Вітька Магеллан

Сторінка 12 з 13

Нестайко Всеволод

Голос Шнобеля. Батя, атас!.. Маг, що ж ти, гад!..

Зненацька світло фар справа прорізує сцену і освітлює в лівому кутку три постаті: Батя, Шнобель і Вітька. У Баті і Шнобеля в руках чемодани.

Батя (робить рух, щоб бігти, потім враз спиняється). Стоп! Спокійно! Це ж таксі! Вільне!..

За сценою клацають дверцята машини, праворуч з-за телефонної будки вибігає Володя з "монтировкою" у руках.

Володя. Стійте!.. Стійте!..

Шнобель. Батя, рвем кігті! Він нас попутає!

Батя. Не попутає! (Вихоплює пістолет, стріляє.)

Володя падає. Батя і Шнобель кидаються за телефонну будку, туди, де машина. Вітька застигає на місці.

Володя (підносячи голову). Магеллан… Що ж ти… Сестра там хвилюється… а ти… (Опускає голову.)

Вітька якусь мить стоїть, заціпенівши, потім кидається до телефонної будки, гарячково набирає номер.

Вітька. "Швидка"? "Швидка"?! Ой! Швидше… Дубки… Біля промтоварного… Поранений… Швидше!.. Швидше-е!..

Шнобель (вискакує з-за будки, до Вітьки). Ти що?! Продаєш, гад!.. Уб’ю!.. В машину!.. (Хапає Вітьку, силоміць тягне.)

За сценою наближається пронизливе пиття сирени "швидкої допомоги".

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля.

Входять Батя, Шнобель і Вітька. Батя і Шнобель ховають чемодани під тахту.

Батя (до Шнобеля). Відженеш лайбу до річки. Потім попід берегом водою пройдеш з півкілометра. Щоб собака слід не взяв. Ясно?

Шнобель. Будь спок! (Виходить.)

Батя (до Вітьки). Ну!.. Так що ж ти, Вітьок, стукнути на нас захотів?.. За такі, брат, діла, у нас перо в бік положено. Дивись!

Вітька. Я… я в "швидку"… (Крізь сльози.) Нащо? Нащо ти його?!

Батя. Дурненький! Він же на нас з "монтировкою" ліз — не бачив? Він би нас усіх…

Вітька. Але ж ти… ти ж…

Батя. Спокійно!.. Потрібна мені мокруха! Я по ногах стріляв. Щоб тільки збити…

Вітька. А чому ж він…

Батя. Слабачок тому що… Трішечки зачепило — він уже догори лапки.

Вітька. Все одно! Як ти міг?!! Як ти…

Батя. Спокійно!.. Між іншим, запам’ятай: це не я, це ти стріляв!

Вітька. Як?!.

Батя. Дуже просто. Ти стріляв. Для цього тебе і в долю брали.

Вітька. Що?!.

Батя. А ти думав!.. Та ти не хвилюйся. Ти неповнолітній. Тобі нічого не буде. А мене під вишку підвести можуть. Під розстріл. Ясно?

Вітька. Нє-а!.. Нє-а!.. Не хочу! Нє-а!..

Батя. Не дригайся! Не роби хвилі!.. Не поможе! Експертиза, брат, сама все покаже.

Вітька. Як?!.

Батя. Дуже просто. Дактилоскопія. Відбитки пальців. Детективні фільми бачив? Так-от на пістолеті, Вітьок, твої пальчики зафіксовані. Пригадуєш, ти тут стріляв? Весь його залапав… А моїх пальців нема. Я в рукавичках працюю. Як хірург. Отже, сиди, мій милий, і не цвірінькай. Свідків нема. А Шнобель підтвердить, що ти стріляв. Ясно?

