В кія ідеш страни?
Откуду гнів на ни?
Плач тя не утолить,
Глас мой не умолить.
Тако єси твердий,
Тако жестосердий!
Любві ми єдина!
Кая се ізміна!
Пом’яни, Владимире, дні прежніє тіє,
когда тя об’ятіє іміяше сіє.
Коє тогда пространство, кая радость бяше!
Триста жен лобзаніє серце воміщаше.
Скоки і плясанія бяху непрестанно,
сласть всякая течаще в душу невозбранно.
Коїх тогда сладостей не бивахом сити!
Поминати сладко єсть, что ж ділом творити!
Вспомни, когда ко серця охладі
бих з тобою в красном вертограді,
Єстество цвіт являше различний;
аз представлях жени краснолични.
Красно місто от цвітов тих бяше,
но краснійше позорище наше;
Стидашеся всюду цвіт червленний,
живих цвітов лицем побіжденний.
Гді дні тіє? Зайдоша в дол подземний,
помрачи їх вечер темний,
Померче день світозрачний,
найде — люті! — облак мрачний.
Владимире, возлюбленна главо!
Кто тя сведе так лукаво?
На самого себе лютий
хощеши гнів воздвигнути.
О мої люди!
То вам не буди,
путем Христовим не ідіте!
Жесток єсть зіло,
удручить тіло,
тяжкого іга не носіте!
Кая лютось, о княже!
Благ моїх новий враже!
Аще тебе самого
мучити мниться благо,
Что інних тебе ради
жаль мучить без отради!
Триста сердець вздихаєт,
шестьсот очес ридаєт.
Се аз умножаю всує плач безмірний,
не слишить той каменний, той і зловірний.
Не от княжа он єсть рода,
но от тигров лютих плода, весь єсть звірний,
Весь каменний, весь желізний, весь жестокий,
нечувственний, страховидний, яроокий!
Хулить он наша совіти
і побіди мнить-то бути верх високий.
Воістину отмщу тебі, звіре дивий,
отмщу тебі сей наш укор горделивий.
Увіси от месті данной,
како любві поруганной
жаль гнівливий.
ДІЙСТВІЄ 5
ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ
Курояд, Піар
Курояд
Ясти мні хощется, о ясти! Горе! Ясти!
Ясти хочу. Горе мні! Приходить пропасти.
Піар
Курояде, гді ти був? Гді був єси нині?
Курояд
Даби тако не жив був князь наш (наєдині
З тобою бесідую), яко богом жертва
чрез него вся оскуді! О, аще би мертва
Слишах єго, слишах би вість радосну, нову.
Піар
Кая вина?
Курояд
Увірив філософа слову,
Запріти приносити жертву по всім градом.
Піар
Мала се єще злоба.
Курояд
Убивати гладом
Малу злобу зовеши? А єще пречесних
жерцов і молебников за весь мир нелвстния!
Се аз ходих на село курей куповати.
І когда сіє бяше!
Піар
Горшеє слишати,
Вижу, ти не случися? Что глаголють мнозі,
молю тя, кто болій єсть — жерці іли бозі?
Курояд
Вім, что вопрошаєши: аки би скорб сію
о мні іміл. Ні, друже! Мене не жалію,
Жалію богов. Ібо аще оскудієт
жертва, аз куплю м’яса, но бог не імієт
Пінязей і не пойдет на село: глад убо
нам — єму смерть готова. І сіє сугубо
Печалива мя творить.
Піар
Єще ти не віси
злоби єго горшія? Како єго біси
На богов воз’яриша? Повелі повсюду
крушити боги. Видіх, како уд от уду
Отторжен валяшеся, многим носи, нозі
урізаніє видіх. О благіє бозі!
Болію за вас зіло. Чи не скорб се, друже?
Ладо 12 не может уже плясати, єму же
Сіє діло от богов всіх єсть порученно,
но токмо лакти движет всує недійственно.
Мошко же отнюд кадил не возможет чути,
Позвізд (О скорб моя! О жалю мой лютий!)
Пребиту голень імат і храмлет стеная.
Но слиши множайшія і крайняя злая.
Что видіх, окаянний! Зри вещ неподобну:
діти студнії, кумир розсікши подробну,
Бо главу, аки в сосуд, ізпразняють стомах.
Курояд
Что главі творять?
Піар
Стомах ізпразняють.
Курояд
Ах, ах!
Да како їх не пожрет земля, се видяще!
Вість ли сіє Жеривол?
Піар
Курояде, аще
Увість сія Жеривол, предасть духа богу.
Курояд
Но гді он єсть? Не віси?
Піар
Впаде во премногу
Болізнь от скорбей многих і єдва возможет
убіжати от смерті. Зіло бо не может
Ясти, ні вкуса чуєт; третій день минаєт,
отнель он єдиного токмо пожирает
Бика на день.
Курояд
О люті! Всі ми ізмрем гладом!
О княже беззаконний! Да би ти над адом
Царствовал, не над нами, не над руським родом!
Піар
Молчи! Тішимся твоїм, господи, приходом.
ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ
Мечислав, вождь Храбрий, Піар, Курояд
Мечислав
Коє зде діло, жерці? Воістину дивний
упор сей! Ви єдині імате противні
Бути волі княжеськой? О столпи безумнії
Скоти безсловеснія! Старці дітоумні!
Курояд
Что толиким, господи, движеши нас страхом?
Мечислав
Ні ли слиша-сьте волі княжей?
Курояд
Не слишахом
Воістину. Кая єсть?
Храбрий
Убо єста глуха?
Трубний глас ізвіщаше.
Піар
Но не дойде слуха
Нашего. Ми зде равно прийдохом от пути;
не бихом днесь в Кієві. Но воспом’янути
Ізвольте, господіє, кой указ єсть княжий.
Ми творим волю єго. Воістину вражий
Дух би був, аще би кто противился волі
толикого владики.
Мечислав
Убо вам дотолі
Ність вістно, яко всюду крушити кумири
князь повелі, наставшей християнськой вірі?
Піар
Се новоє слишим ми.
Курояд
Ниже нам чаянно,
Мечислав
Како? Вся вість Росія, вам же неслиханно
Доселі єсть. Лжете, пси!
Піар
О господи, буди,
яко же глаголеши; обаче ми люди.
Простії, не слишахом.
Курояд
Да не прогнівиться
власть твоя, ваша повість отнюд бути мниться
Неудобвірительна: наш боголюбивий
князь єсть.
Мечислав
О горе тебі! Ти ли мні, псе лживий,
Лгати велиши? Убо от тврєго ж діла
явлю істину: круши ідоли.
Курояд
Січила
Не імам зо собою.
Мечислав
Воїни, дадіте
оружіє.
Курояд
Милості прошу, не мучіте
Вольного. Виждте, яко не могу под’яти.