Наталка. Дивак ви… Спасибі… Ці синенькі називаються медунка. Дуже гарні… Я їх дуже… Спасибі… Гуморист…
Володя. Наталко, знаєте, я про вас своїй мамі розказував.
Наталка. Тобто?
Володя. У мене отака мама!.. Ми з нею дружимо. Вона б вам сподобалась… Так знаєте, що вона сказала? Вона сказала, що вона мені заздрить… І я її розумію…
Наталка. Володю, скажіть чесно, я не ображусь: у вашому романі, який ви пишете, є, мабуть, лірична лінія? І я вам потрібна для прототипу? Так?
Володя. Наталко… ну що ви… та як ви… Невже я… невже я схожий на такого розсудливого, хитрого, підступно холодного? Невже?
Наталка. Ну чому ж… Ні… Але… Врешті, я розумію… Щоб писати, потрібні враження… Що ж тут такого… Ми теж у школі користуємося натурою… До нас ходять натурщиці. І нічого в цьому такого нема… Отже не соромтесь… Позувати я можу… Але не більше. (Вбік.) Ой, що я таке кажу!..
Володя. Наталочко, ну нащо ви!.. Ну для чого!.. До речі, хто вам сказав, що я… Коляй?.. Ну, заєць!..
Наталка. Хто б не сказав — це ж правда?
Володя. Що значить — правда? Мало хто про що мріє. Один — стати лауреатом Ленінської премії, другий — полетіти на Місяць, третій — виграти в спортлото… Ну, а я, справді трішечки мрію написати колись книжку… Та це тільки мрія. А зараз я ще нічого не пишу. Я просто живу. Але мені дуже цікаво жити на світі. Пізнавати людей. Вчитися їх розуміти. Вчитися бачити в них хороше… Погане якось легше помічається в людях. Цього вчитися не треба. А помічати хороше в людях вчитися треба. Ви знаєте, в кожній же людині є хороше. Буквально в кожній. Але люди чомусь часто приховують це хороше, наче соромляться його. От ваш Магеллан. По-моєму, він дуже хороший хлопець. А напускає на себе… Шкода, що так тоді вийшло… Що він думає, що я… через вас…
Наталка. Шкода.
Володя. Але я все одно за нього візьмусь… знайду шлях… Хай трошки мине часу…
Голос за сценою (гукає). Гей, таксист!.. Кінчай балакати! Іди заводь свій патефон, поїхали!
Володя. Наталочко, пробачте, знову не дають поговорити, вимагають їхати… Я ще подзвоню потім. Можна?
Наталка. Як хочете.
Володя. Спасибі. До побачення.
Наталка. До побачення.
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. В пісочнику Нінка кидає ножик — вчиться грати в ножика. Входить Вітька.
Вітька (наспівує). "Цілий день по парку я ходив, да-да, гарну Катерину підчепив, да-да…"
Нінка. Що це ти співаєш?
Вітька. Пісню.
Нінка. Якась дурна пісня… Ти задачки з фізики розв’язав? Ні? Так я тобі…
Вітька. Слухай, Нінко. А чого ти весь час лізеш до мене? Га? Чого ти з дівчиськами не граєшся?
Нінка. Я… нічого, я не лізу. Просто… Просто мене ж до тебе прикріпили… Ну і… і з дівчиськами мені не цікаво… Вони всі якісь…
Вітька. Точно!.. Це ти правильно. Я теж. Не люблю баб. Набридли мені баби. Вдома — баби. В школі — баби. В класі… Училки всі… Кругом — баби. Противно.
Нінка (зітхає). Я тебе розумію. Звичайно, тобі потрібен… Я б теж хотіла бути хлопцем, але… Ну, нічого. Підеш у моряки, там одні хлопці… чоловіки…
Вітька (махає рукою). А!.. Ні в які моряки мене все одно не візьмуть… Я… Я, мабуть, злодієм стану…
Нінка. Вітько! Дурень! Яким злодієм?
