На Нхан мовби звалилася важка ноша, вона обхопила руками коліна. Чулося її часте дихання. Джеффу було шкода її. Позаяк вона мовчала, він сказав:
– Кепсько, Нхан. Мені треба якось вибратися звідси.
Вона тяжко зітхнула.
– Не розумію, – мовила вона. – Поясни, будь ласка.
– Сьогодні сталася одна річ. Завтра поліція почне розшукувати мене.
– Що сталося?
Повагавшись, Джефф вирішив розповісти їй. Все одно, завтра чи післязавтра, їй все стане відомо з газет.
Її пальці міцно стисли його руку.
– Але ж це випадковість! – беззвучно прошепотіла вона. – Ти повинен все розповісти поліції. Це нещасний випадок.
– Вони вирішать, що я навмисне вбив його. Невже ти не розумієш? – роздратовано відповів Джефф. – Я мушу поїхати, або я загину.
– Та це ж випадковість! – вигукнула вона. – Негайно треба йти в поліцію. Вони зрадіють, коли ти віддаси їм діаманти. Ходімо в поліцію! – І вона почала підніматися.
– Я знайшов діаманти і не збираюся йти в поліцію, – рішучим голосом проказав Джефф.
Вона знову опустилася на лавку. Її голова схилилась так низько, що не було видно обличчя.
– Як ти не можеш втямити? – розсердився він. – Як тільки я поїду звідси, я зможу продати діаманти. Вони коштують мільйон доларів, а може й більше. Це єдиний в житті шанс. Я завжди хотів мати багато грошей.
Страх, як передсмертна судома, пронизав її тіло.
– Якщо ти втечеш, поліція вирішить, що ти вбив його, – простогнала вона. – Ти не повинен так чинити. Гроші не варті цього. Віддай їм діаманти.
– Але я ж все-таки убив його, – він відчув роздратованість, що зростала. – Я не настільки дурний, щоб піддавати себе ризику. Вони можуть на довгі роки запроторити мене в їх смердючу в'язницю. Ми марнуємо час. Будь-яким способом я маю вибратися звідси. Це вимагає часу. Поки треба знайти безпечне місце, де можна було б сховатися. Ти не знаєш, де б я міг сховатися?
– Сховатися? – Вона підвела голову й не відводила від нього погляду, жах спотворив її. Вона була така сполохана, що на неї було жаль дивитися. – А як же я? Ти покинеш мене?
– Я нічого не сказав про це. Коли я поїду, ти поїдеш зі мною.
– Але я не зможу! Я не маю дозволу. Жоден в'єтнамець не може покинути країну. Опріч того, що буде з мамою, братами, дядьком, якщо я поїду?
"Знову складнощі, – подумав Джефф. – Безкінечні складнощі".
– Якщо ти хочеш поїхати зі мною, ти мусиш їх покинути. Проте, не будемо випереджати подій. Ми вирішемо це, коли прийде час. Наразі мені треба знайти підхоже місце, де можна перебути приблизно тиждень. Ти не знаєш кого-небудь за містом?
Її знову охопила паніка.
– Ти не повинен ховатися! Ти маєш піти в поліцію. – Вона благала його віддати діаманти, піти в поліцію, розповісти правду. Слова лилися нестримним, відчайдушним, безкінечним потоком.
Хвилину-другу він не перебивав її, потім несподівано піднявся. Вона замовкла і дивилася на нього великими, блискучими в місячному сяйві, переповненими страхом очима.
– Добре, добре, – різко сказав він. – Якщо ти не хочеш допомогти мені, я знайду кого-небудь ще. Я не збираюся йти в поліцію, не збираюся втрачати діаманти.
Вона здригнулася і закрила очі.
Йому стало шкода її, одночасно вона сердила і дратувала його. Вони безцільно втрачають дорогоцінний час.
– Я нічого не говорив тобі, – провадив він. – Їдьмо. Я відвезу тебе до клубу. Не думай більше про це. Мені хто-небудь допоможе.
Вона підхопилася, обхопила руками його шию, притулилася до нього своєю тоненькою фігуркою.
– Я допоможу тобі! – мовила вона. – Я поїду разом з тобою! Я зроблю все, що ти захочеш!
– Дуже добре, заспокойся, сідай.
Вона беззаперечно підкорилася, сіла. Її трясло, по обличчу струмували сльози. Він сів поруч, мовчав, чекав. Незабаром вона трохи заспокоїлася, несміливо поклала свою руку на його.
Раптом сказала:
– У мого дідуся дім у Фудаумоті. Там буде безпечно. Я вмовлю його допомогти тобі.
Джефф зітхнув з полегшенням. Він обійняв і міцно притиснув Нхан.
– Я знав, що ти допоможеш. Я розраховував на тебе. Тепер все буде О'кей. Через три-чотири місяці ми будемо в Гонконгу, ми будемо багаті.
Вона пригорнулася до нього, стисла його руку. Він відчував, що вона все ще тремтіла.
– Я куплю тобі норкове хутро. Це перше, що я зроблю. І перли. Тобі дуже личитиме норка. У тебе буде автомобіль, твій власний.
– Дуже складно виїхати з В'єтнаму, – завважила вона. – Тут стільки обмежень.
Його трохи образила її байдужість до створених ним блискучих проектів. Норка, перли, автомобіль!
Хвилююча перспектива, а вона знову нагадала про проблему, яку він не знав, як вирішити.
– Будемо діяти по-порядку, – сказав він. – Поїдемо і поговоримо з дідусем. Я добре йому заплачу. Тільки не говори йому про поліцію. Краще сказати, що я маю ворога, котрий переслідує мене.
– Я скажу йому правду, – просто відповіла Нхан. – Коли він дізнається, що я люблю тебе, він допоможе тобі.
Джефф знизав плечами.
– Ну що ж, добре! Роби, як знаєш. Однак, ти певна, що він не побіжить до поліції?
– Він ніколи не зробить нічого, що б спричинило мені нещастя, – заспокоїла Нхан з такою спокійною гідністю, що Джеффу стало соромно.
Зненацька він згадав одну обставину, яка могла б зірвати весь план.
Фудаумот розташований в двадцяти двох кілометрах від Сайгона. На дорозі до нього знаходився поліцейський пост, де всі автомобілі затримувалися для перевірки. Це зривало всі плани. Коли буде знайдено труп Хоума, поліція згадає, що автомобіль Джеффа направлявся в Фудаумот, і збагне, де слід його шукати.
– На дорозі є поліцейський пост, – повідомив він. – Можуть бути труднощі.
Нхан мовчки, не рухаючись, дивилася на нього, очікуючи рішення.
Після нетривалих роздумів він прийшов до висновку, що проїхати пост слід не на своєму, а на якомусь чужому автомобілі.
Він знав, що машини з дипломатичними номерами рідко зупинялись поліцейськими і зразу згадав про великий "крайслер" Сема Уейда. Якби можна було позичити цю машину, це дало б йому непоганий шанс.
З того, що говорив Уейд, було ясно, що сьогодні машина йому не знадобиться. Втім, де його можна розшукати? Куди він міг подітися зі своєю дівчиною?
Він описав дівчину Нхан і спитав, чи не знає вона її.