Як чути було, мета прислання Саварі полягала в пропозиції щодо побачення імператора Олександра з Наполеоном. В особистому побаченні, на радість і гордість усієї армії, було відмовлено, і замість государя було виряджено разом з Саварі князя Долгорукова, переможця при Вішау, для переговорів з Наполеоном, якщо переговори ці, понад сподівання, грунтуватимуться на справжньому бажанні миру.
Ш
Увечері повернувся Долгоруков, пройшов просто до государя і довго пробув у нього віч-на-віч.
18-го і 19-го листопада війська пройшли ще два переходи вперед, і ворожі аванпости по коротких перестрілках відступали. У вищих сферах армії з полудня 19-го числа почався великий метушливо-збуджений рух, що тривав до ранку наступного дня, 20-го листопада, в який дано було таку пам'ятну Аустерліцьку битву.
До полудня 19-го числа рух, збуджені розмови, біганина, посилання ад'ютантів обмежувались самою головною квартирою імператорів; після полудня того ж дня рух передався в головну квартиру Кутузова та в штаби колонних начальників. Увечері через ад'ютантів розійшовся цей рух по всіх кінцях і частинах армії, і вночі з 19-го на 20-те піднялася з нічлігів, загула гомоном і загойдалася і рушила величезним дев'ятиверстним полотном вісімдесятитисячна маса союзного війська.
Зосереджений рух, почавшись уранці в головній квартирі імператорів і давши поштовх усьому дальшому рухові, був схожий на перший рух серединного колеса великого вежового годинника. Повільно рушило одно колесо, повернулося друге, третє, і все швидше і швидше завертілись колеса, блоки, шестерні, почали грати куранти, вискакувати фігури і розмірено стали просуватися стрілки, показуючи результат руху.
Як у механізмі годинника, так і в механізмі воєнної справи, однаковонестримний до останнього результату раз заданий рух 1 так само байдуже непорушні, за мить до передачі руху, частини механізму, до яких ще не дійшло. Свищуть на осях колесд, чіпляючись трибами, шиплять від швидкості обертання блоки, а сусіднє колесо таке ж саме спокійне і непорушне, наче воно сотні років готове простояти їв цій непорушності; та настала мить — зачепив важіль, і, скоряючись рухові, тріскотить, обертаючись, колесо і зливається в одну дію, результат і мета якої йому незрозумілі.
Як у годиннику результат складного руху незчисленних коліс та блоків є лише повільний і врівномірений рух стрілки, що показує час, так і результатом усіх складних людських рухів цих ста шістдесяти тисяч росіян і французів — усіх пристрастей, бажань, каяття, принижень, страждань, поривів гордості, страху, захвату цих людей — був тільки програш Аустерліцького бою, так званого бою трьох імператорів, тобто повільне пересування всесвітньо-історичної стрілки на циферблаті історії людства.
Князь Андрій цього дня чергував і невідлучно перебував пр" головнокомандуючому.
О шостій годині вечора Кутузов приїхав до головної квартири імператорів і, недовго пробувши в государя, пішов до обер-гофмаршала графа Толстого.
Волконський скористався цим часом, щоб зайти до Долгорукова довідатись про подробиці справи. Князь Андрій почував, що
17*
259
Кутузов чимсь розстроєний і незадозолений, і що з нього неза-доволені в головній квартирі, і що всі особи імператорської головної квартири дотримуються з ним тону людей, які знають щось таке, чого інші не знають; і тому він хотів поговорити з Долгоруковим.
— Ну, здрастуйте, mon cher,— сказав Долгоруков. Він сидів з Білібіним за чаєм.— Свято на завтра. Що ваш старий? не в настрої?
— Не скажу, щоб був не в настрої, але йому, здається, хотілося б, щоб його вислухали.
— Та його слухали на військовій раді і слухатимуть, коли він говоритиме до діла; але баритися й чекати чогось тепер, коли Бонапарт більше за все боїться генерального бою,— неможливо.
— До речі, ви його бачили? — сказав князь Андрій.— Ну, що Бонапарт? Яке враження він справив на вас?
— Так, бачив і переконався, що він боїться генерального бою більш за все на світі,— повторив Долгоруков, очевидно, цінуючи цей загальний висновок, який він зробив зі свого побачення з Наполеоном.— Якби він не боявся бою, для чого б йому було вимагати цього побачення, провадити переговори і, головне, відступати, тимчасом як відступ так суперечить усьому його методові війни? Повірте мені: він боїться, боїться генерального бою, його час настав. Це я вам кажу.
— Але розкажіть, як він, що?—знову спитав князь Андрій.
— Він людина в сірому сюртуку; він дуже бажав, щоб я казав йому "ваша величність", але, на прикрість свою, не одержав від мене ніякого титулу. Ось яка це людина, і більш нічого,— відповів Долгоруков, оглядаючись з усмішкою на Білі-біна.
— Незважаючи на мою цілковиту пошану до старого Кутузова,— говорив він далі,— гарні були б ми всі, чогось чекаючи і тим даючи йому нагоду втекти або обдурити нас, тимчасом як тепер він напевно в наших руках. Ні, не треба забувати Суворова і його правила: не ставити себе в становище атакованого, а атакувати самому. Повірте, на війні енергія молодих людей часто вірніше показує шлях, ніж уся досвідченість старих кунктатор і в-.
— Але в якій же позиції ми атакуємо його? Я був на аванпостах сьогодні, і не можна зробити висновку, де він саме стоїть 8 головними силами,— сказав князь Андрій.
йому хотілося висловити Долгорукову свій план атаки, який він склав.
— Ах, це цілком однаково,— швидко заговорив Долгоруков, встаючи й розгортаючи карту на столі.— Всі випадки передбачено: якщо він стоїть біля Брюнна...
І князь Долгоруков швидко й неясно розповів план флангового руху Вейротера.
Князь Андрій почав заперечувати й доводити свій план, який міг бути однаково хорошим з планом Вейротера, але мав ту ваду, що план Вейротера був уже схвалений. Тільки-но князь Андрій почав доводити невигоди того й вигоди свого, князь Долгоруков перестав його слухати й неуважно дивився не на карту, а на обличчя князя Андрія.
— А втім, у Кутузова буде сьогодні військова рада: ви там можете все це висловити,— сказав Долгоруков.
— Я це. і зроблю,— сказав князь Андрій, відходячи від карти.
— І про що ви турбуєтесь, панове? — сказав Білібін, який досі з веселою усмішкою слухав їх розмову і тепер, очевидно, збирався пожартувати.— Буде завтра перемога чи поразка, шіава російської зброї застрахована. Крім вашого Кутузова, нема жодного начальника колони — росіянина. Начальники: Herr general Wimpfen, le comte de Langeron, le prince de Lichtenstein, le prince de Hohenloe et enfin Prsch... prsh... et ainsi de suite, comme tous les noms polonais1.