Вишневі усмішки кримські

Сторінка 17 з 34

Вишня Остап

І в соках тих, як у плині матернім, плекає природа плоди свої…

Гарячі соки ті…

І від тепла того родить природа швидше… На очах наливаються черешні, і жовтіють персики, і мліють сливи… Бо шумують гаряче соки! Бо гарячі ті соки… І тільки кизил твердий і мертвий. Кизил — "шайтанова ягода".

"…Коли аллах сотворив світ і закінчив свою роботу, на землі настала весна, і бруньки по деревах у земнім раю почали одна за одною розвиватися.

І потяглось до бруньок тих все живе, і побачив аллах, що треба навести лад. Покликав він усіх до себе й звелів кожному вибрати якенебудь дерево або квітку, щоб потім тільки з його й користати.

Ті просять те, ті — те. Просить і шайтан.

— Надумав, шайтане? — спитав аллах.

— Надумав, — примруживши хитре око, сказав нечистий.

— Що ж ти вибрав?

— Кизил.

— Кизил? Чому кизил?!

— Так, — не хотів сказати правди шайтан.

— Гаразд, бери собі кизил, — усміхнувся аллах.

І заскакав весело шайтан. Всіх обдурив. Кизил першим з усіх дерев зацвів, значить, і дозріє раніш од усіх. А перша ягода — дорога ягода: повезе свій кизил на базар, добре продасть, дорожче від усіх, бо він найперший.

Настало літо. Почали стигнути плоди: черешні, вишні, абрикоси, персики, яблука, груші, а кизил усе зелений. Твердий і зелений. Скребе тютилицю шайтан, лютує…

— Та дозрівай скоріше!

Не зріє кизил.

Почав шайтан дути на ягоду: як полум'я, червоний зробився кизил, але, як і раніше, — твердий і кислий.

— Ну як же твій кизил? — глузують люди. Плюнув з серця шайтан — почорнів кизил…

— Гидота така! Не повезу на базар! Збирайте самі!

Так і зробили. Коли по садках зібрали всю садовину, пішли люди збирати в ліс смачну, солодку, почорнілу ягоду і потихеньку глузувати з шайтана. Проґавив, мовляли, шайтан!

Шайтан розлютувався і помстився на людях… Зробив так, що кизилу другої осені вродило вдвічі більш, ніж минулої, й, щоб він дозрів, довелося сонцеві послати на землю більше тепла.

Зраділи люди, що такий урожай, — не зрозуміли шайтанового підвоху.

А сонце виснажилося за літо, і. настала на землі така зима, що повимерзали в людей садки і самі вони ледве живі позалишались.

Від того часу — ознака: коли врожай на кизил — буде холодна зима, бо не втихомирився й досі шайтан, і не кинув мститися на людях за глузування з нього…"[31]

Бере все жине в сонця огонь його золотий і живиться ним…

А воно щедре… Воно, як казковий богатир, кидас той огонь всією своєю істотою… і сміється…

* * *

І людей сонце кримське не цурається…

Обгортає золотими своїми віями їхні білі, малокровні, виснажені тіла, впивається в них тими золотими віями й живить їх, бадьорить, фарбує…

І ніжно воно так лоскоче. Обачних лоскоче… Зате з необачних глузує… І іноді навіть жорстохо.

Так і дивиться з голубої перини, хто рота роззявив…

Підкрадається, пестить потроху, ніжить, заколисує… І в той же самий час з золотим сміхом здирає з лоба, з носа, з шиї шкіру… Смугами здирає… Зразу ніжить, а потім червоною фарбою крис, а потім пушрнть, а потім білус…

І совається тоді неуважна людина, і сикас, і ахас, і охає, і чухмариться, і крутиться, і ойкає.

А воно сміється!

Кримське сонце золоте!

ПЛЯЖ

Як із гори до моря сходити, з парку Симеїзького, — на роздоріжжі стовпчик, а на стовпчику дощечка, а на дощечці напис:

"ПЛЯЖ ЧОЛОВІЧИЙ". "ПЛЯЖ ЖІНОЧИЙ".

Під "пляжем чоловічим" — стрілка осюди, а під "пляжем жіночим" — стрілка отуди…

Це значить, щоб людина, почуваючи себе чи то чоловіком, чи то жінкою, не потрапила туди, куди не слід їй потрапляти. Щоб уклала та людина своє тіло на гарячій гальці іменно там, де належить тому тілові лежати…

І спускаються "православні", без різниці полу й національності, стежкою з гори до моря синього, доходять до стовпчика з написом і, коли котрий з "православних" чоловік, запиняється він біля стовпчика й дивиться на жіночий бік і вагається, сердешний, і думає, що якраз би йому і зручніше, й краще для здоров'я, корисніше було іменно лягти отам, де купою лежать тіла з широкими мисками (тазами) і з не таким, як у його "благовстрсйством" на грудній клітці спереду.

А коли спускається жінка, то зиркає полохливо на чоловічий бік і… Ні, певна річ, що жінка ніколи не думає, що їй і краще, й зручніше, і для здоров'я корисніше лягти іменно отам, де попростягали свої "бантини" представники полу дужого, красиві всі, як Аполони Бельведерськії, з носом угору, з плесковатими черепами і "ісподниками" од сонця на державних головах.

* * *

Ото і є пляж.

Зверху сонце, знизу гаряча галька, наперед море, а на гальці голі тіла…

Тут печеться радянське суспільство.

Випікає наради, конференції, з'їзди, "входящі", "виходящі", резолюції, постанови, спецставки, чистку, скорочення штатів, біржу праці, податки…

Он, чорний, з волохатими, як у біблейського Ісава, грудьми, лисий, з вавілонсько-ассірійською борідкою дядя виставив роздутий до барабанних розмірів шлунково-кишковий тракт і сопе, і крекче, і совається…

Він із синдикату, напевне… Що він випікає? Може, робітничо-селянську інспекцію, може, накладні на "казенну" квартиру й на десятисильного "бенца"… Він стоїчно лежить проти гарячих списів, перевертаючи свого homo sapiens'a з черева на спину й із спини на черево…

Він би з радістю, видно, випік би з себе всю Радянську владу, щоб знову сидіти в своїй або банковій, або промисловій конторі й працювати для відновлення світового "народного" господарства й для всесвітньої культури…

Іноді він підскакує та йде, потихеньку ступаючи на гальку, до моря… Сунеться обережно в море, стає, затикає великими пальцями вуха, указовими — ніздрі і:

— Уф!

Окунається в море…

Окунувшись, крутить вавілонськоассірійською борідкою, мов цап, і озирається навкруги…

А біля нього хлопці регочуться, аж море розлягається. Вони перекидаються, як дельфіни, поринають, підпливають прожогом до ассірійськовавілонської бороди й ляскають її по трестовосиидикатській "барині".

— Уй! Мерзавці! Як піймаю, голову відірву! Хулігани! Тоді ти вже не плаватимеш, сукин ти сину!

А хлопці аж падають з реготу.

Стають круг нього, затикають уші й ніздрі пальцями…

— Заткни, Петько, ще одну дірку, а то рук не хапає! І:

— Уф!

Окунаються в море! Дратують "барина". Волохате черево з серцем плюється, лається й лізе на берег…