Це Федько затямив давно.
Взагалі Котигорошко був проти того, щоб лазити по чужих садках, але, по-перше, сливи були дуже солодкі, а по-друге, у Вітьки Горобця бракувало грошей на шоколад.
Федько вже нашматував їх півпазухи, як з хати вигулькнув дід Свирид:
— А куди ж ти ото сливи трясеш, шалапуте окаянний! А щоб тебе трясця трясла й не переставала! — І закричав на все село: — Лови його! Переймай! Хапай! Хоч кісточки мені поверни, дери його батько!..
Зрозуміло, що після такого репету Федько, незважаючи на свою вайлуватість і неповороткість, вилетів із садка, мов куля з рушниці. Під акомпанемент крику: "Держи його!!! Лови його!!!" — понісся вулицею, не бачачи ні землі, ні неба, і на сусідній вулиці з усього розгону налетів на комірника Сидора Гуску.
— Носить тебе нечиста сила! — сердито вилаявся комірник, з трудом утримавшись на ногах після удару.— Щоб тебе, вітрогоне, за тридев’ять земель так несло!..
І раптом з комірникових штанів і пазухи так і сипонуло зерно!..
Федько, зопалу не розібравши в чім річ, заверещав не своїм голосом і хотів було тікати, аж де не візьмись — Грицько Причепа:
— Що за крик, на даному етапі?
А з переляканого комірника, мов з розірваного лантуха, все сипалось і сипалось зерно. Ойкаючи, він хапався то за штани, то за пазуху, але зерно текло, як вода.
— Товаришу Котигорошко! — урочисто вигукнув Причепа.— Від імені радянської міліції дозвольте, на даному етапі, подякувати вам. Ви затримали крадія!
— Потім, потім з подякою,— скромно відмахнувся Федько й, підтримуючи руками пазуху з потовченими сливами, шмигнув у бокову вуличку.
Принишк у бур’яні, не дихаючи.
Народні прислів’я про кохання
В ніч на 25 серпня 1964 року доля Галі Козачок була вирішена. Хоча вранці дівчина, наче й не було нічого, з’явилася на пошті, а по обіді з товстою сумкою на боці вже снувала по вулицях і дворах і хоч була вона весела й привітна, доля її, повторюємо, була вирішена. Недарма Федько, обіклавшись книжками й зошитами, просидів усю ніч в сараї, багатозначно сказавши перед цим на Галину адресу: "Ну, постривай, ти в мене дострибаєшся!" На ранок генеральний план наступу на Галину незалежність і волю було вироблено в цілому, а за деталями Федько помчав до Вітьки Горобця.
Той ще мирно спав, і Федько стягнув його за ноги.
— Вставай, бо маю важливу справу,— термосив його за плечі.— Так можна все своє щастя проспати.
— Ми...— забурмотів Вітька і ледве розплющив очі.— Ну чого ти причепився до мене ні світ ні зоря? Знову в Одесі тигряку випустили?
— Слухай уважно,— по-змовницьки зашепотів Федько.— Я перечитав усі народні прислів’я про кохання і ось: "Любов сильніше смерті".
— Ну вірно,— позіхнув Вітька, тручи очі.— Тільки чого ти мене розбудив? Для чого мені твої прислів’я?
— А як же ти будеш любити Галю, не знаючи скарбів народної мудрості? — захвилювався Котигорошко.— От, приміром, стоятимеш з Галею і — зітхай. А зітхнеш — одразу ж і народну мудрість: "Хто кохає, той за тим і зітхає". Або погляне на тебе Галя, а ти їй знову народну перлину: "Як гляне — серце в’яне". Але це ще не все. Я таке вичитав у народній мудрості, що ти ахнеш і за голову візьмешся!
Вітька насторожився:
— Ну, що там ще?
Федько урочисто витер під носом, підсмикнув штани і випалив одним духом:
— Ти повинен з Галею одружуватися!
— Що ти сказав? — стрепенувся Вітька.
— Не я сказав, а народна мудрість,— поправив Федько.— Слухай уважно: "Коли любиш — так женись, а не любиш — відступись!"
Вітька був приголомшений, вкрай здивований і вражений. Навіть його білявий чубчик настовбурчився здивовано і вражено.
— Ого! — врешті вигукнув Горобець.— Виходить, я можу одружуватися?
— Не можеш, а зобов’язаний! — впевнено відповів Котигорошко.— Народна мудрість з цього приводу ясно говорить: любиш — женись, а не любиш — відступись. Що ж тут неясного? Як не любиш і не хочеш женитися, дай, мовляв, другому дорогу. Не сиди, як собака на сіні: сам не гам і другому не дам.
— Я Галі нікому не віддам!
— Ну от! — розцвів Федько.— Ти її любиш — ти й мусиш на ній женитися. А то Галя хтозна-що про тебе подумає. Любить, навіть поцілував раз, а женитися не хоче. Ні, треба негайно брати хлібину і йти свататися.
Вітька увібрав голову в плечі і злякано глянув на Федька:
— А гарбузяки вони того... не піднесуть? У них уродили...
— Та що ж вони — дурні? — аж обурився Федько.— Можна подумати, що ми йдемо до них грошей позичати. Ти скажи, був я у тебе секундантом?
— Був.
— От. А сватом і сам бог велів мені бути. Іншого виходу в тебе немає, хоч і вмри тут. З коханням не жартують, ще древні мудреці казали.
— Так я ж з Галею ще про це не говорив,— завагався було Вітька.
Але Федько швидко розвіяв його сумніви.
— Але ж ти її вже раз поцілував? Я навіть свідком був. І потім — в кіно водив. Хіба цього не досить? Потім, сват для чого, по-твоєму? І потім... Та що й говорити! Я так зроблю, що Галя й писнути не встигне, як буде засватана. О! А там уже, як голова колгоспу казав: хоч і буде каяття, та не буде вороття. Бо коли засватана, то хоч-не-хоч, а заміж іди. Народна мудрість з цього приводу ясно говорить: засватана — як продана!..
— Хай буде по-твоєму,— згодився Вітька.
— О, це інша річ! — повеселів Федько.— Чую голос справжнього мужчини Великих Чавель. І доки ти не передумав,— біжу в сільмаг за хлібиною, потім ще раз перечитаю, що там свати про куницю співають, і...
І, не договоривши, Федько покурів до сільмагу, діючи по принципу: куй залізо, поки гаряче.
Турецький охотник
І сталося диво дивнеє у чотирнадцяте літо Галі Козачок року 1964, дня двадцять п’ятого, місяця серпня.
Прикотився в дівочу хату маленький і товстенький весільний сват з білою хлібиною в руках, купленою в сільмазі за двадцять дві копійки, та й став на порозі. О, скільки сватів отак перестояли, скільки гарбузів на дурничку переносили і скількома рушниками були перев’язані та скількома чарками призапрошені! Тож сміливіше, хлопче, не ти перший, не ти останній з славного-преславного племені сватів. Починай, Федько, все одно автор не має часу читати лекцію "Сватання і роль сватів в історії людства". Хай уже іншим разом, а ти починай!..