— Рік військової служби — це все ж таки той рік, що його я менш за все хотів би викреслити з мого життя.
І зразу, вже дуже розчервонілий, вигукнув:
— І ці демократи хочуть спаплюжити нам такі високі спогади!
Старий Бук! Зненацька Дідеріха охопила лють, він замурмотів:
— Ця людина хоче перешкодити нашій вірній службі, він каже, що ми — раби! Бо він колись брав участь у революції...
— Та це й неправда, — сказав Ядасон.
— За це і всіх нас треба скарати на смерть? Шкода, що вони йому голови не відтяли!.. Од Гогенцоллернів, бачте, мало пуття...
— Йому — безперечно, — сказав Ядасон і випив добрий ковток.
— Але я заявляю, — вигукнув Дідеріх, крутячи білками, — що я слухав цю блюзнірську маячню тільки для того, щоб пересвідчитися, якого він тіста книш. Я беру вас за свідка, пане асесоре! Якщо старий інтриган будь-коли посміє твердити, ніби я його друг і схвалював його мерзенні образи на адресу величності, я беру вас за свідка, що я вже сьогодні протестував проти цього.
Піт виступив у нього на лобі, коли він згадав про будівельну інспекцію і про допомогу, яку обіцяв йому подати старий Бук у цій справі... Зненацька він жбурнув на стіл маленьку, майже квадратову книжечку і зайшовся глумливим сміхом.
— Він ще й вірші пише!
Ядасон перегорнув кілька сторінок. "Спортивні пісні", "З полону", "Слава республіці!" і "Лежав край ставу хлопчик, і я його жалів...". О, це правда, всі вони жалюгідні. Піклування про каторжників і розхитування підвалин. Сентиментальний бунт. Підозрілі погляди і м'якотілість. Ми, дякувати богові, не такі.
— Будемо сподіватися, — сказав Дідеріх. — Корпорація навчила нас мужності та ідеалізму, цього досить, обійдемось і без віршування.
— "Геть вогні свічок вівтарних!" — декламував Ядасон. — Це саме для мого друга Цілліха. До речі, він уже, напевно, встиг подрімати після обіду, ми можемо рушати.
Вони застали пастора за кавою. Він хотів одразу ж вислати з кімнати дружину і дочку, але Ядасон галантно затримав господиню і спробував поцілувати руку й панночці, однак та обернулася до нього спиною. Дідеріх, який був у вельми піднесеному настрої, став наполегливо умовляти дам залишитися, і це йому пощастило. Він заявив їм, що Неціг після Берліна вражає своєю тишею.
— Дами тут також старосвітські. Даю вам слово честі, шановна панно, ви — перша з тутешніх дам, яка могла б спокійно перейтися по Унтер ден Лінден, і жодна душа не подумала б, що ви з Неціга.
Після цього він дізнався, що вона й справді побувала в Берліні і навіть у шантані Ронахера. Дідеріх негайно ж скористався з цього; він нагадав їй почутий там куплет, який він, однак, міг проказати їй тільки на вушко: "Все, що є у наших дам, все вони покажуть нам..."
Пасторова дочка кинула скоса на нього двозначний погляд, і він насмілився полоскотати їй вусами шию. Панна благально подивилася на нього, і тим палкіше він запевнив її, що вона "чарівна кішечка". Вона опустила очі і сховалася під крильце матері, яка здаля спостерігала їхню гру. Пастор вів серйозну розмову з Ядасоном. Він скаржився, що в Нецігу до відвідування церкви ставляться з нечуваною недбалістю.
— Третьої неділі по великодню — ви розумієте, що це значить? — мені довелося казати проповідь паламареві і трьом бабусям із притулку для старих панночок. Всі інші хворіли на інфлуенцу.
Ядасон сказав:
— За тієї стриманої, щоб не сказати ворожої, позиції, яку панівна партія посідає щодо церкви і релігії, треба ще дивуватися з цих трьох бабусь. Чому б їм краще не відвідувати вільнодумні лекції доктора Гейтейфеля?
Тут пастор схопився із стільця. Він так задихався, що борода його ніби спінилася, а сюртук узявся химерними хвилями.
— Пане асесоре! — насилу вимовив він. — Та людина. — мій шуряк, і "моя помста" — сказав господь. Але хоч та людина мій шуряк і чоловік моєї рідної сестри, я можу тільки молити господа, так, молити, склавши руки, щоб він нарешті уразив його небесним громом. Бо інакше господь колись муситиме пролити сірку і вогонь на весь Неціг. Кавою, ви розумієте, кавою на дурничку заманює Гейтейфель людей, щоб уловити їхні душі. І він утовкмачує їм, що шлюб не таїнство, а умовина — все одно як замовити костюм. — Пастор засміявся від злості.
— Фе! — обурено пробасив Дідеріх. І поки Ядасон запевняв пастора в тому, що сповідує позитивне християнство, Дідеріх, сховавшись за фотель, відновив свої спроби ближче познайомитися з Кетхен. — Панно Кетхен, — сказав він, — можу вас запевнити, що для мене шлюб справді таїнство.
— Посоромтеся, пане докторе, — відказала Кетхен.
Йому стало жарко.
— Не дивіться на мене так.
Кетхен зітхнула.
— Ви страшенний розпусник. Ви, мабуть, не кращий за пана асесора Ядасона. Ваші сестри вже розповіли мені, що ви накоїли в Берліні. Вони ж мої кращі подруги.
— Тоді ми, значить, скоро побачимося?
— Так, у "Гармонії". Але не думайте собі, ніби я вірю хоч одному вашому слову. Ви ж приїхали сюди разом з Густою Даймхен.
— Що це доводить? — спитав Дідеріх. — Він протестує проти всіх висновків, що їх здумають робити з цього чисто випадкового факту. До того ж панна Даймхен заручена.
— Ну, — проказала Кетхен, — їй це не заважає, вона страшенна кокетка.
Пасторша також потвердила це. Вона ще сьогодні бачила Густу в лакованих черевичках і бузкового кольору панчохах. Це не віщує нічого доброго. Кетхен скривила рота.
— Ну, а спадщина...
Сумнів, який забринів у її голосі, змусив Дідеріха зніяковіти й замовкнути. Пастор щойно погодився з асесором, що треба докладніше обміркувати з гістьми становище християнської церкви в Нецігу, і зажадав у дружини пальта і капелюха. На сходах було вже темно. Пастор і Ядасон пішли наперед, то ж Дідеріхові пощастило здійснити ще один напад на шию Кетхен. Вона завмираючим голосом сказала: "Так лоскотати вусами не вміє ніхто в Нецігу", — що його спочатку потішило, але відразу ж навело на небажані здогади. Він зразу ж випустив Кетхен і зник. Ядасон, який чекав унизу, тихо сказав:
— Сміливіше! Старий нічого не зауважив, а мати вдає, що не помічає. — І він нахабно підморгнув.
Пройшовши повз Марієнкірхе, вони вже збиралися звернути на Ринкову площу, але пастор зупинився і рухом голови показав назад.