Я був дуже вдоволений, бо мислив, що воно так і добре — церква й держава мусять іти руч об руч, а я мав свої плани щодо держави. Обставини випадали, як я й передбачав. Від доброго гумору та веселого сміху не лишилося й сліду в селищі. Люди ходили похмурі, зажурені. Раз по раз виникали сварки та бійки, колотнеча не стихала ні вдень ні вночі. Такі ж карти, як у Мусу, поробили собі й мисливці і стали грати поміж собою. Тумасук страшенно набив свою дружину, а брат його матері, обурений, заступивсь і так налупцював того моржевим іклом, аж він почав голосно репетувати серед ночі й осоромився перед людьми. Розваги відбили чоловіків від полювання, і почався голод. Ночі були довгі та темні, а не маючи м'яса, не купиш гучу; люди ремствували на ватага. А мені цього й треба було, і коли голод почав їм дуже вже дошкуляти, я скликав усе селище і повів до них мову, удаючи з себе патріарха, і нагодував голодних. Взяв собі слово й Мусу. Завдяки його виступові і вчинкам своїм, я став ватагом. Мусу, що передавав людям божі веління, помазав мене китовим лоєм, доволі таки незграбно, бо не уявляв собі, як відбувається така церемонія. Отак ми вдвох тлумачили людям нову теорію божественного права королів. На тому святі було багато м'яса та гучу, і людям до вподоби припав новий лад.
Як бачите, голубе, я сидів на високих постах, зодягнений у багряницю, й керував народом. І королював би й далі, коли б не вийшов тютюн, та якби Мусу був дурніший та не такий пройдисвіт. Почалося з того, що він накинув оком на Есанетук, найстаршу дочку Тумасукову, а я був проти цього.
— О брате, — казав він мені, — ти повів мову за введення нових звичаїв серед цих людей, а я прислухався до твоїх слів і набрався мудрості. Тобі боги дали право володарювати, а мені — одружуватися.
Я розсердився, що він пнеться до мене в "брати", і вирішив змусити його до покори. Але Мусу вдався до люду, три дні чаклував, поки привернув усіх на свій бік, а тоді від імені бога благословив полігамію. Проте він був хитрий з біса й обмежував число жінок маєтковим цензом: йому, як заможнішому за всіх, це було вигідно. Я не міг надивуватися з його спритності, хоч ясно було, що успіх запаморочив йому голову і він не вдовольниться, поки не прибере до рук усю владу й не загарбає всі достатки. Його аж розпирало з пихи, він забув, що все завдячує мені, і почав під'їдати мене.
Але цікаво було стежити, як той пройдисвіт на свій лад сприяв еволюції первісної громади. Тепер я, маючи право монополії на гуч, діставав прибутки, якими більше не ділився з ним. Отже, Мусу, обміркувавши все, запровадив систему церковних податків. Він обклав десятиною людей, розводячись про "первістків ситеньких" і таке інше та посилаючись на біблійні історії, що він їх перекрутив, аби потвердити своє право. Навіть і на це я змовчав, але коли він почав заводити щось на кшталт прибуткового податку, я повстав, і по-дурному, бо цього йому й треба було. Він удався до людей, а ті, заздрячи на моє чимале добро та самі дуже вже оподатковані, підтримали його. "Чого ми платимо, а ти ні? — питали вони. — Хіба не голос божий говорить устами Мусу-шамана?" Отже, я поступився, але відразу підняв ціну на гуч. І що ж ви гадаєте? Він теж відразу підвищив мені податок.
Так почалась одверта війна. Я став захищати спадкові права Нівака й Тумасука, але Мусу й тут перехитрував мене: він створив духівництво і подавав їм обом високі посади. Йому треба було втримати владу, і він удавався до таких самих засобів, як багато хто вдавався до нього. Тут моя помилка. Мені треба було стати за шамана, а його зробити ватагом; але я побачив це занадто пізно і в змаганні духовної й цивільної влади мав зазнати поразки. Зчинилася велика суперечка, але врешті перевага виявилася на його боці. Люди пригадали, що він мене помазав, отже, їм стало ясно, що джерело моєї влади ховалося не в мені, а в Мусу. Лиш кілька чоловік зосталося зі мною, і між них найвірніший Ангейт; тим часом Мусу верховодив народною партією і пускав чутки навкруги, ніби я маю намір скинути його й настановити своїх вельми нечесних богів.
І тут розумний пройдисвіт випередив мене, бо саме так я й мав намір учинити — відмовитися від королівської влади і змагатися з ним духовною зброєю. Отож він залякував людей беззаконством моїх богів, особливо одного, якого називав "Біз-Нес", і знищив мій план у зародку.
Саме в той час припала мені до вподоби наймолодша дочка Тумасукова, Кукту, і я їй сподобався також. Я посватався, проте колишній ватаг, хоч і прийняв викуп за дівчину, твердо відмовив мені — мовляв, вона теж обіцяна Мусу. Це вже було занадто, і я ладен був піти до індіянина в іглу й задушити його голіруч, але вчасно пригадав, що тютюн у селищі ось-ось кінчається, і пішов додому, сміючись. Другого дня Мусу знову чаклував і, перекрутивши притчу про хлібини та рибу, зробив із неї своє власне пророкування, недвозначно натякаючи на запаси м'яса в моїх коморах. Інші теж зрозуміли його, а що він не спонукав мисливців іти на лови, то вони сиділи дома і майже ніхто не приносив до селища ні ведмедів, ані оленів.
А я мав свій план, тим паче, що не тільки тютюн, але й борошно та патока кінчалися. Ще я вважав за свій обов'язок довести мудрість білої людини і добре провчити Мусу — дуже-бо вже запишався він владою, що я йому дав. Отож тієї ночі я подався до комор із м'ясом і попрацював там-таки добряче; другого дня помітно стало, що всі собаки в селищі були якісь ледачі. Ніхто не запідозрив нічого, а я те саме робив щоночі; собаки дедалі гладшали, люди ж усе худли й худли. Вони ремствували й вимагали, щоб пророцтво збулось, але Мусу стримував їх, вичікуючи, поки голод ще дужче їм допече. Він і гадки не мав аж до останку, що я таке втяв із м'ясом і спорожнив комори.
Коли все було готове, я послав до селища Ангейта та інших вірних мені людей, яких потай годував, скликати громаду. Усе плем'я зійшлося на втоптаному майдані перед моїм іглу: комори, де було раніше м'ясо, стриміли на палях позад нього. Прийшов і Мусу, став у середині кола, певний, що я щось намислив зробити, і приготувався відразу ж знищити мене. Але я підвівся і поштиво привітав його перед усіма.