— Травничку можна,— сказав Тушин,— а все-таки майбутнє життя збагнути...— Він не доказав.
В цей час у повітрі розлігся свист; ближче, ближче, швидше й чутніше, чутніше і швидше, і ядро, неначе не договоривши всього, що треба було, з нелюдською силою розбризкуючи землю, гупнуло недалеко від куреня. Земля неначе ахнула від страшного удару.
В ту ж мить з куреня вискочив раніш за всіх маленький Тушин з закушеною набік люлечкою; добре, розумне обличчя його було трохи бліде. За ним вийшов власник мужнього голосу, бравий піхотний офіцер, і побіг до своєї роти, на бігу застібаючись.
XVII
Князь Андрій верхи зупинився на батареї, дивлячись надим гармати, з якої вилетіло ядро. Очі його розбігалися по широкому простору. Він бачив лише, що раніш нерухомі маси французів загойдалися і що ліворуч дійсно була батарея. На ній ще не розійшовся димок. Французькі два кінні, певне, ад'ютанти, промчали по горі. З гори, мабуть для посилення цепу, спускалася, ясно видніючи, невелика ворожа колона. Ще дим першого пострілу не розвіявся, як з'явився другий димок і постріл. Бій почався. Князь Андрій повернув коня і помчав назад у Грунт розшукувати князя Багратїона. Він чув, як позад нього канонада ставала частішою і гучнішою. Видно, наші починали відповідати. Внизу, в тому місці, де проїжджали парламентери, залучали рушничні'постріли.
Лемарруа (Ьетаггоіз) з грізним листом Бонапарта щойно примчав до Мюрата, і прироромлений Мюрат, бажаючи загладити свою помилку, зараз-таки рушив свої війська на центр і в обхід обох флангів, надіючись ше до вечора і до прибуття імператора розчавити мізерний загін, що стояв перед ним.
"Почалося! Ось воно!" — думав князь Андрій, відчуваючи, як кров частіш почала приливати ло його серця. "Але де ж? У чому полягатиме мій Тулон?" — думав він.
Проїжджаючи між тими самими ротами, що їли кашу й пили горілку чверть години тому, він скрізь бачив одні й ті ж швидкі рухи солдатів, що шикувалися й розбирали рушниці, і на всіх обличчях пізнавав він те почуття збудження, яке було в його серці.
"Почалось! Ось воно! Страшно і весело!" — говорило обличчя кожного солдата й офіцера.
Не доїхавши ще до будованого укріплення, він побачив при вечірньому світлі похмурого осіннього дня верхових, що їхали йом/ назустріч. Передній, у бурці й кашкеті зі смушком, їхав на білому коні. Це був князь Багратіон. Князь Андрій зупинився, чекаючи його. Князь Багратіон припинив свого коня і, пізнавши князя Андрія, кивнув йому головою. Він не переставав дивитися вперед у той час, як князь Андрій говорив йому те, що він бачив.
Вираз: "Почалося! ось воно!" був навіть на міцному карому обличчі князя Багратіона з напівзаплющеними, мутними, неначе невиспаними очима. Князь Андрій з неспокійною цікавістю вдивлявся в це нерухливе обличчя, і йому хотілося знати, чи думає і почуває, і що думає, що почуває ця людГина в цю хвилину? "Чи є взагалі що-небудь там, за цим нерухливим обличчям?" — питав себе князь Андрій, дивлячись на нього. Князь Багратіон нахилив голову на знак згоди з князем Андрієм і сказав: "Добре" з таким виразом, наче все те, що відбувалось і про що його сповіщали, було саме те, що він уже передбачав. Князь Андрій, задихавшись від швидкої їзди, говорив швидко. Князь Багратіон вимовляв слова із своїм східним акцентом особливо повільно, ніби підказуючи думку, що квапитись нема куди. Він пустив, проте, свого коня риссю в напрямі батареї Тушина. Князь Андрій разом із почтом поїхав за ним. За князем Багратіоном їхали: почтовий офіцер, особистий князів ад'ютант, Жерков, ординарець, черговий штаб-офіцер на енглізованому красивому коні і цивільний чиновник, аудитор, який з цікавості попросився їхати в бій. Аудитор, огрядний чоловік з повним обличчям, з наївною усмішкою радості оглядався навколо, трясучись на своєму коні; він мав чудний вигляд у своїй камлотовій шинелі на фурштат-ському сідлі серед гусарів, козаків та ад'ютантів.
— Ось хоче битву подивитися,— сказав Жерков до Волконського, показуючи на аудитора,— та під грудьми вже заболіло.
— Ну, годі вам,— промовив аудитор з осяйною, наївною і разом хитрою усмішкою, неначе йому втішно було, що він становить собою об'єкт жартів Жеркова, і неначе він навмисне намагався здаватись дурнішим, ніж він був насправді.
— Très drôle, mon monsieur prince — сказав черговий штаб-офіцер. (Він пам'ятав, що по-французькому якось особливо кажеться титул князь, а як — не міг пригадати).
В цей час усі вони вже під'їжджали до батареї Тушина, і перед ними вдарилось ядро.
— Що ж це впало? — наївно усміхаючись, спитав аудитор.
— Дуже кумедно, мій пане князю.
— Коржики французькі,— сказав Жерков.
— Цим ось б'ють, виходить? — спитав аудитор.— Страх же якийі
І він, здавалося, розпускався весь від задоволення. Тільки-но він доказав, як знову розлігся несподівано страшний свист і враз припинився ударом у щбсь рідке, і ш-ш-ш-шльоп — козак, що їхав трохи правіше і позаду аудитора, з конем повалився на землю. Жерков і черговий штаб-офіцер пригнулися до сідел і геть звідси повернули коней. Аудитор зупинився навпроти козака, з уважною цікавістю розглядаючи його. Козак був мертвий, кінь ще бився.
Князь Багратіон, прищурившись, оглянувся і, побачивши причину замішання, байдуже одвернувся, наче сказав: "Чи варто ж зважати на дурниці!" Він зупинив коня з прийомом доброго їздця, трохи перегнувся й поправив шпагу, що зачепилася за бурку. Шпага була старовинна, не така, які носили тепер. Князь Андрій згадав оповідання про те, як Суворов в Італії подарував свою шпагу Багратіону, і йому в цю хвилину особливо приємним був цей спогад. Вони під'їхали до тієї самої батареї, біля якої стояв Волконський, коли розглядав поле бою.
— Чия рота? — спитав князь Багратіон фейєрверкера, що стояв біля ящиків.
Він питав: "Чия рота?", а по суті він питав: "Чи, бува, не боїтесь ви тут?" І фейєрверкер зрозумів це.
— Капітана Тушина, ваше превосходительство,— виструнчившись, вигукнув веселим голосом рудий, з густим ластовинням на всьому обличчі, фейєрверкер.
— Так, так,— промовив Багратіон, щось міркуючи, і повз передки проїхав до крайньої гармати.