Вірнопідданий

Сторінка 95 з 123

Генріх Манн

Передчуття не омилило його. В театрі з'явилися вечірні газети, і стало відомо, що кайзер від'їздить сьогодні ж уночі і що він розпустив свій рейхстаг. Дідеріх, такий же поважний, як і кайзер, пояснював усім, хто сидів близько, значення події. Крамольники не посоромилися відхилити військовий законопроект! Націоналісти підуть за свого кайзера в бій не на життя, а на смерть! Він сам уже найближчим поїздом виїде додому, запевняв він, на що йому відразу ж указали поїзд. Хто був невдоволений, так це Густа.

Нарешті ми вирвалися з Неціга, і, дякувати богові, грошей у, нас вистачає, можна собі це дозволити! А з чого ж це я два дні нудилася в готелі, а тепер мушу стрімголов повертатися назад тільки через...

У погляді, який вона кинула на кайзерову ложу, було таке обурення, що Дідеріх визнав за потрібне виявити величезну суворість. Густа теж підвищила голос, кругом шикали, а коли Дідеріх почав блискати очима і давати відсіч ворогам, вони запропонували йому задовго до відходу поїзда покинути залу разом з Густою.

— Порядних манер я в цієї наволочі не бачив! — голосно сопучи, заявив він на вулиці. — Взагалі, що тут гарного, хотів би я знати? Хіба що погода!.. Милуйся усім цим старим мотлохом, що на кожному кроці муляє очі! — накинувся він на Густу.

— Я ж милуюся, — жалібно сказала Густа, знову приборкана.

І потім вони, дотримуючись певної дистанції в часі, вирушили за кайзеровим поїздом. Густа, яка в поспіху забула свої щітки і губки, робила спроби вилізти на кожній станції. Щоб примусити її витерпіти тридцять шість годин, Дідеріх невтомно нагадував їй про справу націоналізму. Проте, коли вона, нарешті, опинилася в Нецігу, її першим клопотом були губки. І треба ж було їм приїхати в неділю! На щастя, хоч аптека була відчинена. Поки Дідеріх на вокзалі чекав багажу, Густа подалася до аптеки. Але вона дуже довго не поверталася звідти, і він пішов по неї.

Двері аптеки були напівввідчинені, троє підлітків заглядали туди й трусилися від сміху. Дідеріх подивився поверх їхніх голів і завмер від подиву: в аптеці, за прилавком, схрестивши руки і кидаючи похмурі погляди, ходив туди й сюди його старий друг і товариш по чарці Готліб Горнунг. Густа сама казала:

— Хотіла б я все ж таки знати, чи скоро я одержу зубну щітку.

Тоді Готліб Горнунг вийшов з-за прилавка, зупинився перед Густою, як і раніше, схрестивши руки, і кинув на неї похмурий погляд.

— Ви, напевне, вже з мого обличчя здогадалися, — тоном промовця почав він, — що я не маю ані можливості, ані бажання продати вам зубну щітку.

— Чому так? — спитала Густа й позадкувала. — Таж у вас їх тут повний ящик.

Готліб Горнунг посміхнувся, як Люцифер.

— Цей дядько там нагорі, — він закинув голову і вказав на стелю, за якою, очевидно, жив його принципал, — може торгувати тут чим він хоче. Мене це не обходить. Я провчився шість семестрів і належав до високоаристократичної корпорації не для того, щоб тепер стояти тут і продавати зубні щітки.

— А для чого ж ви тут? — спитала Густа, помітно сторопівши.

На це Горнунг громовим голосом велично відповів:

— Я тут для рецептури!

І Густа відчула себе остаточно переможеною; вона повернулася до виходу. Але коло дверей зупинилась і зробила останню спробу:

— З губками, певне, справа стоїть так само?

— Так само, — погодився Горнунг.

Очевидно, Густа тільки на це й чекала, щоб розгніватися не на жарт. Вона випнула груди і вже хотіла вибухнути обуренням, але тут саме наспів Дідеріх. Він визнав, що друг його цілком слушно поклав оберігати гідність "Нової Тевтонії" і високо тримати її прапора. Коли ж хтось потребує губки, він може взяти її сам, а гроші покласти на прилавок, — що Дідеріх тут-таки й зробив. Готліб Горнунг у цей час походжав осторонь і насвистував, ніби він був сам-один. Потім Дідеріх запитав, як досі йшлося його другові. На жаль, доля не всміхалася йому, бо Горнунг незмінно відмовлявся продавати губки і зубні щітки, отже, його звільнили вже з п'яти аптек. Проте він має твердий намір і надалі обстоювати свої погляди, ризикуючи втратити і своє теперішнє місце.

— От, подивися на вихованця "Нової Тевтонії!" — сказав Дідеріх Густі; і вона глянула на нього.

Дідеріх зі свого боку теж не проминув нагоди розповісти все те, що пережив і чого досяг. Він звернув другову увагу на свій орден, повертів перед ним Густу і назвав цифру її капіталу. Кайзер, чиї вороги й ганьбителі завдяки Дідеріхові сиділи під міцним замком, щойно був у Римі і, знов-таки завдяки Дідеріхові, уникнув небезпеки, яка загрожувала його особі. Газети, щоб не викликати паніки при дворах і на біржі, писали про пригоду, як про вибрик якогось божевільного, але, "кажучи під секретом, у мене є підстави підозрівати широко розгалужену змову. Ти, звичайно, розумієш, Горнунгу, що інтереси націоналізму вимагають у цій справі подвійної стриманості, ти ж безперечно теж націоналіст". Горнунг, звісно, був націоналістом, і Дідеріх тут-таки повідав йому про те виняткової важливості завдання, яке змусило його урвати зненацька свою весільну подорож. У Нецігу треба провести кандидата від націоналістів. Не слід закривати очей на труднощі. Неціг — фортеця вільнодумства, крамола підважує основи... Тут Густа пострахала, що сама поїде з багажем додому. Дідеріх устиг ще тільки впоспіху запросити друга до себе сьогодні ж увечері, він має до нього невідкладну справу. Сідаючи в дрожку, він бачив, як один із шибайголів, що чекали на вулиці, увійшов до аптеки і зажадав зубної щітки. У Дідеріха майнула думка, що Готліб Горнунг через свій потяг до аристократизму, такий згубний при продажі губок і зубних щіток, може бути цінним спільником у боротьбі проти демократії. Але це був найменший з його невідкладних клопотів. Старій пані Геслінг було дозволено тільки нашвидку пролити кілька сльозинок, потім їй довелося знову забратися на верхній поверх, де раніше містилися лише служниці і мокра білизна і куди тепер Дідеріх виселив свою матір та Еммі. Ще не змивши дорожнього пороху з обличчя, він бічними вулицями подався до фон Вулькова, з неменшою обережністю викликав до себе Наполеона Фішера і, крім того, вжив потрібних заходів, щоб негайно зустрітися з Кунце, Кюнхеном і Ціліхом.