Вітька. Професійним.
Нінка. Вітько! Що ти мелеш? Злодії — це ж… це…
Вітька. То ти просто не в курсі… Злодії… не сявки, звичайно, не шістьорки… "в законі" — це особистоті… Сір Френсіс Дрейк теж, до речі, був піратом… Але до того ж і великим мореплавцем. І на його честь назвали протоку. Досі так і називається — протока Дрейка.
Нінка. Вітько! Ти що — серйозно?.. Дурний! Я твоїй мамі скажу.
Вітька (зневажливо). Ех ти!.. Ну йди! Капай! Всі ви однакові! Правий Батя! Тільки й знаєте — мораль читати. Всі хороші! Чистенькі! Зверху! А всередині — брехня! Ненавиджу!
Нінка. Дурний… я… Я ж по дружбі…
Вітька. Не треба мені ніякої дружби. У мене є друг. Тільки він один мені друг. Справжній! Не на словах, а на ділі. А ви всі тільки вмієте обіцяти, язиком ляпати. А він… Він за мене горло перегризе! Він мені останнє віддасть!.. А ви всі — покидьки! (Вибігає.)
Нінка (розгублено). Вітько!.. Мене ж до тебе прикріпили… Як же це?.. Магеллан…
Затемнення.
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович (до Нінки). Чому ж ти мовчала? Чому ж тоді зразу, розумієш, не… Ех ти!..
Класний керівник. Нічого мені не сказати!.. Ми ж тебе спеціально прикріпили! Спеціально!
Нінка (похиливши голову). Ну… ну як я могла?.. Він же сказав не говорити. Хіба я могла… Це ж… нечесно.
Класний керівник. Нечесно!.. А куди привела твоя "чесність"? Бачиш?
Нінка. Я ж не знала…
Класний керівник. Ну чому?! Чому ви всі вважаєте, що класний керівник ваш ворог?! Хочеш же, щоб було якнайкраще, стараєшся, всю душу їм віддаєш, а вони…
Василь Васильович. Ну що ж… давай, Вікторе, продовжуй… доповідай… розказуй, як було далі…
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля. На підлозі біля тахти магнітофон. Біля магнітофона сидить Вітька — слухає пісні Висоцького. На тахті Батя і Шнобель. П’ють вино, курять.
Шнобель (простягає Вітьці склянку). На! Сьорбни "біоміцинчику". Привчайся, Маг.
Батя (одводить руку Шнобеля). Не псуй мені пацана! Встигне ще… отруїтися цієї гидотою.
Шнобель. Ну й панькаєшся ти з ним, Батя! Як з принцом… Бу-га-га!..
Батя. А що!.. Це ти починав у дванадцять років з денатурату… І хто ти зараз? Порхавка. Тебе пальцем тицьни — і ти впадеш. (Штовхає Шнобеля, той перекидається на спину.) А нам здоров’я треба. Правда, Вітьок?
Вітька. Ага.
Батя. Нам, може, півсвіту об’їхати треба. І на Тіксі мотонути, і на Мурман, і в Бухару, до чучмеків, і на Кавказ шішлік пакушіть… а?..
Вітька (усміхається). Ага!
Батя. А для цього, крім піастрів, треба здоровий корпус. А то заберуть прямо з поїзда в лазарет. (Підносить склянку.) Твоє здоров’я, Вітьок! Щоб ніколи не хворів, браточок! (П’є.)
Вітька. Спасибі… Слухай, а… а чого ти весь час у рукавичках?
Батя (зітхає). Руки, Магеллане… М-мерзнуть. Відморозив. На Колимі. В таборі. Але — нічого! Цими руками ще можемо… кому треба…
Шнобель. Точно… Бу-га-га!..
Батя. І в "яблучко" поціляємо за сто метрів… Слухай, Вітьок, а ти з пушки стріляв коли-небудь?