Ви гадаєте, що то "рєзвость"?
Ні! То ж хазяйський заробіток. То хазяїн посилав своїх "мух" продавати той серпантин гостям.
Ну, й купують… І дають "мухам", а "мухи" стріляють. Стріляють нехотя, скучно, тягуче.
І коли зала переплітається різнобарвними вузенькими стьожками, то стьожки ті так яскраво нагадують павутину, а з павутиння того визирає обличчя павукахазяїна, що хижим оком наглядає за опавутиненими "мухами" дівчатами.
Гості?
Німці, помоєму, скучні гості.
На такі "заведєнія" мастаки були "расєйські" клятої пам'яті купці, що били дзеркала, мастили гірчицею офіціантів і робили з піаніно акваріум.
А німець — не такий!
Він бере склянку мінеральвасер або кави й сидить над нею годин шість, смокчучи сигару.
Кров у нього холоднувата, від голого тіла вона не гарячішає,— от і штиль в "заведенії".
Багато серед гостей дідусів.
Шолудиві такі дідусі, старенькі дідусі, такі дідусі в зморшках, і губа нижня тремтить. Ну, що ж із них?
Нічого ж у нього, старенького, не може вже затрястись, крім тої губи нижньої.
Ну, воно, стареньке, сидить, губами приплямкує, головою покивує. Та й край! Та й по тому!
Іноді візьме свою праву брову в руки, поведе нею (сама брова вже не рухається — треба руками), сяде біля нього котра з "мух".
Сіла…
Тоді миттю, як шуліки, налітають: одна з шоколадом, друга з серпантином, третя з квітками, четверта з сигарами, а гер обер з прейскурантом на вина, на закуски.
Здебільшого цей "нальот" кінчається нічим.
Нічого старий не бере, бо він же ж інакше як "по платонічній любові" не може.
Скучно…
Кажуть, що всі ці льокалі, всі ці кабаре розраховані на чужоземців. Може, й так?!
Тільки ж невже такі чужоземці малахольні, що їх може зацікавити й задовольнити отака з голими жінками мухоловка?!
Я гадав, що буржуазія веселіше розкладається.
А то хотілося запропонувати: як так, мовляв, розкладатись, краще трохи почекати, найдуться такі, що вас і скоріше, й веселіше розкладуть. Принаймні не сумуватимете так, як оце тепер сумуєте.
Сумно!
НЕ ЖИТТЯ, А РАДІСТЬ НЕСПОДІВАНА
Товариші! Лафаі Та жити у Німеччині та тільки бога хвалити.
Та не життя там, а пісня херувимська.
Там нашому братові — аби тільки кордон перескочити.
Не пропадеш!
Ходи тільки тоді до Дейтшлянду[30] та "хваліте ім'я господнє" співай.
Прожити таки можна, як у Христа за пазухою, дешево, — навіть даром, — і прожити, маючи всі життєві блага.
* * *
Щодо їжі.
Та зверніть же, будь ласка, увагу.
Дорога. Йдете ви тою дорогою, а вам хочеться їсти. Валюту свою ви вже витратили, їсти вам хочеться дуже.
І от ви бачите, над дорогою сила стоїть бідонів з прекрасним, свіжим, білим і ситим молоком, зпід тирольських, або зпід голландських корів.
То, бачите, така річ.
Хазяйки, подоївши корови, "раннімрано та ранесенько", виносять на шлях бідони з молоком і ставлять їх рядочком над дорогою.
А в певний час проїздить там грузовий авто, забирає те молоко й везе до міста" де й розвозить, куди вже воно там призначене: чи в крамниці, чи в кав'ярні, чи в молочарні.
За бідонами тими на шляху ніхто не дивиться, так що вам абсолютно ніхто не заважає підійти, взяти найбільший із бідонів, сісти на горбочку, і, благословляючи природу, видудлити бідон молока.
Коли вам, стомленому і повному вражень од подорожі по Німеччині, одного бідону мало, ви берете другий й видудлюєте ще один бідон.
Тоді одходите в лісок, лягаєте голічерева і співаєте якоїнебудь веселенької пісні, доки Морфей не вхопить вас в обійми свої.
Це можна робити щодня.
От де ніколи вас не мучитиме голод, бо, як ви знаєте, молоко не тільки ваш голод втамовує, а є ще й річ взагалі корисна щодо поправки вашого Здоров'я!
* * *
Ви скажете:
— Що ж молоко! Само молоко може приїстись, остогиднути може. Це — правда.
Але ви, будь ласка, не падайте духом.
Ви підіть селом, придивляйтесь на тини біля хат.
Там ви побачите — біленькі торбинки висять.
Майте на увазі, що в тих торбинках прегарні, пухкі, чудесно випечені маленькі булочкифранзолики.
То булочних недавнечко тут проїхав своїм авто і порозвішував свою продукцію.
Витрусивши двітри торбинки, ви цілком задовольните своє бажання поїсти хліба.
Четверту й п'яту торбинку ви витрушуєте в свій рюкзак, маючи на увазі, що завтра вранці вам треба буде мати справу з бідонами.
* * *
Молоко з м'якими булочками — їжа наїдна й корисна, але вам може забажатися чогось смачнішого. Річ це цілком природна.
Хай і це вас не бентежить, бо і з цього становища ви вийдете з честю.
Проходячи не тільки місцями залюдненими, а навіть лісом, ви бачите, що до дерева поприбивані такі собі оригінальні апарати.
На тих апаратах написано: "Шоколяда".
Киньте 10 пфенігів, сіпніть за ручку, і з апарату випаде плитка свіжого й смачного німецького шоколаду. Ви в розпачі, що у вас нема 10 пфенігів. Ах, який ви наївний!
Ви придивіться, якими благенькими гвіздочками прибито того апарата до дерева.
Двічі озирнувшись на всі боки, ви підсовуєте руку під той апарат і трохи надимаєтесь.
Невеличкого напруження ваших мускулів досить для того, щоб цілий апарат з усім шоколадом опинився у ваших руках!
З тим апаратом ви йдете подалі кудись у ліс, вибираєте доброго дуба, розмахуєтесь перед тим дубом апаратом і об дуба той апарат.
Гггаах!
Апарат розскакується, шоколад висипається на землю.
Ви той шоколад збираєте в свою дорожню торбину й ласуєте ним дватри дні, запиваючи його молоком, аж доки на дорозі не трапиться вам другий такий самий апарат.
Ви не дуже економте шоколад: апаратів вам траплятиметься на Дорозі багато і шоколадом ви будете забезпечені "всерйоз і надовго".
* * *
Так само стоїть справа із цигарками. І з цигарками ви надибуватимете такі ж. автоматичні апарати.
Така сама "техніка" й з цими автоматами. І цигарками ви будете забезпечені.
* * *
Ноги заболять ходити.
Не сумуйте. І з цього становища є вихід.
Ви що любите більше: велосипед чи автомобіль?
Коли ви віддаєте перевагу велосипедові, будь ласка: ви на кожному кроці побачите "самотній" велосипед.
Хазяїн його залишив або під тином, або під деревом, а сам або гостює десь у своїх знайомих, або відпочиває в лісі.
Ви берете велосипеда, сідаєте і їдете по прекрасних доріжках, спеціально для велосипедистів утрамбованих.