Війна і мир (том 4)

Сторінка 62 з 107

Лев Толстой

Ослаблий французький офіцер був Рамбаль; зав'язаний хусткою був його денщик Морель.

Коли Морель випив горілки і доїв казанок каші, він раптом хворобливо розвеселився і почав безперестанку говорити щось до солдатів, які його не розуміли. Рамбаль відмовлявся від їжі і мовчки лежав на лікті біля вогнища, безтямними червоними очима дивлячись на російських солдатів. Зрідка він протягло стогнав і знову замовкав. Морель, показуючи на плечі, давав зрозуміти солдатам, що це офіцер і що його треба відігріти. Офіцер російський, який підійшов до багаття, послав спитати полковника, чи не візьме він до себе відігріти французького офіцера; і коли повернулись і сказали, що полковник звелів привести офіцера, Рамбалю передали, щоб він ішов. Він підвівся і хотів іти, але похитнувся і впав би, якби солдат, що стояв біля нього, не підтримав його.

— Що? Не будеш?— глузливо підморгнувши, сказав один солдат, звертаючись до Рамбаля.

— Е, дурень! Чого плетеш дурниці! От іще мужик, їй-бо, мужик,— стали з усіх боків картати солдата, який пожартував. Рамбаля оточили, підняли двоє на руки, перехопившись ними, й понесли до хати. Рамбаль обняв солдатів за шиї і, коли його понесли, жалібно заговорив:

— Oh, mes braves, oh, mes bons, mes bons amis! Voilà des hommes! oh, mes braves, mes bons amis!1 — і, як дитина, схилив голову на плече одному солдатові.

Тимчасом Морель сидів на найкращому місці, оточений солдатами.

Морель, маленький, кремезний француз, з запаленими сльозавими очима, зав'язаний по-жіночому хусткою поверх кашкета, був одягнений у жіночу шубку. Він, очевидно сп'янівши, обняв рукою солдата, який сидів біля нього, і співав хрипким, уривчастим голосом французьку пісню. Солдати за животи бралися, дивлячись на нього.

— Ну-бо, ну-бо, навчи, як? Я живо перейму. Як?..— казав жартівник-співак, якого обнімав Морель.

Vive Henri quatre, Vive ce roi vaillant!2 —

проспівав Морель, підморгуючи оком.

Ce diable à quatre...

— Віваріка! Віф серувару! Сідябляка...— повторив солдат, махнувши рукою і справді схопивши мотив.

— Ач ловко! Го-го-го-гого!..— знявся з усіх боків грубий, радісний регіт. Морель, скривившись, сміявся теж.

— Ну, давай ще, ще!

Qui eut le triple talent,

De boire, de battre

Et d'être un vert galant...3.

— A теж доладно.— Ну, ну, Залетаєв!..

— Кю..— з зусиллям вимовив Залетаєв. — Кью-ю-ю...— витягнув він, старанно відкопиливши губи,— летріптала, де бу де ба і детравагала,— заспівав він.

— Ой, гарно! От так хранцуз! ой... го-го-го-го!— Що, їсти ще хочеш?

— Дай йому каші он; не скоро ж наїсться з голоду.

Знову йому дали каші; і Морель, посміюючись, взявся до

1 — О молодці! О мої добрі, добрі друзі! Ось люди! О мої добрі друзі!

2 Хай живе Генріх IV! Хай живе цей хоробрий король! і т. д. (фран-

цузька пісня)

3 Який потрійну здібність мав — Пити, битися Й бути зальотником...

третього казанка. Радісні усмішки стояли на всіх обличчях молодих солдатів, які дивилися на Мореля. Старі ~ солдати, вважаючи за непристойне займатися такими дурницям^, лежали по той бік багаття, але зрідка, підводячись на лікті, з усмішкою вглядалися в Мореля.

— Теж люди,— сказав один з них, загортаючись у шинель.— І полин на своєму корінні росте.

— Оо! Господи, господи! Як зоряно, страх! На мороз... —І все затихло.

Зорі, наче знаючи, що тепер ніхто не побачить їх, розігралися в чорному небі. То спалахуючи, то гаснучи, то здригаючись, вони метушливо про щось радісне, але таємниче перешіптувались між собою.

X

Війська французькі рівномірно танули в математично правильній прогресії. І той перехід через Березіну, про який так багато писалося, був лише одним з проміжних етапів знищення французької армії, а зовсім не вирішальним епізодом кампанії. Коли про Березіну так багато писали й пишуть, то з боку французів це викликано лише тим, що на Березінському прорваному мосту лихо, що його зазнавала французька армія перше рівномірно, тут раптом згрупувалося в один момент і в одно трагічне видовище, яке у всіх залишилося в пам'яті. А з боку росіян так багато говорили й писали про Березіну лише тому, що вдалині від театру війни, в Петербурзі, було складено план (склав його таки Пфуль) спіймання Наполеона у стратегічну пастку на річці Бе-резіні. Усі впевнилися, що в дійсності все буде точно так, як у плані, і тому наполягали на думці, що саме Березінська переправа погубила французів. А по суті наслідки Березінської переправи були значно менш згубні для французів втратою гармат і полонених, ніж Красне, як те показують цифри.

Єдине значення Березінської переправи полягає в тому, що ця переправа очевидно й безперечно довела хибність усіх планів відрізування і правильність єдино можливого способу дій, якого вимагав Кутузов,— тільки просування за ворогом. Натовп французів тікав з дедалі більшою силою швидкості, з усією енергією, спрямованою на досягнення мети. Він тікав, як поранений звір, і не можна було стати йому на дорозі. Це довело не так влаштування переправи, як рух на мостах. Коли мости було прорвано, неозброєні солдати^ московські жителі, жінки з дітьми, що були в обозі французів,— усе під впливом сили інерції не здавалося, а бігло вперед, у човни, в мерзлу воду.

Це поривання мало рацію. Становище і втікачів і переслідувачів було однаково погане. Залишаючись зі своїми, кожен у біді сподівався на допомогу товариша, на певне місце між свої-

ми, яке він займав. А віддавшись росіянам, вігі був у тому ж становищі біди, але ставав на нижчий щабель у розподілі вдоволення потреб життя. Французам не треба було мати вірних відомостей про те, що половина полонених, з якими не знали що робити, незважаючи на все бажання росіян врятувати,— гинули від холоду й голоду; вони почували, що%не могло бути інакше. Найжаліс-ливіші російські начальники й охочі до французів, самі французи на російській службі не могли нічого зробити для полонених. Французів губило лихо, в якому було російське військо. Не можна було відібрати хліб і одяг у голодних, потрібних солдатів, щоб віддати не шкідливим, не ненависним, не винуватим, але просто непотрібним французам. Деякі й робили це; та це був тільки виняток.