І оце тепер, коли пригадаєш, скільки того "друкованого слова" кинуто було на село 20, 21 та 22 року, так просто дивуєшся, яктаки до цього часу не встигли зліквідувати на селі неграмотності.
Правду каже приказка:
"Вік живи — вік учись".
Що б було замість різних малюнків та "водяних знаків" на тім "слові" понадруковувати азбуку та читанку. На всі б три читанки вистачило. На "лимонах" — азбука. На "п'ятилимонах" — одна читанка. На "десятилимонах" — друга. І т. д., і т. д.
От тепер, довгого зимового вечора, і було б що читати Кіндратові Степановичеві, торбинку чи скриньку перетрушуючи. А так Кіндрат Степанович нервується, бо:
— Воно мені без діла!
* * *
Корисної книжки, що й казати, на селі обмаль.
— Чи нема там у вас якої газетки чи книжки? А то дивіться — до чого докурився?
Читаю: "Царбо царствующих і господь господствующих приходить заклатися й датися в снєдь вєрним".
— Бачите, до чого дійшло? Цар царствующих прийшов снідати з вірними, а я з нього цигарку! Гріх — та й тільки!
— Повірите, "богородицю" ще до великодня скурив! Що вже бамага добряча: тоненька та вилежана! Кинулася на тройцю Килина за "богородицею", щоб Ванько їй про вспєніє прочитав, а я й палітурки на горище закинув. Металася вона, металася й за іконами, й поза діжею… А я сидю під яблунею. "Шукай, — думаю, — шукай! На небі вже твоя "богородиця"! З димом, хай бог простить!"
— А воно ж ото на тім світі даром не пройде. Як посадять на сковороду, та тою самою "богородицею" й підсмажуватимуть.
— А що поробите? Його ж, паперу того, не накупишся! Та що вже про мене казати? Я не з дуже праведних… Он дід Оверко і в петрівку, і в спасівку щороку говіє, а й той не втримався. "Діянія" докурює… Сяде на призьбі, розгорне: "І бисть внєзапу с нєбєсє шум, яко носіму диханію бурну й ісполні весь дом, ідєже бяху сєдяще".
Слова які!
А він витре сльозу:
— Прости мене, господи, грішногої ДРРРР!
Один тільки вже листочок зостався… А далі вже що робитимемо, так іне знаю. На все село одиноднісінький часослов у Панаса залишився… Ще його покійний дід в Олексіївці на ярмарку купили! Та й з того вже хтось титульну сторінку одідрав…
Так коли трапиться яка газетка, — дайте, спасибі вам!
…Дав! Дав із своєю "усмішкою". Не страждать же людині!
* * *
Отже, як бачите, на селі з "корисними" книжками скрутно. Нема!
Полоскочіть, будь ласка, правління "Село — книга". Село думає, що за два роки вже можна всі місця перечу хати.
Навіть ті, що ніколи не свербіли…
Тут у нас чутка є, що "Село — книга" чимало в Москві книжок закупила тих, що там не йдуть… У нас вони підуть…
Коли вони російською мовою друковані та ще з такими словами, як "аперцепція", "кон'югація", "девальвація", "пертурбація", "сигналізація" й "акація", то тут їх в одну мить розхапають…
Таких завтовшки "закрутять", як у зав. торгвідділом "Село — книги" права нога! Так чекаємо!
Скільки там їй, "Село — книзі" тій, часу "треба, щоб до села книжку довезти?
Два роки, бачимо, що мало. Ну, почекаємо ще два роки… А тоді самі писатимемо, самі й друкуватимемо. Івашко вже казав оце:
— Со воно за лиха така година: урока тобі завдадуть, а со, ти його з батькового картуза вцитимес? Тйбо, сам собі книзку напису!..
Отаке!
"ОХ І ЛІКУВАЛИ НАС…"
1921 рік… Бачите: он на колодках баба сидить у синенькій кохті, в полотняній спідниці, в теплому платку й у величезних "солдатських" черевиках?
Знаєте, хто то такий?
То пасічанський "професор", баба Палажка, що вже років чи не з п'ятдесят непохитно й непорушно стоїть (чи сидить) на варті охорони здоров'я пасічанського населення.
Бабі Палажці, що ото на колодках сидить, років уже з дев'яносто, але рука в неї й досі тверда, і як середньовічний лицар колись меча держав, так баба Палажка міцно держить у своїй руці іржавого ножа, коли "одхватує" пупа новонародженому' рабу божому Свиридові чи рабі божій Килині…
— Таїнственная баба! — каже кровельщик Гнат Порфирович. — Усьо знаїть!
У тої "таїнственної баби", в її старечих борознявих руках "тайни житія і смерті" богом дорученого їй населення…
— Чилі какая, примєрно, бешиха, чи там глаз, чи пристріт, чи сояшниця, — баба єтая, ну, как ото рукою знімаєть… Такая ото баба… Уп'ять же таки: зуби, переполох, простуда, чилі какойнебудь вас "огник" поприщить, — усьо єто баба Палажка достоменно проізошла й на все єті болісті їй простотаки вроді рукою махнуть… А що вже возьміть, примєрно, "пупи", какіє вам будіть завгодно, пускай то будіть пуп мужеськой чи, наоборот, женський, єто бабі Палажці без уніманія: як оріхи лущить… Даа! Баба, безусловно, знающая, ну, вже ховатися нічого, — таїнственная баба… Нічого не поділаєте: такая в неї робота. Медицинская…
Баба Палажка, помойому, значно професоріша від самого професора.
Бо що таке професор чи доктор?
Вони тільки по книгах можуть здоров'я охороняти.
А баба Палажка без книжок і закони деякі видає ("закривай дитину чорною хусткою, бо зглазять!" і т. д.), і сама безпосередньо власними руками, власним язиком і власним іржавим ножем охороняє те здоров'я…
— Ніякі дохтурі ваші цього не зничтожать, а я зничтожу!
Це так про бешиху…
— Он у Пріськи. Не володіла Маринка правою ручкою, а лівою добре володіла… Привела до мене: тепер однаково обома не володіє… А то тільки однією!.. А ваші дохтурі те зроблять?!
Отака в нас баба Палажка, наш пасічанський професор!
"Зничтожає" баба всілякі хвороби: й хірургічні, і внутрішні, й хвороби на очах, і на зубах, і жіночі, і всілякі інші.
Я вже не кажу про такі хвороби, яких ви ні в якій патології не знайдете, — це найстрашніші й найрозповсюдженіші серед пасічанців хвороби — переполох і з г л а з.
Хірургічні хвороби
Всі хірургічні на селі хвороби поділяються на дві великі групи.
Перша група — Бешиха.
Друга група — В и х.
Виху трапляється не багато…
А бешиха — так це пошесть… Сила її на селі…
Бешиха узнається з таких прикмет:
— Бабусю! Щось у мене ліву кульшу розперло й смика. І під груди підпира… І млосно мені, млосно, ніби оце перед вами не я сидю, а хтось сидить! Ох! Ох! Ох!..
— Не ти сидиш?! Хтось сидить?! Вона, моя голубонько! То вона! Сідай, серце, на покуті! Зараз ми її зничтожимо! Як не вмреш, рибонько, — жива будеш!