Війна з салмандрами

Сторінка 5 з 63

Карел Чапек

— Або якби добути… якийсь… цікавий репортаж, — докидає другий.

— Про що?

— Не знаю.

— Або вигадати… якийсь новий вітамін, — буркає третій.

— Улітку? — скептично перепитує четвертий. — Е, ні, вітаміни — це для освіченої публіки, воно більше підходить на осінь.

— Та й спека ж, господи, — позіхає п'ятий. — От якби що-небудь про полярні краї.

— Але що?

— Та що-небудь. Як про отого ескімоса Вельцля[10]. Обморожені пальці, вічна мерзлота і таке інше.

— Сказати легко, — каже шостий. — Та звідки його взяти?

У редакції запановує безнадійна тиша.

— Яв неділю був у Євічку… — нерішуче озвався метранпаж.

— Ну, і що там?

— Та казали, буцімто приїхав у відпустку один там капітан Вантох. Він буцімто родом звідти — з Євічка.

— Який Вантох?

— А такий гладкий. Він буцімто капітан морського судна, той Вантох. Розказують, ніби десь там добував перли.

Пан Голомбек перезирнувся з паном Валентою.

— Де ж він їх добував?

— На Суматрі… Й на Целебесі… Одне слово десь там. Він буцімто тридцять років там прожив.

— Так це ж ідея, — сказав пан Валента. — З цього може вийти першорядний репортаж. Поїдемо, Голомбеку?

— Що ж, можна спробувати, — відказав пан Голомбек і встав зі столу, на якому сидів.

— А онде він, — сказав їм хазяїн готелю в Євічку.

За столиком у садку сидів, широко розставивши ноги, огрядний добродій у білому кашкеті, пив пиво й замислено водив по столу грубим вказівним пальцем. Обидва газетярі попростували до нього.

— Редактор Валента.

— Редактор Голомбек.

Огрядний добродій підвів очі.

— What? Що?

— Я редактор Валента.

— А я редактор Голомбек.

Огрядний добродій статечно звівся на стільці.

— Captain van Toch. Very glad[11]. Сідайте, хлопці.

Обидва репортери охоче сіли й поклали перед собою блокноти.

— Що питимете, хлопці?

— Зельтерську з малиновим сиропом, — сказав пан Валента:

— З малиновим сиропом? — недовірливо перепитав капітан. — А чого це? Хазяїне, принесіть їм пива. То чого ви, власне, хочете? — спитав він, зіпершись ліктями на стіл.

— Це правда, пане Вантох, що ви тут народилися?

— Ja[12]. Народився.

— А скажіть, будь ласка: як ви попали на море?

— А через Гамбург.

— І давно вже ви капітан?

— Двадцять років, хлопче. Документи тут, — із притиском сказав капітан, поплескавши по нагрудній кишені. — Можу показати.

Панові Голомбеку дуже хотілось побачити, які на вигляд капітанські документи, але він стримав це бажання.

— Чималий шмат світу побачили за ці двадцять років, пане капітане, правда?

— Ja. Чималий.

— Де ж ви бували?

— Java. Borneo. Philippines. Fidji Islands. Solomon Islands. Carolines. Samoa, Damned Clipperton Island. A lot of damned islands[13], хлопче. А що?

— Та просто так, цікаво. Ми б хотіли, щоб ви нам розповіли більше.

— Ja. Просто так, еге? — Капітан втупив у них свої блідо-голубі очі. — То ви з роїісе… з як її… з поліції, еге?

— Ні, пане капітане. Ми з газети.

— Ага, з газети. Reporters[14], так? Ну, то пишіть. Captain J. van Toch, капітан судна. "Кандон-Бандунг"…

— Як?

— "Кандон-Бандунг", порт Сурабайя. Мета подорожі — vacances… як це буде?

— Відпустка.

— Ja, хай йому біс, відпустка. Отак і надрукуйте в своїй газеті, хто прибув. А тепер сховайте свої блокноти, хлоп'ята. Your health[15].

— Пане ван Тох, ми прийшли до вас, щоб ви нам розповіли щось із свого життя.

— А навіщо?

— Ми надрукуємо в газеті. Публіці буде дуже цікаво прочитати про далекі острови, про все, що там бачив і чого зазнав їхній земляк, чех, родом з Євічка.

Капітан закивав головою.

— Це правда. Так, хлопче, я єдиний capitain на весь Євічек. Що так, то так. Кажуть, ніби є з тутешніх ще один капітан, такий… Із як його… з каруселі, але, по-моєму… то не справжній капітан, — додав він довірчим тоном. — Тут уся річ у тоннажі, розумієш?

— А який тоннаж був у вашого судна?

— Дванадцять тисяч тонн, юначе.

— О, то ви були солідний капітан!

— Ja, солідний, — поважно сказав капітан. — Хлопці, у вас є гроші?

Журналісти трохи невпевнено перезирнулися:

— Є, але небагато. А вам треба грошей, капітане?

— Ja. Грошей мені треба.

— Ну от бачте. Коли розповісте нам багато, ми все запишемо для газети, а вам заплатять.

— Скільки?

— Ну… може, й тисячу, — щедро пообіцяв пан Голомбек.

— Pounds sterling?[16]

— Ні, крон.

Капітан ван Тох покрутив головою:

— Е, ні. Стільки я й сам маю, синку. — Він видобув з кишені штанів товсту пачку банкнот. See?[17]

Потім зіперся ліктями на стіл і нахилився до газетярів.

— Панове, я можу запропонувати вам Ьі§ Ьизіпезз. Як це буде?

— Велику справу.

— Ja. Велику справу. Для цього ви мусите дати мені п'ятнадцять… ні, стривайте, шістнадцять мільйонів крон. Що скажете?

Репортери знову невпевнено перезирнулись. Газетярам часом доводиться стикатись із божевільними, аферистами та винахідниками найдивовижніших гатунків.

— Стривайте, — сказав капітан, — я можу вам дещо показати. — Він полапав товстими пальцями в жилетній кишеньці, вийняв звідти щось і поклав на стіл. То були п'ять рожевих перлин завбільшки як кісточка з вишні. — Ви знаєтесь на перлах?

— Скільки вони можуть коштувати? — прошепотів пан Валента.

— Ja, lots of money[18], хлопці. Але я їх ношу тільки… на показ, як зразок" Ну то як, домовилися? — спитав він, простягаючи через стіл широку долоню.

Пан Голомбек зітхнув:

— Пане Вантох, таких грошей…

— Halt![19] — спинив його капітан. — Я розумію: ти мене не знаєш. Але спитай про капітана ван Тоха в Сурабайї, в Батавії, в Падангу чи де завгодно. Іди спитай, і кожен тобі скаже: Ja, captain van Toch, he is as good as his word[20].

— Пане Вантох, ми вам віримо, — запротестував пан Голомбек. — Але…

— Стривай, — не вгавав капітан. — Я розумію, ти не хочеш віддавати свої грошики просто так. І слушно робиш, хлопче. Але ти дай грошей на судно, see?[21] Ти купиш судно, будеш shipowner[22] і можеш пливти зі мною. Можеш пливти, щоб самому бачити, як я ним порядкую. Але ті гроші, що заробимо там, будуть fifty-fifty[23]. Це буде чесний business, правда?

— Але ж, пане Вантох, — нарешті вимовив пан Голомбек трохи пригнічено, — у нас нема таких грошей.

— Ну, тоді річ інша, — сказав капітан. — Sorry[24]. Тоді я не розумію, панове, чого ви до мене прийшли.