Вітька Магеллан

Сторінка 8 з 13

Нестайко Всеволод

Вітька. Та не тягни щупальці, а то… Ну гаразд… Просто я… не хотів говорити… Позичав я одному… І він мені сьогодні оддав.

Наталка. Кому? Що це за один, що в тебе, хлопчиська, позичає гроші.

Вітька. Хороший чоловік. Йому отак треба було на два дні. А я згадав, що в нас лежать, і…

Наталка. Як звуть цього чоловіка?

Вітька. Це моє діло!

Наталка. Як його звуть, я питаю?

Вітька. Ну… ну Мишко його звуть. Тобі легше?

Наталка. Познайомиш мене з ним.

Вітька. Дуже ти йому потрібна!

Наталка. Він хлопчик чи дорослий?

Вітька. Ну яка різници? Він же віддав гроші Що тобі треба?

Наталка. Я хочу знати, з ким ти водишся. Що це за друзі, яким ти позичаєш гроші.

Вітька. Я ж тебе не питаю, з ким ти водишся. Хто за тобою бігає.

Наталка (дивиться на годинник). Ой, зараз же магазин зачиниться. Я кофточку виписала. Дуже гарненьку. Я потім таку не знайду. Якраз до маминої сірої спідниці. Біжімо!

Вітька. А чого я? Біжи сама!

Наталка. Ой! Це ж від нас обох! От іще! Біжімо!

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Василь Васильович (до Наталки). І ти не дізналася, що то за Мишко такий? Що то за історія з грошима? Це ж такий був сигнал! Такий, розумієш, симптом! Ти мусила негайно реагувати, довести до кінця.

Наталка мовчить.

Класний керівник. Авжеж, Наталю, ти припустилася помилки. Явної помилки. Чому ж ти не простежила, не з’ясувала? Ех!

Василь Васильович. Ну от що тобі перешкодило до кінця з’ясувати це питання з гроши ма?

Наталка. Я… я не знала. Я не думала. Я… була така задоволена, що ми купили гарну кофточку… І потім…

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. У пісочнику Вітька бавиться у піску і бурмоче сам до себе, тихенько скрикує: "Ань-ань!.. Бух! Та-та-та!.. Урра!..". Входить Володя. Вітька враз підводиться, засоромившись, що його можуть застати за таким дошкільним заняттям.

Володя. Здоров, старий! (Сідає під грибком.) Не пізнаєш?.. В ножика пограти мені не дав…

Вітька. А-а… Привіт!..

Володя. Ну, як живеш?

Вітька. Нормально.

Володя. Слухай, Магеллан, ти давно плаваєш у цих територіальних водах?

Вітька. Як?

Володя. Ну, ти давно живеш у цьому місті?

Вітька. Як?.. Завжди… живу…

Володя. І народився тут?

Вітька. І народився.

Володя. Тоді у мене до тебе справа… Тільки по секрету… Можна на тебе покластися?

Вітька (знизує плечима). А що таке?

Володя. Розумієш, я на таксі працюю… Але… Людина я в вашому місті нова… Восени тільки з армії… І чесно скажу — важкувато… Клієнт каже — на Шота Руставелі, а я його везу на Шолом-Алейхем і в протилежний бік міста. І признаватися незручно, і, бач… Треба б мені з кимось поїздити, хто місто добре знає… Напарник каже, щоб я взяв якогось спритного пацана: і контролер не присікається… навіть як зайвим буде… і клієнтам завжди можна сказати, що, мовляв, приїжджому племіннику місто показую… От!.. Ну я й подумав… У мене так знайомих пацанів нема… А ти наче хлопець меткий… І географію, кажуть, полюбляєш… Так що… Якраз… А?.. Годинку в день покататися не заперечуєш?

Вітька. А чого… Я, правда, не всі райони знаю… Новий, Дніпровський, наприклад… Там стільки вулиць набудували… І всі однакові.