Вітька. Ах ти ж…

Батя. Аякже! Тільки так! Все розраховано… У серйозній справі без цього не можна… Та ти не хвилюйся. Спокійно! Все буде о’кей! Чисто зроблено. Як в аптеці. Біжи додому!.Щоб сеструха паніки не піднімала. Скажеш — рідкісні записи на один вечір дали. Тому затримавсь. Хотів дослухати. І врахуй, продаси — жити не будеш. Під землею знайду… Ну, біжи! Долю свою одержиш, коли реалізуємо барахло. Гуд бай!

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Василь Васильович. Так… Ну, а далі… Що було далі?.. Додому ти не пішов… Дома не ночував.

Вітька (після паузи). Я… я не міг додому. Наталка… Як я міг?.. Вона… Я не міг…

Василь Васильович. Де ж ти був?

Вітька мовчить.

Василь Васильович. Ну, розкажи все, до кінця… Уже ж не має значення… Ти ж все одно потім…

Вітька мовчить.

Класний керівник. Отак завжди. Слова з нього не витягнеш!

Степан Аркадійович (несподівано рвучко підводиться з місця). Товариші! Я… я протестую!.. Як батько, я протестую! Ви допитуєте його, як дорослого злочинця. А він же дитина, неповнолітній… Це негуманно! Непедагогічно! Це суперечить… І так уже ж все ясно. Що вам треба? Для чого мучите хлопця?!

Мати (несміливо). Може, й справді досить уже…

Василь Васильович (до Степана Аркадійовича). Протестувати, товаришу Руденко, по-моєму, вам не дуже, розумієте, до лиця.

Інструктор райкому комсомолу. Точно! Не вам протестувати…

Галина Володимирівна. Товариші! Одну хвилинку! Не гарячкуйте! Я пропоную, щоб Вітя вийшов. Хай трохи відпочине. А ми поговоримо без нього.

Класний керівник. Правильно! Це таки непедагогічно…

Галина Володимирівна. Не в цьому справа.

Василь Васильович. Добре. Вийди, Вікторе, посидь у коридорі.

Вітька виходить.

Галина Володимирівна. Скажу відверто, я дуже надіялась, що обійдеться без мого втручання. Що розповідатиму не я, а хтось інший… Але, на жаль, надії мої не справдилися… Так-от. Першу ніч Вітя ночував на горищі старого будинку, призначеного на знос. А вранці… вранці він подзвонив по телефону…

Затемнення.

З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. В будку заходить скуйовджений, у пожмаканому одязі Вітька. набирає номер.

З правого боку сцени висвітлюється передпокій з телефоном на полику і двері у ванну кімнату. У ванній голиться Степан Аркадійович, наспівуючи. Деренчить на столику телефон. Степан Аркадійович виходить з ванної, знімає трубку

Степан Аркадійович. Алло!

Вітька. Здрастуй… Це я… Вітька…

Степан Аркадійович. Чую… Що таке?

Вітька. Мені… Мені треба з тобою поговорити. Дуже треба!

Степан Аркадійович. Щось трапилось?

Вітька. Трапилось.

Степан Аркадійович. Серйозне?

Вітька. Серйозне.

Степан Аркадійович. Ну приїжджай…

Вітька. Я… я не можу… За мною можуть стежати.

Степан Аркадійович. Що?!. Хто?!.

Вітька. Я не можу цього сказати…

Степан Аркадійович. Де ти зараз?

Вітька. Біля Ботанічного саду.

Степан Аркадійович. Добре. Я якраз іду в місто. Зустрінемось в Ботанічному саду біля оранжереї.

Вітька. Добре.

Затемнення.

Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.

Степан Аркадійович. Ні! Ні! Не так! Цього не було!.. Тобто не те що не було. Але все це не так… Ви хочете звалити все на мене. А при чому ж тут я? Ну при чому? Ну що я… Хіба я… Ну це ж неправильно. В принципі неправильно!.. Розумієте — в принципі!..

Галина Володимирівна. Бачите! Я недаремно просила Віктора вийти.

Василь Васильович. Так.

Степан Аркадійович. Але нащо ж із мене робити? Це ж в принципі…