Ті гроші, однако ж, по якімсь часі вертають назад людям. Та на це мусять люди вживати всіляких дивних і хитрих способів. Ми чули лишень про три такі способи (а є їх ніби більше) та й дивувалися дивним дивом, слухаючи про них, і годі нам було повірити цьому, хоть як оповідачі впевняли нас, що це правда. Перший спосіб такий:
Люди передають муссікусам маленьку карточку папі-руса (в котрім, мабуть, є таємна сила), тоді всі муссіку-си, несучи гроші в кулаках, сходяться і, плачучи, репетуючи й дрижачи, віддають коштовний і блискучий метал людям на вжиток. Цей спосіб зветься адміністрація. Другий спосіб такий:
Люди витискають із збіжжя муссікуса руками ж мус-сікуса дивне пійло, заправляють його пекучими зелами, сіркою й солею так, що пійло те дістає дуже пекучий і палючий смак. Муссікус буцімто віддає за те пійло свої гроші людям. Або знов, коли муссікус, віддавши все збіжжя людям, голодує, тоді люди подають йому всілякі відпадки, беручи за те в нього гроші. Цей спосіб називається індустріями торговля. Третій спосіб такий: — Люди будують "по оселях муссікусів руками ж таки муссікусів великі будівлі та вішають усередині всілякі блискучі предмети зо скла, нерідко також і з срібла, золота, міді й заліза, запалюють там свічки, дзвонять у великі дзвони, на голос котрих збігаються муссікуси часто з дуже великих віддалень, біжать на голову, задихані скорим бігом, і по дорогах тручаються, б'ються й калічаться, бо кождий хоче перший убігти до тої великої будівлі. У тих будівлях люди вбирають на себе маски, виправляють усілякі дивні скоки, викрикують цілу купу незрозумілих слів і дзвонять при тім раз у маленькі, то знов у великі дзвони. Цеї штуки навчилися, мабуть, тамошні люди від греків, у котрих — як звісно — театральне мистецтво високо стоїть. Муссікуси на вид такої акції так страшенно забуваються, що тратять притомність і мимохіть наслідують голос і рухи актора. До таких отуманених муссікусів підходять люди та й відбирають від них усі гроші. Цей спосіб зветься культура*
Ще чудніші дива розповідають про тих муссікусів так, що, слухаючи, не хочеться своїм вухам вірити. Ось ми тут перекажемо все, що тямимо:
Люди буцімто приучують цих муссікусів і до воєнного ремесла. І муссікуси б то настільки мають розвинений змисл нюху, що пізнають по запаху, котрий свій чоловік, а котрий неприятель. Муссікуси сповняють ніби службу рядових вояків, а люди — сотників і вождів. Ці муссікуси ніби дуже мужественно борються, сміло нападають на неприятеля, незважаючи ні на біль, ні на чорну смерть, і радше гинуть від неприятельської зброї, ніж би мали в соромлячий спосіб піддатися або втікати. Люди беруть муссікусів до війська в дуже дивний спосіб.
Висилають до їх осель кілька карток червоного папі-руса (в котрім, мабуть, також є таємна сила притягає-ма). На це сходяться всі муссікуси, вибирають уже дорослих молодих самців, здирають із них одежу та й, голих, окривавлених і розхристаних, відводять силоміць до людей. При тім усі муссікуси з цілої оселі підносять страшенний, серцероздираючий рев, і скажений плач, і нарікання. Голосіння їх розлягається на кілька миль навкруги. Достоту, начеб на них найшла страшну смерть розносяча заразлива пошесть, або начеб усі були смертельно ранені: таке голосіння підносять! Самці й самиці з розпуки б'ють головами до дерев і до каміння, рвуть на собі волосся й одіж, отже-таки, проте, однако супроводжають силоміццю молодих самців, голих, дрижачих із переляку, поміж вояків, щоби вони своїм здоров'ям і життям боронили людей.
Будуче покоління! Наші нащадки! Он скільки звісток про те чудо, тих муссікусів, задержала для вас слаба наша пам'ять!
Чи все воно правда, що розповідають про тих муссікусів, годі знати. Одначе ми думаємо, що, може, й не все, але ж таки багато є тут правди. Коли можуть бути кентаври, сирени й прочі чудовища, то чом же б і таким муссікусам не бути десь на світі? Адже ж боги не тільки добре й красне сотворили, але сотворили також усяку дивну й страшну погань. А хто ж годен збагнути далеко
й глибоко сягаючі замисли богів?! Не один чудується, чому це або те так є, а воно в богів найзвичайніша річ.
Дехто думає, що муссікуси — це також люди. Одначе цьому не може бути правда. Невже ж може бути, щоб Людина людину ж, себто брат брата (бо всі ми браття), зважилася так оскорбляти й понижати? Щоб людина людині ж робила таку пакість? А з другого ж боку, чи може бути, щоби людина дала над собою так знущатися та й не скинула з себе ганьблячого ярма?! Адже всім нам відома древня історія нашої імперії, який бунт і яку різню справили невільники, коли стало їм тісніше жити.
Справді, коли муссікус чоловік, за кого ж нам мати тамошніх людей, що ніби муссікуси кличуть їх панйус або поппус? Або де ж це може бути, щоби чоловік допускався такого звірства й так зневажав свого ж брата. Дійсно — наколи муссікуси люди, так тамошніх людей уважати б нам хіба за скажених вовків!
А вже ж боги не коїли би людям такого лиха та й не поганили б так людської породи.