Стан його був дуже небезпечний, але тепер лікар каже, що є більше надії. Соня і Наташа, як сиділки, упадають коло нього.
З цим листом на другий день Микола поїхав до княжни Марії. Ні Микола, ні княжна Марія ні слова не сказали про те, що могли означати слова: "Наташа упадає коло нього", але завдяки цьому листу Микола раптом зблизився з княжною в майже родинні стосунки.
Другого дня Ростов провів княжну Марію в Ярославль і через кілька днів сам поїхав у полк.
VIII
Листа до Миколи, що був здійсненням його молитви, Соня написала з Троїці. Ось чим він був викликаний. Думка про одруження Миколи з багатою відданицею дедалі більш захоплювала стару графиню. Вона знала, що Соня була головною перешкодою до цього. І Сонине життя останнім часом, особливо після листа від Миколи, який описував свою зустріч у Богучарові з княжною Марією, ставало тяжчим і тяжчим в домі графині. Графиня не пропускала жодної нагоди для образливого або жорстокого натяку Соні.
Але за кілька днів перед виїздом з Москви, зворушена і схвильована всім тим, що робилося, графиня, покликавши до себе Соню, замість докорів та вимог слізно звернулася до неї з благанням про те, щоб вона, пожертвувавши собою, заплатила за все, що було для неї зроблено, тим, щоб розірвала свої зв'язки з Миколою.
— Я не буду спокійна доти, поки ти не даси мені цієї обіцянки.
Соня розридалась істерично, відповідала крізь ридання, що вона зробить усе, що вона на все готова, але не дала прямої обіцянки і в душі своїй не могла зважитися на те, чого від неї вимагали. Треба було жертвувати собою для щастя родини, яка вигодувала й виховала її. Жертвувати собою для щастя інших було звичкою Соні. її становище в домі було таке, що лише на шляху жертвування вона могла виявити свої гідності, і вона звикла й любила жертвувати собою. Але раніш в усіх діях самопожертвування вона з радістю усвідомлювала, що вона, жертвуючи собою, цим самим підносить собі ціну в очах своїх та в очах інших і стає більш гідною Nicolas, якого вона любила над усе в житті; а тепер жертва її повинна була полягати у відмові від того, що для неї являло собою всю винагороду жертви, увесь смисл життя. І вперше в житті їй стало гірко на тих людей, що облагодіяли її для TOPO, щоб болючіше замучити; вона відчула заздрість до Натаіпі, яка не зазнавала нічого такого, ніколи не мала потреби жертвувати і змушувала інших жертвувати собі і яку, проте, всі любили. І вперше Соня відчула, як з її тихої, чистої любові ÄoNisolas раптом починало виростати пристрасне почуття, що стояло над правилами і доброчесністю, і релігією; і під впливом цього почуття
Соня мимоволі, навчена своїм залежним життям скритності, в загальних непевних словах відповівши графині, уникала з нею розмов і вирішила чекати побачення з Миколою, щоб на цьому побаченні не звільнити його, а, навпаки, назавжди зв'язати себе з ним.
Турботи і жах останніх днів перебування Ростових у Москві заглушили в Соні похмурі думки, що пригнічували її. Вона рада була знаходити порятунок від них у практичній діяльності. Але коли вона взнала про присутність у їх домі князя Андрія, незважаючи на всю щиру жалість, яку вона відчула до нього і до Наташі, радісне й забобонне почуття того, що бог не хоче, щоб вона була розлучена з ІМізоІаз, охопило її. Вона знала, що Наташа любила лише князя Андрія і не переставала любити його. Вона знала, що тепер, зведені докупи, за таких страшних умов, вони знову полюблять одне одного і тоді Миколі внаслідок родинності, що буде між ними, не можна буде одружитися з княжною Марією. Незважаючи на весь жах усього, що відбувалося останніми днями та під час перших днів подорожі, це почуття, ця свідомість того, що провидіння втручається в її особисті справи, радувала Соню.
У Троїцькій Лаврі Ростови зробили перший перепочинок в своїх мандрах.
У готелі Лаври Ростовим було одведено три великих кімнати, з яких одну займав князь Андрій. Пораненому було цього дня значно краще. Наташа сиділа з ним. У сусідній кімнаті сиділи граф і графиня, шанобливо розмовляючи з ігуменом, який одві-дага своїх давніх знайомих і вкладників. Соня сиділа тут-таки, і її мучила цікавість до того, про що розмовляли князь Андрій і Наташа. Вона з-за дверей слухала звуки їх голосів. Двері кімнати князя Андрія відчинилися. Наташа із схвильованим обличчям вийшла звідти і, не помічаючи ченця, який підвівся їй назустріч і взявся за широкий рукав правої руки, підійшла до Соні і взяла її за руку.
— Наташо, що таке? Йди сюди,— сказала графиня. Наташа підійшла під благословення, і ігумен порадив звернутися за допомогою до бога та його угодника.
Зразу після того, як ігумен вийшов, Наташа —взяла за руку свою подругу і пішла з нею до порожньої кімнати.
— Соню, правда? він житиме?—сказала вона,— Соню, яка я щаслива і яка я нещасна! Соню, голубчику,— все як було. Тільки б він був живий. Він не може... тому що, тому... що...— і Наташа розплакалась.
— Так! Я знала це! Хвалити бога,— промовила Соня.— Він житиме.
Соня була схвильована не менше.за свою подругу — і її страхом та горем, і своїми особистими, нікому не висловленими думками. Вона, ридаючи, цілувала, утішала Наташу. "Тільки б він буїв живий!" — думала вона. Поплакавши, поговоривши і витерши
сльози, обидві подруги підійшли до дверей князя Андрія. Наташа, обережно відчинивши двері, заглянула до кімнати. Соня поруч з нею стояла біля прочинених дверей.
І^нязь Андрій лежав високо "на трьох подушках. Бліде обличчя його було спокійне, очі заплющені, і видно було, як він рівно дихає.
— Ой, Наташо! — раптом майже скрикнула Соня, хапаючись за руку своєї кузини і відступаючи від дверей.
— Що? Що? — спитала Наташа.
— Це те, те, от...— сказала Соня з блідим обличчям і тремтячими губами.
Наташа тихо зачинила двері і відійшла з Сонею до вікна, не розуміючи ще того, що їй казали. .
— Пам'ятаєш ти,—із зляканим і урочистим обличчям говорила Соня,— пам'ятаєш, коли я за тебе в дзеркало дивилася... В Отрад-ному, у свята... Пам'ятаєш, що я бачила?..
— Так, так! — широко розкриваючи очі, сказала Наташа, невиразно згадуючи, що тоді Соня сказала щось про князя Андрія, якого вона бачила лежачим.