11*
303
— Тепер я маю для вас човна,— промимрив йоргенсон.
— Ви маєте щось на думці,— схвильовано сказала м-с Треверс.— Та може ви з'ясуєте мені усе як слід? Що там у вас?
— Томові інтереси.
— Ви справді його друг?
— Він привіз мене сюди. Ви ж знаєте про це.
— Так. Але я не певна, чи можете ви бути справжнім другом.
— Ви не певні!—мугикнув Йоргенсон. —Якщо я не друг йому, то хотів би знати, хто тоді друг?
М-с Треверс швидко спитала:
— Що це за перстень?
— Томова власність. Він належить йому вже кілька років.
— І ви передаєте йому? Він дорогий для нього?
— Не знаю.
— Він щось означає для вас і для нього? Так?
— Я досить добрий приятель йому, щоб прикусити язика.
— Як! Щодо мене!?
— А хто ж ви така? — несподівано зауважив Йоргенсон.— Він і так розповів вам вже надто багато.
— Так, можливо,— прошепотіла м-с Треверс.— І ви хочете, щоб я передала йому цей перстень? —спитала вона голосніше.
— Так. Зразу. Для його користі.
— Ви певні, що це для його користі? Чому ж ви не можете...
Вона спинилася. Ця людина безнадійна. Він нічого не скаже, і примусити його не можна. Його не можна нічим дошкулити, навіть вблагати... Він мертвий...
— Тільки обов'язково передайте йому,— промурмотів Йоргенсон.— Потихеньку ткніть йому в руку. Він напевно зрозуміє.
— Що це? Порада, пересторога, гасло?
— Все,— похмуро сказав Йоргенсон, але вже м'якшим тоном.— Це для його добра.
— О, якби я могла вірити цій людині! — напівголосно міркувала м-с Треверс.
Йоргенсон трохи кашлянув, немов виявляючи співчуття, але мовчав.
— Справді, це надзвичайно! — скрикнула м-с Треверс, ніби прокинувшись.— Чом ви звернулися саме до мене? Чому це має бути моїм завданням? Чому ви хочете, щоб тільки я передала йому?
— Я скажу вам,— відповів Йоргенсон невиразним голосом.— На борту цієї шхуни нема нікого, хто дістався б живим до огорожі. Ранком ви говорили мені, що ладні вмерти... за Тома... чи з Томом. Ну, от і рискніть. Тільки ви одна маєте півшансу добутися... А Том може вже жде.
— Тільки я одна,— повторила м-с Треверс і, враз ступнувши вперед, простягла руку, перед якою Йоргенсон од-ступив трохи назад.— Рискнути! Звичайно! Де ж ваш таємничий перстень?
— Він у мене в кишені,— негайно відповів Йоргенсон; проте минуло з півхвилини, поки м-с Треверс відчула дотик персня до своєї напіврозкритої долоні.— Ніхто не повинен його бачити,— пошепки перестеріг Йоргенсон.— Сховайте його де-небудь на собі. Чому б вам не повісити його собі на шию...
М-с Треверс міцно стискувала перстень у руці.
— Так і зроблю,— швидко прошепотіла вона.— Я за хвилину повернуся. Приготуйте все.— Сказавши це, вона зникла в кімнаті; крізь шпарки буди блиснуло світло. М-с Треверс засвітила свічку. Вона наділа на шию перстень. Вона поїде. Так, рискуватиме заради Тома.
—Ніхто не може не піддатися цій людині,— промурмотів собі Йоргенсон, ще більше спохмурнівши.— Навіть я.
IV
Коли човен одійшов од корабля, Йоргенсон скінчив своє інтелектуальне життя. Йому вже не треба було думати і виявляти якусь вигадливість. З усім цим він уже скінчив. Усі його плани здійснені, і тепер міг він так само байдуже передумувати їх, як і ходити по палубі "Емми". Побачизши персня, Лінгард повернеться до Гассіма та Іммади, тепер теж полонених, хоч Йоргенсон був певний, що їм не загрожує ніяка небезпека. Просто Тенга затримав як заложників дорогих Лінгардові людей. Це ж були його друзі. Він з ними щиро заприязнився, дуже щиро. Вони ж мали таке саме право на Короля Тома, як вже багато років тому люди цієї ж раси мали право й на нього, Йоргенсона. Тільки Том був далеко розбитніший. Та Йоргенсон був певний, що й Том не уникне його власної долі. Його поглинуть і полонять, чи матиме він успіх, чи невдачу. Це неминучий фатум !. Йоргенсон був певний, що перстень примусить Лінгарда без остраху віч-на-віч стати з неминучим. Найдужче він бажав, щоб Лінгард перестав інтересува-тись цими білими людьми, що не лишають за собою жодного сліду.
Може на перший погляд не варто було' посилати до Лінгарда цю жінку. Проте Йоргенсон переконався, а вранішня розмова з м-с Треверс ще більше ствердила його думку, що вона й Лінгард розійшлися назавжди. Так, це теж неминуче. Нащо Томові потрібна жінка? Єдину жінку, що за своє життя мав Йоргенсон, він виміняв на кілька сувоїв перкалю та кілька мідних рушниць. У даному разі такий обмін неможливий, і це ще більше стверджувало переконання Йоргенсона. Та нічого поважного й не було. Існував тільки зв'язок Лінгарда з вадзькими вигнанцями, і войовнича експедиція; рівної їй жоден мандрівник не пробував розпочати в цих морях.
Цей старий авантурник був певний, що Тенга не схоче битися і скоро згодиться на Томові умови. Як Лінгард по-ладнає з ним, це не обходило старого. А поладнати було не важко. Ніщо не перешкодить Лінгардові піти до Тенги і авторитетно поговорити з ним. Ця владолюбна особа хо* тіла мати свою частину в багатстві Лінгарда,' в його могутності та дружбі. Рік тому Тенга сказав це нишком Йор-генсонові:—Хіба я був би гірший приятель, ніж Белараб?
Він виразно розкрив свої думки. Звичайно, Йоргенсон зустрів це мовчанням. Не його обов'язок дипломатія, він тільки доглядач припасів.
Після тяжкого розумового процесу, якого треба було вжити, щоб вирядити м-с Треверс, Йоргенсон дуже хотів одкинути від себе всі думки. Остання його думка була цілком практична. Він вирішив, що треба в той чи інший спосіб звернути увагу Лінгарда у бік лагуни. Морською мовою одна ракета означає нещастя, а три — пересторогу. Він дав наказ, а сам дивився, як три ракети з червоними хвостами здійнялись угору і з гучним пострілом одна по одній розсипались дощем із іскор. А потім знов почав ходити уздовж шхуни, певний, що після цих ракет Том догадається й доручить стежити за лагуною. Безумовно, вони
1 Фатум (лат.) — доля.
стривожать і Тенгу та його приятелів і викличуть страшенне хвилювання в селищі, але це не обходило старого. Це селище достатньо схвилювалось, і ще одна тривога не міняла справи. Чого старий не сподівався, так це мушкетного пострілу, що раптом розітнувся з джунглів. Йоргенсон спинився. Він чув виразно постріл і чув, як куля вдарилась об шхуну.— Це хтось гарячий стрельнув,— зневажливо сказав він, хоч розумів, що шхуну оточили і що Тенга ні перед чим не спиниться. Так, ні перед чим не спиниться. Звичайно, Том міг би припинити все двома словами, як тільки... Йоргенсон похмуро посміхнувся і знову заходив.