Він бачив, як вогнище, що день і ніч горіло перед управою Тенги, нараз погасло. Він уявив собі страшенну метушню: як люди бігали до берега і заливали вогнище, як воно шипіло і згасало, здіймаючи хмару пари. Йоргенсон навіть уявив собі постать товстого'Тенги і посміхнувся. Потім узяв бінокля з даху дерев'яної каюти.
У світлі трьох ракет, що блискотіли над лагуною, на мить побачив чорну цяточку човна, що перевозив м-с Треверс. І потім вже не міг знайти його, бо зразу потемнішало; але упевнився, що берег, до якого прямував човен, був біля найближчого кутка огорожі Белараба. Йоргенсон зміг бачити все це, бо там було трохи світліше від вогнищ на терені огорожі. Йоргенсон був певний, що Лінгард стежить за "Еммою" крізь найбільшу бійницю.
М-с Треверс не могла гребти сама, і через те з нею поїхало два гребці, а за стерничого взявся Джаффір. Хоч він і погодився на Йоргенсонів план, але дуже хотів їхати з перснем якнайдалі, до самого місця. Розлучитися з перснем примусила його тільки необхідність. Примостившись на кормі і повертаючи стерно, він втупив очі в спинку парусинового крісла, де сиділа м-с Треверс. Оповита темрявою, вона сиділа, заплющивши очі й злегка відчуваючи на грудях перстень. Човен був чималий і сунувся дуже повільно. Обидва гребці тихо й не хлюпаючи занурювали весла в воду. М-с Треверс зовсім не почувала руху і пасивно віддалась одпочинкові. Вона так само, як і Йоргенсон, стомилась думати; тихо пливла в мовчанні ночі, повної збуджених пристрастей і жахливих замірів. Уперше за кілька день з полегшенням смакувала свою самотність. "Люди, що їхали з нею, нічого не значили. Вона не могла говорити з ними, не розуміла їх, човен сунувся, як зачарований. А може, він стояв на місці? Напівсвідомо, як уві сні, їй хотілося сказати: "Який дивний сон мені сниться".
Почувся тихий голос Джаффіра, що наказав матросам табанити Човен повільно підійшов ярдів за десять від берега. Вони взяли смолоскипа, якого треба було засвітити не доїжджаючи.
— А якщо вони стрілятимуть у нас,— пояснив Йорген-сонові Джаффір,— ми хоч побачимо, кому судилось вмерти цієї ночі.
— Так,— промурмотів старий.— Побачимо.
Нарешті Йоргенсон побачив маленький вогник смолоскипа на тлі німого палісадника. Він пильно дослухався, чи не почує часом мушкетної стрілянини, але жодного звуку не долинуло до нього через широку поверхню лагуни. Там, по той бік її, матрос із смолоскипом, другий гребець та Джаффір тихо штовхали човна до берега, очі їхні блищали, напружені обличчя були схвильовані. Червоне полум'я вдарило м-с Треверс у заплющені очі, але вона не розкривала їх, доки не відчула, що човен торкнувся дна. Зразу ж обидва гребці вискочили з човна. М-с Треверс швидко підвелась. Усі мовчали. Чіпляючись, зійшла вона на берег і навіть незчулась, як їй в руку ткнули смолоскипа. Пар і полум'я сліпили її. Вона одразу ж підійняла смолоскип над головою. Постояла з хвилину непорушно.
Бронзова рука, освітлена смолоскипом, показала їй напрямок, і м-с Треверс пішла до огорожі. Пройшовши кілька кроків, озирнулась, та все вже зникло: і лагуна, і берег, і човен, і люди. Вона лишилася сама із смолоскипом і йшла все далі по землі, німій, темній та грузькій. Врешті зійшла на твердіший грунт і побачила темну довгу огорожу, ще не освітлену смолоскипом, і тому вона здалася їй величезною й страшною. М-с Треверс стомилася й мало не падала від хвилювання. А проте йшла.
— Трохи лівіше,— гукнув дужий голос.
Він прошив усе її тіло, бадьорив, як трубний заклик, летів далеко, заповнював усю просторінь. М-с Треверс на мить спинилась, потім кинула далеко від себе смолоскип, простягла руки до Лінгарда й побігла, лишивши смолоскип горіти на землі. Вона спіткнулась і не впала тільки тому, що руки її торкнулись до необтесаних стовпів. Вона при-
Табанити (мор.) — перестати гребти.
тиснулась до них, широко розкривши руки і тулячись всім тілом до нерівної й неприступної огорожі. Чула крізь неї тихі голоси, тяжке гупання; з кожним ударом десь під ногами злегка двигтіла земля. З жахом оглянулась і в темряві нічого не побачила, крім смолоскипа та миготіння лагуни. Смолоскип поволі догорав. Напруженим очам привиджувались у темряві таємні рухи, і бідну жінку охопив панічний жах. А що як пришиє її широке лезо до цієї високої дерев'яної стіни, що до неї вона припала. Вона й не знала, де була. Справді ж, вона стояла трохи ліворуч головної брами, майже під самою бійницею огорожі. її надзвичайний смуток перейшов у непритомність. Вона нічого не чула, не бачила і навіть не відчувала огорожі, що до неї притиснулась. Звідкись згори і дуже близько почувся виразний і заклопотаний голос Лінгарда.
— Нагніться нижче. Ще нижче.
Кров у холодному тілі жінки почала знову пульсувати. Вона нагнулась, стала навколішки; зразу відчула дух диму од багаття й почула невиразний шепіт тривожних голосів. Лінгард говорив:
— Я нікого не зміг примусити одкрить ворота. М-с Треверс не мала сили промовити хоч слово.
— Чи ви ще тут?—тривожно спитав Лінгард так близько біля неї, що вона відчула його дихання на своєму обиччі. Це підбадьорило її. Одразу зрозуміла, що робити. Вона просунула голову й плечі в отвір і відчула, як її швидко потягли. Ті самі руки підійняли й поставили її на землю. Вона помітила, що Лінгард збирався щось казати, яе в його чудному мурмотінні важко було що-небудь ро-зшрати, окрім здивованих, захоплених уривків: — Ви... ви...— неначе марячи, повторював він і не пускав її; його страшне й непереможне стискування нарешті перейшло в міцні обійми, в буйну жагучість, страшенну і невпинну. Як кілька хвилин тому дужий його голос схопив її всю, так його дужа сила заповнила тепер всю просторінь. Щоразу, як вона хотіла захиститись від його могутності, опір її перемагала ця надзвичайна сила. Кількість разів вона втрачала під ногами грунт і відчувала якусь безсилу безпорадність, дивний трепет. І неминуче трапилось. Вона передбачала це. Увесь цей час, у цьому темному місці, в червоному світлі вогнищ людина, що в її руках вона пручалась, лишалася незримою для неї. І враз подумала: "Він же роздушить мене на смерть, навіть не знаючи цього".