Вінніпезький вовк

Сторінка 5 з 5

Ернест Сетон-Томпсон

VII

Нарешті після трьох довгих років боротьби він стояв сам перед ними, віч-на-віч з чотирма десятками собак і озброєними людьми, що допомагали їм. Але зустрічав він їх з такою ж рішучістю, як і в той день, коли я вперше побачив його в зимових лісах. Так само презирливо кривилися йому губи, міцні боки ледь-ледь здіймалися, а жовто-зелені очі горіли незмінним вогнем. Собаки зімкнулися, їх вели не величезні лайки з лісів — вони, мабуть, чудово знали, чим це загрожує,— а бульдог з міста. Почулося тупотіння багатьох ніг. Цявкання собак на якийсь час змінилося глухим гарчанням. Сивувато-червоні щелепи вовка розтулилися — і вмить собаки відступили. І ось знову він стоїть один, готовий до нападу, похмурий і сильний розбійник. Тричі собаки нападали на нього — і тричі діставали належну відсіч. Найсміливіші з них лежали вже довкола нього. Перший загинув бульдог. Навчені досвідом, собаки тепер трималися на відстані — боялися. А по міцній його поставі не видно було найменших ознак слабості. Після хвилини нетерплячого очікування він ступив кілька кроків уперед і — ой леле! — дав стрільцям довгождану нагоду. Пролунало три постріли, і вовк нарешті упав на сніг, скінчивши свій сповнений боротьби життєвий шлях.

Він сам обрав цей шлях. Життя його було коротке і вщерть наповнене подіями. Замість багатьох спокійних років він прожив лише три — і це були роки щоденної борні. Він обрав собі нову дорогу, хоч коротку, але дорогу високості. Волів випити свій келих одним духом і розбити його — зате ім’я його стало безсмертне.

Хто може зазирнути в душу вовка? Хто може пояснити мотиви його вчинків? Чому він тримався саме цього міста, де зазнав стільки горя? Не тому, що він не знав інших країв: ліси тут безмежні, харчів досить скрізь, а його бачили аж біля Селкірка. Навряд чи утримувала його тут жадоба помсти: жодна тварина не здатна присвятити помсті ціле своє життя — це лихе почуття властиве лише людині. Тварина ж шукає спокою.

Лишається тільки один ланцюг, що міг прикувати його,— це найсильніша влада на світі, наймогутніша сила на землі — любов.

Вовка вже немає. Останки його згоріли під час пожежі в школі. Та й досі стороні церкви святого Боніфація твердить, що у свят-вечір, як тільки задзвонять дзвони, у відповідь лунає моторошне тужливе виття вовка з сусіднього лісистого цвинтаря, де лежить маленький Джім — єдина істота на світі, що ставилася до нього з любов’ю.