— Ви, звичайно, знаєте, панове, як зветься цей завулок ліворуч від церкви, під аркою? Ця темна діра або, слушніше, відомий дім у завулку?
— "Маленький Берлін", — сказав Ядасон, бо пастор не рушив з місця.
— "Маленький Берлін"! — з болісною посмішкою повторив пастор і, ще раз піднявши руки, в священному гніві вигукнув так голосно, що перехожі почали оглядатись: — "Маленький Берлін"!.. У затінку моєї церкви! Такий дім! А в магістраті не хочуть мене слухати, там глузують з мене. Але там глузують ще де з кого. — Тут пастор рушив далі. — А він не дасть глузувати із себе.
Ядасон також був тієї думки, що він не дозволить глузувати із себе. Але в той час, як Дідеріхові супутники так гарячкували, він побачив Густу Даймхен, яка йшла їм назустріч. Він манірно скинув перед нею капелюха, а вона недбало всміхнулася. Йому впало в око, що у Кетхен Цілліх таке ж лляне волосся і такий самий маленький, нахабний загнений носик. Власне, байдуже, ця чи та. Щоправда, у Густи ще й приємна повнява. "І вона нічого не попустить. Зразу дістанеш ляпаса". Він обернувся і подивився їй у слід: ззаду вона була незвичайно кругляста, все тіло її злегка погойдувалося. Цієї хвилини питання для Дідеріха було з'ясоване: вона або ніхто!
Його супутники тільки тепер помітили її.
— Це, здається, пройшла донька обер-інспекторші Даймхен? — спитав пастор і відразу додав: — Наш притулок для пропащих дівчат досі ще чекає пожертв від святобливих. Чи належить панна Даймхен до святобливих? Люди кажуть, ніби вона одержала в спадщину мільйон.
Ядасон поспішив заявити, що тут дуже прибільшено. Дідеріх заперечив: він знає обставини цієї справи, її покійний дядько нажив на цикорію ще багато більше, ніж гадають. Дідеріх твердив це доти, поки асесор не пообіцяв йому з'ясувати істину через магдебурзький суд. Після цього Дідеріх, задоволений, замовк.
— А втім, — сказав Ядасон, — гроші все одно потраплять до рук Буків, тобто крамоли.
Але Дідеріх і тут мав певніші відомості.
— Ми з панною Даймхен приїхали разом, — зробив він першу спробу, намацуючи грунт.
— Он як? — відповів Ядасон. — Що ж, можна віншувати?
Дідеріх знизав плечима, ніби дивуючися з асесорової нетактовності. Останній попросив пробачення; він тільки думав, що молодий Бук...
— Вольфганг? — спитав Дідеріх. — У Берліні я зустрічався з ним щодня. Він з актрисою живе там.
Пастор осудливо кашлянув. Вони саме переходили майдан перед театром, і він кинув суворий погляд на високу будівлю. Потім сказав:
— "Маленький Берлін", щоправда, стоїть коло самої церкви, та принаймні в темному закутку. А цей храм розпусти красується на відкритому майдані, і наші сини і дочки, — він указав на під'їзд, де стояли актори, і актриси, — торкаються ліктем блудниць!
Дідеріх із засмученим обличчям погодився, що це надзвичайно прикро, а Ядасон висловив своє обурення "Нецігською газетою", яка раділа з того, що минулого сезону в чотирьох п'єсах були показані позашлюбні діти, і назвала це прогресом!
Тим часом вони звернули на Кайзер-Вільгельмштрасе, де їм довелося розкланятися з кількома чоловіками, які входили до будинку масонської ложі. Коли вони знову наділи шанобливо скинуті капелюхи і будинок лишився позаду, Ядасон сказав:
— Треба буде взяти на замітку цих панів, які ще вдаються до масонського дешпоту. Його величність рішуче засуджує їх.
— Мене не дивує навіть найнебезпечніше сектантство з боку мого шуряка Гейтейфеля, — мовив пастор.
— Ну, а пан Лауер? — зауважив Дідеріх. — Людина, якій вистачає нахабства виділяти своїм робітникам частку в прибутках? Від такого можна всього чекати.
— Найобурливіше те, — втрутився Ядасон, — що член окружного суду Фріцше з'являється в цій жидівській компанії: державний службовець руч-об-руч з лихварем Коном! "Що значить Кон", — передражнив Ядасон, засунувши великі пальці за камізельку.
Дідеріх сказав:
— Коли він з пані Лауер... — і, урвавши, зауважив, що тепер розуміє, чому ці люди завжди неповинні перед судом. — Вони покривають один одного і важать назле.
Пастор Цілліх пробурмотів щось навіть про оргії, які, за чутками, вони влаштовують у цьому будинку і під час яких відбуваються нечувані речі. Але Ядасон багатозначно посміхнувся:
— Ну, на щастя, їхні вікна під самим носом у пана фон Вулькова.
Дідеріх схвально поглянув на урядовий будинок. Тут же поряд, перед окружним військовим управлінням, походжав туди і сюди вартовий.
— Як весело стає на душі, коли бачиш блиск гвинтівки ось у такого доброго хлопця! — вигукнув Дідеріх. — Тільки цим ми й тримаємо весь цей набрід у вузді.
Гвинтівка, щоправда, не блищала, бо надворі вже стемніло. Крізь вечірню юрбу гуляючих протовплювалися групи робітників, які поверталися додому. Ядасон запропонував зайти до Кляпша, зразу ж за рогом, і випити по кухлю пива. У пиварні було затишно, в цей час, туди не заходив ніхто. До того ж Кляпш був з добромисних, і, поки його дочка ходила по пиво, він палко дякував пасторові за ту користь, яку дають його хлопчакам уроки закону божого. Щоправда, старший все ж таки знов украв цукор, але зате він уночі не міг заснути і так голосно каявся перед господом у своєму гріху, що Кляпш почув і відшмагав його. Після цього розмова перейшла на урядових службовців, яким Кляпш відпускав сніданки і про яких добре, знав, що вони роблять у години богослужіння. Ядасон записував щось, водночас його ліва рука зникла за спиною панни Кляпш. Дідеріх розмовляв з пастором про створення християнського робітничого гуртка. Він пообіцяв:
— Хто з моїх людей не вступить до нього, той вилетить!
Ці сподіванки на майбутнє розважили пастора; після того, як панна Кляпш кілька разів приносила пиво й коньяк, пастор дійшов до того ж стану певності й рішучості, в якому обидва його супутники перебували вже протягом дня.
— Хай мій шуряк Гейтейфель, — вигукнув він, ударивши кулаком об стіл, — скільки хоче проповідує про спорідненість з мавпою, я доб'юся того, що моя церква буде знову повна!
— Не тільки ваша, — запевнив його Дідеріх.
— Ну, в Нецігу дуже багато церков, — визнав пастор.
Але Ядасон рішуче відрубав:
— Дуже мало, служителю божий, дуже мало! — І він покликав Дідеріха в свідки того, як стояла справа в Берліні. — Там церкви так само були порожні, поки до цієї справи не втрутився сам кайзер. "Подбайте про те, — сказав він депутації від міських властей, — щоб у Берліні будувалися церкви". І тепер їх будують, релігія знову стала актуальна, справу зрушено з місця.