Та такий же ж він зелений, та такий же ж він пишний, та такий же ж він високий та вродливий, що очей од нього одірвати не можна.
Ось гляньте ви на нього.
Он Перунів бугор. Там золотий бог стояв^ громи та блискавиці на старих людей посилав. Сердитий бог був… Падали перед ним люди, аж доки він сам впав головою в сиві дніпрові хвилі.
Володимирська гора, Пролетарський садок. Все це високо, все це зелено, все це над Дніпром… Над Дніпром, а не над Лопанню. От пливемо й на Дніпро дивимось.
Човник позад нас пливе, а в човні парочка… Пригорнулися одне до одного щільненько, учепірились одне в одного і кохаються… На воді кохаються.
Та розчепіться ж, православні, бо місце ж яке історичне! Та на цім на самім місці Володимир колективно всіх киян перехрестив. Ай, ай, ай! Таке місце, а вони цілуватись! Ну й народ пішов!
Печерське… Там "Арсенал". Розумієте, що це значить? Тото ж!
Це нинішнє.
А поруч Аскольдова могила… Це побічне… А далі Лавра. Це самі мощі.
А щоб до Лаври допливти, попід новим ланцюговим містком пливти треба. А він у червоних прапорах увесь та в соснових вітах…
А над ним Лавра.
А в Лаврі:
— Бов!
А прапори — червоні прапори на новім ланцюговім містку:
— Тріп, тріп, тріп.
За животи беруться та регочуться червоні прапори. То вони з Лаври.
А далі Видубецький монастир (один дядько взивав його не інакше, як "Вилупецький"). Там десь хтось видибав, та не видибнув.
І кручі, кручі, кручі… Та зелені, зелені, зелені! Та кучеряві, кучеряві, кучеряві! Та хороші, хороші, хороші! Та високі, високі, високі. Та пахучі, пахучі, пахучі!
А ви в Харкові сидите.
* * *
Так ото над Дніпром кручі, значить, пішли. А під ними, під кручами тими, Дніпро. Ну давайте тепер про Дніпро.
Тут багато не скажеш. Микола Васильович Гоголь (був такий усесвітній кореспондент) попередив.
Прочитайте М. В. Гоголя про Дніпро, все 'дно навряд чи я проти нього втну.
Знаєте ото його: "Чуден Днепр при тихой погоде" і т. ін.
Так і тепер іще "чуден Днепр". "И плавно и тихо" ото несе він свою воду до моря до Чорного. І вода в ньому хороша. Синя така вода й мокра. От тільки що води тієї тепер малувато. Зима була поганенька, повені не було, і навіть Труханів острів та Слобідка біля Києва цього року не купалися у весняних дніпрових хвилях. Побоюються, чи витримає Дніпро цього року навігацію, бо вже й тепер, а це ще тільки травень, голенькі в нього такі місця, що ніколи в такий час голими не були.
А всетаки хороший Дніпро!
Пливе собі й пливе. Мерехтять в ньому зорі, місяць дорогу золоту по ньому помостив, а од містків од київських хтось у нього вогняні штанги повстромлював, і не гаснуть, і не шкварчать, і не парують вони. Не бояться ті штанги холодної води дніпрової.
А по Дніпру плоти пливуть, а на плотах на тих вогнища горять, а од тих вогнищ вітер іскри роздимає…
То згори, з Полісся, на низ дерево люд трудящий гонить, гонить і пісень співає. А дерево те під зубасту пилку піде, вона, пилка та, поділить його на дошки та на обаполи, а з дощок тих республіка наша відбудовуватиметься…
Пливе Дніпро…
А праворуч над Дніпром круча, а ліворуч поля та луки. Про природу, може, хочете? Яка природа на Дніпрі?
А як ви гадаєте, яка така може бути на Дніпрі природа, коли надворі травень?
Така, братця, природа, що співати хочеться. Зелене все. Кучеряве все. І панів нігде не видно. От вам і природа.
Он лани, он луки, он сіножаті, он ліски, он села — і все це наше. От вам і природа; Он у верболозі соловей тьохкає, так ви думаєте, для кого він тьохкає? Для пана? Чорта лисого. Для дядька тьохкає. Нема пана.
Знаєте, що вже 8 років пани в Дніпрі не купаються? А як і викупається денебудь, так все 'дно він без права голосу, — вода по ньому так тільки зверху перекотиться, не пристає, бо Дніпро тепер "трудящий елемент", а не для іграшок якихось пливе.
От вам і природа.
* * *
Пливемо… Трипілля.
Тут бандит Зелений червону кров пускав, сині хвилі дніпрові червоніли від крові від селянськоробітничої…
А на крові на тій союз вільних республік виріс… Стайки… Ржищів… Ходорів… Переяслав… Канів… На Чернечій на горі Тарас Григорович стоїть, на сонце усміхається, бо:
Розкувались, побратались, Царя до ката повели.
Учимось. І чужому научаємось, і свого не цураємось.
І лани широкополі, І Дніпро, і кручі Йому видно…
І літають Дніпром човники селянські, а над Дніпром птиці…
А Дніпро пливе та хлюпощеться в зелених берегах.
Здригнеться тільки, як "Комунар" гаркне дзвінкою парою, і знов пливе.
Пливе та груди під "Комунар" підставляє… І не болить Дніпрові, що по грудях по його хвилястих "Комунар" біжить.
Чого ж би йому боліло, коли він рік усього як побачив їм грудях споїх такого пароплава, як "Комунар"?
Радянська влада такий пароплав оборудувала — гордість Дніпровського пароплавства.
Гак чого би йому боліло?
Навпаки, Дніпро гордує, він весело хлюпає на новенькі, біленькі борти "Комунарові".
Не задавайсь, мовляв, Волго, і в мене такий уже є, як у тебе.
* * *
Пливемо.
Пливемо і у воду дивимось…
І скільки ж у воді тій гідроенергії…
От би запрягти…
Ох, завертіла б же вона все, що навкруги Дніпра порозлягалося.
Ох, і закрутила б.
А то тілько й того, що млини водяні попід берегом крутить.
Дивишся у воду, а вона, гідроенергія та, так і прискає. Аж пищить, бідолашна, — ото їй завертіть когось хочеться.
* * *
Пливемо…
Хлюпощеться старий Дніпро… І крізь хлюпання те чується:
— Люди добрі, запряжіть мене!.. Ох і робитиму ж я на вас. Тілько перед тим, як запрягти, візьміть мої береги в "шори", не давайте мені замулюватися, чистіть мене, поглиблюйте… Бо вже он у мене перекати трапляються. Бо вже місцями піски на груди на мої налягли, давлять мене, розпростертись мені не дають.
Ну, годі!
Ось уже Кременчук. Вилазити треба.
КРЕМЕНЧУК (Така собі усмішка: пересадочна)
Коли ви пливете Дніпром уплинь од Києва, тобто згори, і коли ви вже пропливете Бужин (є така на Дніпрі пристань, вона нижче від Богуна, а Богун нижче од Черкас), так командир пароплава каже вам:
— А ось уже незабаром і Кременчук.
— Ну? — говорите ви.
— Ну да, — каже він, — шістдесят верстов — Кременчук.
І таки правду каже командир. Незабаром: і Кременчук, Так години 3–4 пливете, він (командир) вам і каже:.