Очевидно було, що його не цікавила анітрохи особа Балашова. Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Все, що було поза ним, не мало для нього значення, бо все на світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі.
— Я не бажаю і не бажав війни,— сказав вїц,— але мене вимусили до неї. Я й тепер (він сказав це слово з наголосом) ладен прийняти всі пояснення, які ви можете дати мені.— І він ясно і коротко почав викладати причини свого незадоволення проти російського уряду.
Судячи з помірно-спокійного і дружелюбного тону, з яким говорив французький імператор, Балашов був твердо переконаний, що він бажає миру і має намір вступити в переговори.
— Sire! L'Empereur, mon maître1,—почав Балашов давно приготовану промову, коли Наполеон, закінчивши свою промову, запитливо глянув на російського посла; але погляд звернених на нього очей імператора збентежив його. "Ви збентежені — заспокойтеся",— наче сказав Наполеон, з ледве помітною усмішкою оглядаючи мундир і шпагу Балашова. Балашов опанував себе і почав говорити. Він сказав, що імператор ОлекЬандр не вважає за достатню причину для війни вимогу паспортів з боку Куракіна, що Куракін повівся так — самовільно і без згоди на те государя, що імператор Олександр не бажає війни і що з Англією нема ніяких стосунків.
— Ще нема,— вставив Наполеон і, неначе боячись віддатися своєму почуттю, нахмурився і —злегка кивнув головою, даючи цим відчути Балашову, що він може продовжувати.
Висловивши все, що йому було наказано, Балашов сказав, що імператор Олександр бажає миру, але не почне переговорів інакше, як з тією умовою, щоб... Тут Балашов зам'явся: він згадав ті слова, яких імператор Олександр не написав у листі, але які наказав неодмінно вставити у рескрипт Салтикову і які наказав Балашову передати Наполеону. Балашов пам'ятав ці слова: "поки жоден озброєний ворог не залишиться на землі російській", але якесь складне почуття стримало його. Він не міг сказати цих слів, хоч і хотів це зробити. Він зам'явся і сказав: з умовою, щоб французькі війська відступили за Німан.
Наполеон помітив збентеження Балашова, коли той казав останні слова; обличчя його здригнулося, ліва литка почала розмірено тремтіти. Не сходячи з місця, він голосом, більш високим і поспішним, ніж досі, почав говорити. Під час подальшої розмови Балашов, не раз опускаючи очі, мимохіть спостерігав тремтіння лівої литки Наполеона, що тим більш посилювалось, чим більш він підвищував голос.
— Я бажаю мару не менш за імператора Олександра, — почав він.— Чи не я вісімнадцять місяців роблю все, щоб одержати його? Я вісімнадцять місяців чекаю пояснень. Але для того, щоб почати переговори, чого вимагають від мене? — сказав він, нахмурившись і роблячи енергійно запитливий жест своєю маленькою, білою і пухлою рукою.
— Відступу військ за Німан, государю,— сказав Балашов.
1 — Ваша величність! Імператор, государ мій,
— За Німан?! — перепитав Наполеон.— То тепер ви хочете, щоб відступили за Німан — тільки за Німан? — повторив Наполеон, прямо глянувши на Балашова.
Балашов шанобливо нахилив голову.
Замість вимоги чотири місяці тому відступити з Померанії, тепер вимагали відступити тільки за Німан. Наполеон швидко повернувся і став ходити по кімнаті.
— Ви кажете, що від мене вимагають відступити за Німан для того, щоб почати переговори; але від мене вимагали цілком так само два місяці тому відступу за Одер і Віслу і, незважаючи на те, ви згодні провадити переговори.
Він мовчки пройшов від одного кутка кімнати до другого і знову зупинився навпроти Балашова. Обличчя його неначе скам'яніло в своєму строгому виразі й ліва нога тремтіла ще швидше, ніж перше. Це тремтіння лівої литки Наполеон знав за собою. La vibration de mon mollet gauche est un grand signe chez moi1,— казав він згодом.
— Такі пропозиції, як та, щоб очистити Одер і Віслу, можна робити принцу Баденському, а не мені,— цілком несподівано для себе, майже скрикнув Наполеон.— Якби ви дали мені Петербург і Москву, я б не прийняв цих умов. Ви кажете, я почав цю війну? А хто перше приїхав до армії?— імператор Олександр, а не я. І ви пропонуєте мені переговори тоді, як я витратив мільйони, тоді, як ви в союзі з Англією, і коли ваше становище скрутне — ви пропонуєте мені переговори! А яка мета вашого союзу з Англією? Що вона дала вам?— говорив він квапливо, очевидно вже спрямовуючи свою промову не на те, щоб висловити вигоди укладення миру та обміркувати його можливість, а лише на те, щоб довести і свою правоту, і свою силу, і щоб довести неправоту й помилки Олександра.
Вступ його промови було зроблено, очевидно, з метою виказати вигоду свого становища й показати, що, незважаючи на те, він приймає відкриття переговорів. Але він уже почав говорити, і чим більше говорив, тим менше він був спроможний керувати своєю мовою.
Вся мета його промови тепер уже явно полягала в тому, щоб тільки піднести себе і зневажити Олександра, тобто зробити саме те, чого він найменше хотів на початку побачення.
— Кажуть, ви уклали мир з турками? Балашов ствердно нахилив голову.
— Мир укладено...— почав він. Але Наполеон не дав йому говорити. Йому, видно, треба було говорити самому, і він говорив далі з тим красномовством і нестриманістю роздратовання, до якого такі схильні розбещені люди.
— Так, я знаю, ви уклали мир з турками, не одержавши Молдавії і Валахії. А я дав би вашому государеві ці провінції
" Тремтіння моєї лівої литки є велика ознака,
так само, як" я дав йому Фінляндію. Так,— продовжував він,— я обіцяв і дав би імператору Олександрові Молдавію і Валахію, а тепер він не матиме цих прекрасних провінцій. Він би міг, проте, приєднати їх до своєї імперії, і в одно царювання він би розширив Росію від Ботнічної затоки до гирла Дунаю. Катерина Велика не могла б зробити більше,— говорив Наполеон, дедалі більше запалюючись, ходячи по кімнаті і повторюючи Балашову майже ті самі слова, які він казав самому Олександрові в Тільзіті.— Tout cela il l'aurait dû à mon amitié. Ah! quel beau règne, quel beau règnel — повторив він кілька разів, зупинився, вийняв золоту табакерку з кишені й жадібно потягнув з неї носом.