— Ви хто? — почувся голос, і Пір над силу звів голову, щоб роздивитися темношкірою чоловіка, який допоміг йому вилізти з тунелю.
— Я генерал Пір, а це мій штаб.
— Генерал, — буркнув чоловік, ховаючи по смішку. Тоді обернувся і пронизливо свиснув Посеред поля кілька чоловіків тягли якийсь дивний пристрій, один з них махнув рукою, і всі вони рушили в бік Піра.
— Он іде Борук, — похмуро мовив брунатношкірий. — Поговоріть з ним.
Люди в полі наблизились, і тепер генерал міг розгледіти, що тягли вони плуга, зібраного з уламків брухту. Дві ручки нагадували щось знайоме: це були руки роботів, приварені одна до одної, щоб стали довшими. Один з чоловіків, що йшли в запрягу, вивільнився з ярма і наблизився. Оголений до пояса, він, одначе, був у сірих формених штанях і високих черевиках.
— Військові! — вигукнув він, побачивши прибульців. — Чудово! Чудово! — Тоді розвернувся і кудись побіг. Справжній дощ дрібних металевих уламків сипонув по траві навколо них. Пір відчув, що божеволіє.
Той чоловік відбіг, щоб повністю одягнутися. Він накинув кітель, а замість каски натягнув на голову кашкет із знайомою емблемою. Акуратно застебнув усі гудзики, обтрусив порох з штанів і лиш тоді обернувся й рушив до Піра.
— Ворог! — скрикнув Пір і сягнув рукою де кобури. Таку форму він не раз бачив у інформаційних фільмах. Він вихопив пістолета, але хтось вибив зброю у нього з рук. Йому лишалося тільки, завмерши, спостерігати, як чоловік наблизився, карбуючи крок, клацнув підборами і віддав честь.
— Генерал Борук, — представився він. З місією миру. Можна дізнатися, з ким маю честь розмовляти? Він опустив руку і дістав з кишені білий прапор із складаним держаком. Розклавши держак, гордо підняв прапор. У нього було засмагле, як і в інших, обличчя, чорні вуса і цапина борідка.
— Я генерал Пір, — насилу спромігся вичавити з себе Пір. — Хто ви такий? Що робите тут?
— До ваших послуг, генерале, промовив Борук І встромив держак прапора в землю. Тоді поліз до іншої кишені й дістав звідти великий гаман. Я приніс вам вітання від нашої гордої країни і радісну новину, що ми бажаємо укласти мир. Тут усі папери, включаючи й моє посвідчення, ваш тільки лишається передати їх відповідним органам. Ви помітите, що тут вгадується про комітет миру, одначе мушу повідомити, що всі члени його померли або були усунуті. Відверто кажучи, моє ім'я ви знайдете в списках комітету як капітана Борука, але то було на початку. Завдяки рішучості, а також молодості й волячій силі я швидко досягнув карколомних вершин. Генерал Граніаз сам присвоїв мені звання і навіть віддав свій кітель з генеральськими погонами. Що ж, він зробив дуже мудро, адже, прошу відзначити, стою тут перед вами я, а решти немає. Ми хочемо миру, на будь-яких умовах, що ви їх висунете. То як, згода?
— Сідайте, запропонував Пір. відчуваючи, що його самого не тримають ноги. — Чому ви пропонуєте мир зараз, якщо припустити, що ваше посвідчення не підробка? Хіба цим ви не програєте війну?
— Якщо бути послідовно відвертим, генерале, ми навіть не ведемо війни. — Борук простягнувся на землі й пожував травинку. З часом ви дошукаєтесь причини нашої мирної пропозиції, тож краще зробити це раніше. Це буде ліпше з огляду на некерованість становища. — Справа в тому, то ми були змушені покинути наш бойовий пункт і передати командування в руки роботів. З вами все гаразд? — здивувався він, побачивши, як підстрибнув Пір.
— Так, — заспокоїв його Пір. — Продовжуйте. — Ситуація була аж надто знайомою, щоб він міг спокійно слухати розповідь.
— Треба сказати, що ваші вчені спритні хлопці. Вони зуміли занести на наш командний пункт видозмінний вірус, якого неможливо позбутися. Довелося евакуювати людей, щоб піддати базу радіоактивному випромінюванню і стерилізації. Поки це робилося, керівництво воєнними операціями було повністю передано в руки роботів. Коли ж ми спробували пізніше повернутися назад, то зіштовхнулися з ускладненнями Усі входи виявились перекритими, й ми ніяк не могли втовкмачити роботам, чого від них хочемо. Вони чудово без нас обходилися, справді, просто чудово. — Він виплюнув травинку й насупився.
— Але ж існували інші способи. Ви могли відмінити колишній наказ...
— Це не так легко, генерале. Запевняю вас, що ми доклали всіх зусиль. Словом, чим більшу наполегливість ми виказували, тим надійніше роботи захищалися від нашого втручання. Врешті-решт вони відігнали нас, прийнявши за Ворога, і ми мусили відступити.
— А от ми повернемось.
— Я передбачав щось подібне, — посміхнувся Борук. Ніщо не могло сховатися від його удаваної неуважності. Коли генерал зі своїм штабом вистрибує з-під землі в районі їхнього командного пункту, мені варто шукати розгадку в своєму досвіді. Я не помиляюсь? Ви також мусили покинути свій пункт?
— Я нічого вам не розповім.
— Атож, атож. Це справді "військова таємниця". — Борук гірко всміхнувся, розірвав документи про капітуляцію і пожбурив їх у багнюку. Щось пронеслося в повітрі й вибухнуло на обрії, здійнявши хмару куряви. Вам довелося тікати, так само як і нашим офіцерам, і тепер дороги назад нема. Так і мало статися у війні, де всі операції проводять роботи. А що ми тим часом зосередили всю нашу зброю на знищенні ворожого командного пункту, то, зрештою, окрема зброя принесла частковий успіх. Роботи міцніші за людей і витримують будь-які смертоносні умови.
— Чому... чому ви не капітулювали? Чому не при йшли до нас?
— Повірте, мій юний приятелю генерале, що це найбільше бажання нашої країни. Але як це зробити, коли точиться тотальна війна? Ми вдавалися до радіо і по всіх інших видів зв'язку, але автомати, призначені для цієї роботи, блокували передачі. Тоді ми відрядили делегацію, пішли без зброї, й роботи, ясна річ, не звернули на нас уваги. Всі наші втрати в дорозі пов'язані лише з полями битв, які довелося перетинати. Роботи ж геть на нас не зважали — таке собі попередження з майбутнього чи, я б сказав, із теперішнього. Війна точиться скрізь, існує кілька спокійних зон. таких, як ось ця. що понад надійно захищеною базою.
— Це жахливо! Жахливо! — простогнав Пір.
— Таки справді, але треба поставитися до цього по-філософськи. Беріть приклад з цих людей, які живуть тут під крилом у смерті. Роботи й без нас успішно продовжуватимуть свою війну, і, можливо, вона тягтиметься дуже довго, оскільки сили цілковито рівні. Знайдіть собі жінку, оселяйтеся тут і розкошуйте.