Звісно, я не чекав, що він зараз, пошматувавши на собі одіж, з лементом побіжить удалину і, вихопивши пістолет, почне стріляти в повітря, але на певну зацікавленість до факту злочину від відповідального співробітника я вправі був розраховувати. Рзабеков проте йшов поруч, зберігаючи явно вичікувальне мовчання. Річ у тім, що в нас попервах склалися непогані взаємини. Він належав до дуже небагатьох офіційних чинів, який, вислухавши мою розповідь про себе, емоційно потис мені руку. Зараз він простував поруч з камінним обличчям. Я сказав: — Погані справи в держави, якщо від її імені треба коїти злочин. — Я не розумію, про що ви говорите. — пробурмотів він, не повертаючи голови і прискорюючи ходу. Ми йшли в напрямку райвідділу. Він сказав, що мені потрібно було здати радіоприймач на склад (це нонсенс, в лікарні сестра-хазяйка його б ніколи не прийняла) і зненацька повторив фразу, вже двічі чуту мною вранці: "Медперсонал за не здані на схов речі відповідальности не несе". Така духовна спорідненість уїльської інтелігенції спонукала мене до захвалювальної тиради, що під час перебування на лікуванні я зробив відкриття, що в міліції тут існує великий і старанний актив. У своєму кабінеті громадянин Рзабеков, урвавши попередню тему, заявив, що я мушу негайно виїхати до аулу Саралжин і надалі без дозволу не залишати його меж. Я запротестував, це порушення закону і за ИТЗ** я маю право на переїзди три дні в межах району без нічийого попередження. Мій колишній симпатик вимовив твердо: — Я Вам переказав розпорядження полковника, мого зверхника з області. Розмову було вичерпано, треба було їхати відбувати заслужену кару. — Громадянине старший лейтенант, знаєте, я радий, що в Вас залишилась крихта совісти!
— вимовив я щиро. — Дякую за комплімент. — ошелешено відповів він.
— А це не комплімент, — озвався я з порога, виходячи.
Липень 1980 р., Саралжин
* НП — надзвичайна подія
** ИТЗ — рос. исправительно-трудовое законодательство