроможні наблизитися до полум’яного кола навіть на п’ять метрів.
Ми всі перебували в своєрідній дрімоті, з неї нас вивели звуки барабанів і мелодія ритуальної пісні. Найстаріший вогнеходець патріарх Догало звелів учням узятися за руки; танцюючи й співаючи, ми поволі наблизилися до сліпучого кола. Я відчував наростання напруги в усьому тілі, в кожній клітині. Незбагненна сила витискувала з мене страх, хитання, природний інстинкт самозбереження. Натомість вливалося почуття відчайдушності, радості, окриляючої веселості. Полум’яний круг став калейдоскопічно мінитися різними барвами, і я відзначив, що то вже не розпечене каміння, а титанічний вінок з білих лотосів. На пелюстках квітів мерехтіли прозорі, прохолодні росинки, хвилі ніжного запаху сповивали свідомість втіхою й спокоєм. Я взявся за руку Догало і ступив слідом за ним на квіткове поле, ведучи за собою інших учнів. Ми танцювали в потоці ейфоричного фіміаму і приємної прохолоди. Зупинився час, зник довколишній світ. Був лише священний танець, щастя окриленості, радість дивної невагомості, при якій розтає тіло і ти відчуваєш себе вільним. Вільним не від когось чи для чогось, а просто — вільним…
Під час танцю мені було видіння. В центрі квіткового кола виник полум’яний юнак і наблизився до мене. Я збагнув, що це — персоніфікація вогню, бо й раніше таке траплялося зі мною при психоконцентрації. Він сказав… ні, ні, це не були звичайні слова… я просто зрозумів те, що вогонь мені передавав…
— Приготуйся до далекої мандрівки, — промовляв він. — Ти станеш моїм посланцем у світ, здійсниш моє веління. І хай моя воля і твоя будуть нероздільною волею.
— Куди я маю пливти? — Моє запитання викликало у вогню вибух веселощів. — І хто мені скаже, в чому твоє веління?
— Для вогню відсутні поняття — куди й навіщо! Я просто спопеляю те, що горить. Правдиве не згорає, бо вогонь не спалює лише вогню. Чуєш? Поглянь довкола — ти танцюєш на пелюстках лотоса: якого ще веління треба? Вогонь твого розуму й серця стане пахучими квітами для людей. Іди й відкинь страх…
Юнак зник. Потроху затихали барабани. Ми, танцюючи, зійшли з розпеченого каміння. Вслід нам дихнуло нестерпним жаром. Вже за колом пекучості я жахнувся: як моє тіло витримало таке пекло?
Старійшини оглядали наші підошви, обмацували тіла. Догало пильно зазирнув мені в очі, ніби відчував, що я був свідком видіння. Проте промовчав. Ще кілька днів ми проходили завершальний цикл вогняних повчань, про них я не маю права говорити, бо це — таємниця роду.
Потім ми вирушили назад. В морі Папуа нас застала буря. Смерч підняв пірогу в небо, закрутив. Я втратив свідомість і отямився лише у воді. В небі мерехтіли вогні блискавиць, високі, як гори, хвилі кидали мене з гребеня на гребінь. Довкола не було жодного уламка піроги, жодного учасника священної церемонії. Загинули вони чи ні — хто міг мені сказати? І тут я згадав слова полум’яного юнака, котрий привидівся у вогненному колі. Невже таким страшним чином я маю виконати його веління? І в чому воно полягає, якщо наді мною нависає щохвилинна смерть?
Та довго мені не доводилося думати. Я повинен був змагатися з безжалісною стихією води. Плавав я, мов риба, без їжі й води ми при тренуваннях обходилися впродовж двох тижнів. Тому страху не було. Так носила мене негода кілька діб. Свідомість затьмарювалася, я почав знемагати.
Не стану втомлювати вас описом моїх тортур і психопереживань. Незабаром мене підібрала шлюпка з англійського корабля. Кілька тижнів я перебував у шоковому стані. Повністю прийшов до тями в Лондоні. Врятував мене лікар корабля, який був людиною чуйною і гуманною, до речі, він прекрасно знає історію пригод Маклая і глибоко шанує вашого земляка.
Спочатку хотілося повернутися додому, у рідні джунглі та гори. Сум душив мене. Потім згадалося видіння, сумління підказувало, що недарма доля привела мене в західний світ. Мій рятівник почав навчати мене мові, потім запропонував учитися. Минули роки. Коледж, університет. Ще в коледжі професор математики Коуел звернув увагу на моє дивне мислення при засвоєнні його науки. Суть в тім, що я глибоко здивувався, коли дізнався, що європейська наука, та й звичайна повсякденна свідомість, оперують з так званими "множинами", а отже — з числом. Для моєї свідомості, вихованої традиціями ізольованого роду папуаського плем’я, світ був єдиний, нерозірваний, цільний. Все переходило у все, грані розмивалися, я підсвідомо бачив цей одвічний взаємоперехід, а там, де його не було видно, такий процес домислювався як цілком природний і необхідний.
Окремість для мене була відсутня. Отже, відсутні й числа.. Кожна річ, явище, істота — унікальні. Абсурдно говорити — 3, 4, 20 чи 100 людей. Для мене кожна людина з гурту була конкретним іксом, ігреком чи зетом. Якщо ви запитаєте людину з нашого роду, скільки вона знає родичів, ви отримаєте дуже деталізовану відповідь, з якої дізнаєтесь ім’я кожного родича, його характеристику, звичаї, наявність у його сім’ї тих чи інших дітей, предметів, житла, вміння полювати чи збирати плоди у джунглях. Але жужмом рахувати кількість людей нам і на ум не спаде. Це — страшне збіднення реальності. По-моєму, у ваших дітей ще залишається ця реліктова звичка: знати точно назви ляльок, іграшок, їхні характеристики, абсолютно ігноруючи кількість. Вже пізніше мозок поклоняється числу, бо цей шлях набагато простіший: він дає змогу підмінити глибинне розуміння реальності його обмеженою числовою моделлю.
Професор все допитувався, як ми долаємо труднощі, коли треба щось сказати про велику групу людей, воїнів; предметів, наприклад, — 300, 500, 1000? Або про купу плодів — 10000? Чи про сотні списів, пірог, ножів?
Я пояснював, що у нас відсутній кількісний аналіз цілості, а є стан, рівень, ритм, аналогія, тотожність, уподібнення. Наприклад, в Європі кажуть: така-то година ранку, дня, ночі. В цьому визначенні відсутня конкретна характеристика ситуації. У нас є безліч визначень ритму пори року або доби, зоряної, місячної, сонячної ситуації. Наприклад, сонцеокорозплющеність, тобто пора, коли світило прокидається зі сну. Для вас це комічно, а для нас природно й лірично. Або зітхання сонця, розчісування золотого волосся, райдужнопісенність (коли пташки зустрічають світило на світанку), танець сонця, сніданок сонця, вихід в небесну дорогу і багато, багато інших понять. Одне таке поняття дає точну характеристику, де сонце перебуває на небосхилі, який саме це пункт добового ритму, чи гаряче надворі чи прохолодно, прогноз погоди і безліч інших визначень, і все це не абстраговано, відчужено, а в повному злитті з світилом.