Коли побачили це китайці його цеху, — вони жалібно дивились на нього. А в очах деяких з них з'явились крапельки гіркої роси.
Любо кивнув китайцям прощання й пішов за озброєними...
III
В РЕВОЛЮЦІЇ
А через два роки він знову здибався з ними.
Знесилений, майже без відпочинку кілька вже днів, — він з загоном повстанців-червоногвардійців обороняв місто від навали білогвардійців.
Підмоги не було. Зміцнений новими силами, ворог продирався до міста.
Але несподівано, мов з-під землі, біля його штабу з'явилося кільканадцять китайців.
— Твоя помагай... Послав Чин Фульян. З село Михайловка... Перепливай річка, прийшли твоя розпоряджень... Наш пролетаріат скоро прийшов... Не бояйсь білий гвардій...
Так говорив до нього старший з них.
А білогвардійці разом з петлюрівцями, французами та греками вже обложили місто.
В околицях чулась запекла боротьба. Певне, червоні з тилу натискали на один з флангів облоги...
Він мав план прориву одного з фронтів околиці, щоб вивести невеличкий свій загін Червоної гвардії, яка вже в знесиллі була дати опір дуже переважаючому ворогу.
Білогвардійці цього не сподівалися. Фронт було прорвано. Міст взято приступом, і червоні зо всім майном вирвалися з облоги...
Треба було з острівка передатись на другий бік — на територію, зайняту червоними...
Доки буде зроблено операцію відступу, треба затримати ворога. Треба оборонити підступ до мосту. Захист його — це цілковита гибель...
Ворог вже перекинув кулемети, зосередив гармати, пославши одного набоя до мосту...
— Хто хоче вмерти ради рятунку останніх? — лишайся зі мною! — гукнув він до своїх червоногвардійців. — Кулемети в захист! — І кинувся в лаву...
Заторохкотіли кулемети. Ворог трохи охолов. Але вмент попереду його лави і червоногвардійців несподівано залягли китайці... Деякі з них безцеремонне опинилися біля кулеметів...
Одіпхнули червоногвардійців-кулеметчиків.
На мент зчинилась мішанина...
Тілько заніс кулеметний нагана проти китайця, гукнувши:
— Зрада!
Китаєць спокійно, не звертаючи на нього уваги, вже керував кулеметом, вичищаючи шереги білих, що вже наступали.
Не було зради.
До нього підліз старший й суворо промовив:
— Твоя забирай своя гвардія, одступай: я і моя товариші буду обороняй... Ми можна умирай... Твоя не треба... Твоя і червоногвардій дуже, дуже треба революцій, чим моя... Ти мову знай, ми не знай...
Але він не міг цього стерпіти. Гукнув:
— Назад! Забирай своїх і швидше на острів до наших!
Китаєць; старший, спокійно промовив:
— Твоя не хош. Так ми силой захош…
Несподівано для нього вхопив його дужими руками на оберемок і миттю одтягнув через міст в лощину...
Промовив:
— Хутко, хутко давай команда своїм одступай... Ми будемо захищай!..
І полетів до підступу, до своїх...
Гучна команда... І червоногвардійці вилізли за міст на острівок. Звідти слідом, за одступившим обозом, — на другий бік, до своїх...
Мов у пеклі тріскотіли кулемети... Рушниці були вже гарячі в руках китайців, які уперто, мовчазно, міцно, як кремінь, захищали відступ...
Але білогвардійські гармати безупинно садили по мосту, трощили його, змішували з землею людське м'ясо — тіла китайців, захисників підступу.
За мент не було мосту, не стало в живих і навіть сліду від кільканадцяти китайців з їх старшим.
Це все трапилось за кілька хвилин.
Але ці хвилини навіки лишилися в його пам'яті.
Він пригадав своє юнацтво... І почервонів од сорому...
Срібний перлик заблищав у нього під віями... "Твоя треба революцій більше, чим моя..."
Чи так?
Так на чужині, за революцію помирав Тюнгуй.