Володя. Новий я якраз знаю. Живу там. А от інші… Так домовились? Ти в школі на якій зміні?

Вітька. На першій.

Володя. Так я завтра під’їду годині… так… о четвертій. Щоб ти уроки встиг поробити. Добре?

Вітька. Добре… У тебе яка "Волга"? М-24?

Володя. М-24.

Вітька. Нічого машина. Мотор сильний. Амортизація хороша. Гальма.

Володя. Ти, я бачу, спеціаліст. Може, і водити вмієш?

Вітька. Не-а.

Володя. Я тебе навчу. Як будемо за містом десь порожняком вертатися. Хочеш?

Вітька. А що ж?..

Володя. Будеш у мене штурманом. І першим помічником капітана.

Вітька (усміхається). Ага.

Входить Наталка.

Володя. Ну гаразд! Я піду. Бувай здоровий!

Вітька. Бувай здоровий! Домовились!

Володя виходить.

Наталка. Гм… Про що це ти з ним говорив? До чого це ви, інтересно, домовились?

Вітька. Моє діло!

Наталка. Може, це той, кому ти позичав гроші?

Вітька. Нє-а.

Наталка. Точно?

Вітька. Ну, точно!

Наталка. Так що він від тебе хотів?

Вітька. Все ти повинна зиатн!.. Секрет.

Наталка. Ха!.. Ну й ловкач цей таксист!

Вітька. Звідки ти знаєш, що він таксист? Ти його знаєш?

Наталка. Вій хоче зі мною познайомитись. Чіплявся до мене на вулиці, дзвонить по телефону… А тепер, бач, вирішив через тебе…

Вітька (розгублено). Що?.. Він нічого про тебе не говорив?.. Він… він просив…

Наталка. Що він просив?..

Вітька. Нічого!.. Іди звідси!.. Принцеса!.. Брижит Бардо!.. Противно дивитись!.. (Вибігає.)

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. Біля будки ходить Володя.

Володя (позирає на годинник). Що ж це вій… Ми ж домовились на чотири… А вже пів на п’яту… Так я план сьогодні завалю.

Володя ще ходить якийсь час, потім махає рукою і рішуче заходить у телефонну будку, набирає номер.

З правого боку сцени висвітлюється та сама етажерка, столик з телефоном, дзеркало в квартирі Руденків. Деренчить на столику телефон. До телефону підходить Наталка.

Наталка (знімає трубку). Алло.

Володя (розгублено). Наталочко… Пробачте… я… я не хотів… Я…

Наталка. Ах, це ви… Здрастуйте. Добре, що подзвонили. Я була тоді така… У мене були різні домашні… Мені самій стало неприємно, що я вам так відповіла…

Володя (радісно). Серйозно? Ну так нічого! Нічого! Я розумію! Нічого!.. Наталочко… а… а чому ви не були тоді на вечорі?

Наталка. Та… не… не хотіла… зайнята була…

Володя. А я… вас… так чекав. Уже думав, може, щось сталося.

Наталка. Цікавий був вечір?

Володя. А я… не знаю. Я весь вечір у вестибюлі біля дверей простовбичив. Прийшов за дві години до початку. І як став біля дверей, так і не відходив. Боявся вас пропустити.

Наталка. Гуморист!

Володя. Я б не сказав. Навпаки — нудник.

Наталка. Між іншим, що це у вас за секрети з моїм братом? Нащо він…

Володя. А що?! Я — нічого!.. Я… Він мені просто дуже подобається, ваш Магеллан. Чесно!.. Мені про нього просто розказували, що він… і я… Мені хотілося його якось зацікавити… Я знаю, такі хлопці байдикують головним чином тому, що не мають чим зайнятися. "Сенсорний голод", як кажуть психологи… Я хотів взяти його з собою на лінію, повозити, поговорити… Я, власне, тому й подзвонив… Ми з ним домовились, а він чогось…