Ленч був поданий, всі троє сіли за стіл і покуштували вісім блюд старанно приготованих страв. Під час їжі говорили мало. Після сніданку брати рушили в кабінет, а Ю Лан пішла відпочити у свою кімнату. Чарлі занурився в найзручніше крісло, в той час, як Блеккі примостився біля столу. Він протягнув Чарлі сигару.
Настала нетривала мовчанка, поки Чарлі розпалював сигару. Потім він сказав:
– Здається, я можу для тебе щось зробити?
Блеккі відразу ж приступив до справи. З підкупаючою щирістю він розповів брату історію Джеффа. Він сповістив йому ті невеликі дані, які зумів зібрати, не спотворюючи фактів власними міркуваннями і здогадками.
Чарлі, відкинувшись у кріслі, попихкував сигарою, лице його було байдужим. Слухаючи Блеккі, Чарлі зразу ж зрозумів небезпеку цього заміру. До цих пір те, чим доводилося займатися йому з Блеккі, не являло справжньої небезпеки: контрабанда незначної кількості опіуму, кілька темних валютних операцій, перевозка емігрантів у Гонконг – це не загрожувало можливістю бути поставленим перед взводом солдат, але ця витівка Блеккі дуже легко могла закінчитися направленими на них гвинтівками таємної поліції.
Чарлі багато років прожив у Сайгоні. Він виїхав, коли було усунуто французьке панування і до влади прийшов президент Дьєм. Своїм обов'язком він вважав забезпечити молодшому брату лазівку для втечі у випадку потреби, і поселився у Гонконгу. Втім він пам'ятав в'єтнамські звичаї і закони, і знав: якщо з'ясується, що він допомагає американцю уникнути правосуддя, проти нього можуть примінити найжорстокіші заходи.
Блеккі сказав:
– У американця є гроші. Він заплатить п'ятнадцять тисяч американських доларів. Це прийнятна сума. Я думаю, буде справедливо, якщо ти одержиш п'ять тисяч, а я десять. Що ти скажеш?
– Моє життя коштує набагато більше п'яти тисяч американських доларів, спокійно проговорив Чарлі.
Блеккі спохмурнів. Відповідь розчарувала його. Він розраховував, що брат з радістю вхопиться за таку пропозицію.
– Що ти хочеш сказати?
– Це надто небезпечно. Мені прикро, треба все ретельно обміркувати. Справа надзвичайно небезпечна.
– Блеккі збагнув, як треба поводитися з братом. Він витяг з кишені діаманти, котрі йому дав Джефф.
– Американець ніби, як довіряє мені, – сказав він. – Він дав мені ці два діаманти. Він говорить, що вони коштують тисячу американських доларів. Цього вистачить на поточні витрати. Коли він потрапить до Гонконга, він заплатить нам п'ятнадцять тисяч доларів. – Він поклав діаманти на папірець.
Чарлі був спеціалістом по цінних каменях. Ще у Сайгоні він шліфував алмази. На нещастя, його спіймали на крадіжці золота, і ця обставина поклала край його діяльності ювеліра.
Він взяв діаманти і уважно їх оглянув. Далі дістав з кишені збільшувальне скло, вставив його в око і дослідив камені ретельніше. Запала довга пауза, впродовж якої Блеккі спостерігав за ним. Нарешті, Чарлі витяг з ока лупу і поклав діаманти назад на папірець.
Відкинувшись у кріслі, він запитав:
– Тобі дав ці камені американець?
– Авжеж.
– Де він їх узяв?
– У Гонконгу. Він купив їх для дівчини, але передумав.
– Він сказав, скільки вони коштують?
Блеккі насупився.
– Тисячу американських доларів.
– Тебе не здивує, якщо я скажу, що вони коштують три тисячі американських доларів? – запитав Чарлі.
Блеккі мало не звалився зі стільця. Він витріщився на свого брата.
– Американець не купував цих діамантів у Гонконгу, – вів далі Чарлі. – Він обдурив тебе.
– Не розумію, – вимовив Блеккі. – Навіщо він дав їх мені, якщо вони коштують так дорого?
– Тому, що він не знав їх вартості, а це означає, що він не купив їх.
– Не розумію. Якщо він не купив, як же вони потрапили до нього?
– Він украв їх, – сказав Чарлі. – Дивний збіг, – він показав на діаманти. – Шість років тому я сам шліфував ці діаманти. На них моє клеймо.
– Неймовірно. Ти в цому певен?
– Звісно. Я можу сказати тобі, кому належали ці діаманти. Ти пам'ятаєш генерала Нгуен Ван Тхо?
Блеккі кивнув.
– Він замовив фірмі, в якій я працював, сто двадцять діамантів і заплатив за них готівкою. Це була секретна оборудка. Я також дізнався, що він ходив до другого торговця і купив п'ятдесят крупніших і цінніших каменів. Всього він купив діамантів на два мільйони американських доларів. Для купівлі каменів він використовував гроші військової казни. Він збирався втікати з країни, але не встиг це зробити. Він був убитий, а діаманти зникли. Думаю, американець знайшов їх.
Брати дивилися один на одного. Блеккі відчув, як по обличчу стікають крапельки поту. Два мільйони американських доларів!
– Справді! – вигукнув він. – Джефф мешкав на віллі, що належала генеральській коханці. Генерал, мабуть, сховав там камені, а Джефф відшукав їх. Ось чому він убив свого слугу! Хлопець очевидно знав, що Джефф знайшов діаманти!
Чарлі продовжував попихкувати сигарою, думки набігали одна на другу. "Ось, нарешті, – думав він, – той шанс, котрого я чекав усе своє життя. Два мільйони доларів! Величезні гроші! Нарешті!"
– Щоправда, ми не знаємо, чи є у нього решта діамантів, – з сумнівом промовив Блеккі. – Він, може, знайшов тільки ці два.
– І убив хлопця заради двох діамантів? – покачав головою Чарлі. – Ні, він знайшов усі до одного. Можеш бути в цьому певен.
– Я знаю, де він ховається, – прошепотів Блеккі. – У мене є люди, котрі потурбуються про нього.
Чарлі підвів голову, оглянув брата.
– Припустимо, ти одержиш діаманти, – зауважив він. – Що ти будеш з ними тут робити?
– Ми відвеземо їх до Гонконга, – хвилюючись, промовив Блеккі.
– Востаннє, коли я виїжджав із Сайгона, мене обшукали, – тихо вимовив Чарлі. – Тебе теж обшукають. Ми обоє під підозрою. Якщо нас затримають з діамантами, ми зникнемо. Ти це розумієш?
– Тоді що нам робити? – запитав Блеккі.
– Ми будемо робити все, що хоче американець. Ми допоможемо йому втекти за кордон. Природно, він візьме з собою діаманти. Нехай він ризикує. В Гонконгу ми зустрінемо його і заберемо діаманти. Згода?
– Ти щойно говорив, що все слід би ретельно обміркувати, – нагадав Блеккі.
Чарлі усміхнувся.
– Не варто довго ламати голову, коли мова йде про два мільйони американських доларів. Можеш сказати своєму американцю, що ми допоможемо йому вибратися звідси.